Втікали від війни з дев'ятьма дітьми. Родина Андронових була змушена покинути рідний Марганець на Дніпропетровщині, адже місто постійно обстрілює ворожа армія. Спочатку думали перечекати війну вдома, але врешті наважилися їхати, де безпечніше. Так опинилися у Черкасах, де і вирішили залишатися, йдеться в сюжеті 5 каналу.
У дитячому будинку сімейного типу Андронових – 9 дітей. З них шестеро – з дитячих будинків та ще троє онуків, яких забрали на виховання після смерті старшого сина. Мама Ірина довго розказує про кожного з дітей.
Крім дев'ятьох дітей, ще 11 Андронови вже виростили. Вони живуть окремо. З них кровно рідні – дві доньки. Але усі вважають себе родичами – хвалиться мати Ірина. Кілька днів тому у неї був день народження – букети квітів надсилали з різних куточків країни і з-за кордону.
Перших двох діток Андронови взяли 15 років тому після тривалих прохань меншої доньки. Згодом вирішили допомогти більшій кількості дітей вирости кращими людьми. У Марганці їм подарували великий дім і родина взяла ще п'ятьох дітей на виховання.
"Коли діти травмовані, коли вони піддавалися насильству, коли над ними просто знущалися, ось донька вона не принесла додому поїсти – їй було 5 років, об неї сигарети тушили, коли дітей садили на ланцюг як собак – не давали їсти, вони самостійно жили, вони добували собі їжу, вони дійсно тоді крали, зрозуміло, що тяжко цим дітям", – пояснює мати-вихователька дитячого будинку сімейного типу Ірина Андронова.
Там жили та виховували дітей до початку повномасштабної війни. 13-річна Валерія згадує: вдома, у Марганці, постійно чули вибухи, а коли ворожа ракета прилетіла зовсім поруч – були вимушені евакуюватися. Дісталися Черкас – будують своє життя заново.
"Я займаюся айкідо, вже є 4 медалі по чемпіонату України та області, дипломи, грамоти та кубок. Бабуся порадили, вона сказала, іди подивись, чи сподобається, якшо ні, то не будеш ходить, і я почала займатися", – розповідає вихованка дитячого будинку сімейного типу Валерія.
У Черкасах житло шукали довго – не могли знайти будинок, де вистачило б місця усім і грошей на його оренду. Врешті знайшли. Але, зізнаються, винаймати – дуже дорого. Втім, до Марганцю дорога – зась – російські окупанти їхній будинок знищили.
"Вони бояться цього жаху, це як квітка, вирвав – пересадив туди, вирвав – пересадив туди, поки адаптуються, їм складно на психологічному, фізичному рівні. Ми туди не повернемося, там пошкоджений дах, дощ і оце усе ллється додому, тому ми тут, ми сподіваємося, що ми їх реабілітуємо. Віримо в перемогу, тому переможемо всі разом", – наголошує мати-вихователька.
Нині окремих кімнат у дітей немає, не вистачає столів для навчання, тож доводиться почергово займатись. Голова родини каже: діти мріють про окремий простір для кожного, як було вдома. Тож родина шукає житло, в якому могли б комфортно розміститися всі і без плати за оренду.
"Щоб дітям було де навчатися, щоб хтось там зі мною працює, а хтось вчиться, щоб його не відволікали, а то забігає, той вчиться, так, мені уроки вчить нада, той на полу, той за столом, приходить в школу – зошити переплутані, а там будуть кожен за своїм столом, кожен окремо", – каже батько-вихователь Євген Андронов.
Андронови вирішили лишатися в Черкасах і після перемоги. А наближати її забажав менший син Дмитро – пішов учитися на військового. Уже склав присягу.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
