Третина дітей, які народжуються з ураженням нервової системи, не стануть інвалідами, якщо за їх реабілітацію взятися з перших хвилин їхньої появи на світ. Таку ранню відновну терапію запроваджено в Черкаській обласній дитячій лікарні. Три з половиною роки тут діє центр реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи, який очолює Тетяна Ліва. Сюди госпіталізують пацієнтів віком до 18-ти років з усіх куточків області. Унікальним є те, що в цьому багатопрофільному закладі вони отримують одразу всі суміжні консультації спеціалістів високого рівня, а якщо треба, то й хірургічну допомогу. Тому-то на реабілітацію в нашу лікарню просяться батьки з дітьми навіть із інших областей. Бо знають, що медики центру роблять дива: ставлять на ноги тих, хто не вмів ходити, навчають сидіти тих, хто був лежачим, пише Черкаський край.
Відпустити мамину руку
У центрі реабілітації щороку лікується близько 600 пацієнтів, майже третина з них — з ДЦП.
— Рік тому ми ходили з підтримкою за дві руки, тепер можемо за одну, — каже мама дев’ятирічного хлопчика з Жашкова, який проходить тут черговий курс лікування.
Максим, взутий у роботи-ортези, працює на локоматі. Такий тренажер з усіх обласних дитячих лікарень України є тільки в нашій; він вчить ходити дітей, хворих на ДЦП, після травм, операцій. Це — швейцарське обладнання вартістю 6 мільйонів доларів, його подарували лікарні як благодійну допомогу.
Локомат — це тренажер-робот, який нав’язує пацієнту правильну біомеханіку ходіння: як суглоби повинні згинатися й розгинатися, як ставити стопу. Заняття триває сорок хвилин. Дитина відчуває: я йду сама. Перед очима у неї екран, на якому гра: треба йти й ловити звірят. Для цього повертати вліво чи вправо — подати сигнал своїй ніжці, напружити м’язи.
За статистикою центру, кожен десятий пацієнт, який пройшов курс реабілітації на локоматі, починає сам ходити. А дехто навіть бігати! В інших є покращення: дитина вже опускає п’ятку (а ходила навшпиньки), сама стоїть, стає рухливіша, активніша. Навіть виразніше говорить.
Та локомат, на який батьки часто прагнуть будь-що записати свою дитину, — це не панацея, зауважує Тетяна Ліва. Є протипоказання: вивихи, переломи, виражений остеопороз, різниця між довжиною кінцівок більше трьох сантиметрів, деформація, контрактури. І технічно заняття на локоматі можливе, коли довжина стегна сягає 21 сантиметра. Найменшій пацієнтці було 2,9 року. Та й головне в реабілітації — послідовність, наголошує Тетяна Михайлівна:
— Треба спочатку навчити дитину повзати, сидіти, вже потім стояти й ходити. З цим у нас допомагає насамперед тренажер Гросса: дитину підтримують еластичні тяги, довші чи коротші, які ковзають по натягнутому під стелею тросові. Вчить працювати ручки-ніжки й велотренажер: спочатку, якщо дитина не вміє ними рухати, він працює за них сам. Якщо вміє, інструктор дає навантаження і маленькі пацієнти розробляють силу м’язів.
Навіть кімнати відпочинку у відділенні відновного лікування, що входить до складу центру, обладнані іграми, які змушують запрацювати спазмовані кулачки, неслухняні кисті. В коридорі — доріжка з перилами для ходіння з перешкодами. Бо це так важливо — випустити мамину руку і зробити перший самостійний крок…
Медики, відгукніться!
На Черкащині 658 дітей страждають на ДЦП. Усі вони в реєстрі, який склали Тетяна Ліва, як обласний позаштатний дитячий реабілітолог, разом із обласним позаштатним дитячим неврологом Катериною Прокопенко. І стежать за тим, щоб усі діти з районів пройшли курс відновної терапії: чи ті, хто не побував в обласній лікарні, пройшли реабілітацію в інших центрах, чи просто сидять удома?
Тетяна Ліва віддається роботі так, як людина, яка реалізувала свою мрію. Лікар-фізіотерапевт вищої категорії, невролог, вона завжди хотіла працювати в стаціонарі. Але ж, питаю її, мабуть, це морально важко — щодня мати справу з такими особливими дітьми?
— У мене є колеги, які справді не витримують, як ось зараз одна з медсестер: «Не можу. Я звільняюсь. Це не моє. Я додому приходжу і плачу ночами». Мене ж моя робота не пригнічує, а спонукає допомагати. Вони такі трудяги, ці дітки, які звикли фізично працювати. До них треба ставитись як до друга, як до звичайних їхніх ровесників. Діти з ДЦП до 5-6 років ще навіть не розуміють, що вони інші. А ось коли це усвідомлюють, у декого виникають навіть депресивні стани. Тому реабілітація ніколи не може обійтися без наших психологів — Марини Цикунової, Наталії Гранківської. Ця робота врахується нам десь там, — Тетяна Михайлівна показує рукою вгору. — Всім медпрацівникам нашого відділення. Бо зарплата мізерна, праця фізично важка. Скажімо, на Сергія Андріяша, Тетяну Шарапу, Маріанну Плотнікову та інших медсестер з лікувальної фізкультури припадає по дванадцять занять на день. Бракує кадрів, тому, щоб усі приписи лікарів були чітко виконані, один фахівець, приміром, півдня обслуговує кабінет лазерної терапії, півдня — «соляну шахту». Є потреба в медсестрах з лікувальної фізкультури.
Фахівці, відгукніться!
А як ми на фоні України?
У країні є кілька солідних центрів реабілітації дітей з ДЦП. У кожної клініки — свій акцент у методах лікування. Як Черкаси формували свій?
— Мене консультувала при створенні центру відома на теренах колишнього СРСР родоначальниця дитячої неврології і реабілітології Ксенія Семьонова. Вона вважає, що реабілітація повинна починатися з народження. У нас із немовлятами працює навіть логопед, Любов Хоменко: навчає маму встановлювати емоційний контакт із дитиною, розвивати органи чуття, стимулювати артикуляційний апарат немовляти — це покращує функції смоктання, ковтання, запобігає порушенням мови в процесі розвитку дитини.
Організаційно при становленні центру нам допомагали головні позаштатні спеціалісти МОЗ України — з дитячої неврології Володимир Мартинюк та з фізіотерапії і медичної реабілітації Володимир Козявкін. Хоч кадрово ми обмежені, але послугами логопеда, масажиста новонароджені у нас забезпечені сповна, — з гордістю констатує Тетяна Ліва.
Хоч центр ще молодий, та відгуки колег Тетяну Михайлівну надихають:
— Пацієнти, які лікувалися у нас, а потім побували в Міжнародній клініці відновного лікування Козявкіна, передавали нам привіт від тамтешніх лікарів: мовляв, черкащани молодці.
Як потрапити в центр?
— Ми обслуговуємо лише дітей з Черкаської області, — наголошує Тетяна Ліва, — адже лікарня фінансується з бюджету нашої області. Лікування безплатне. До нас може направити невролог, педіатр. У нас у поліклініці також веде щоденний прийом невролог, яка може направити в стаціонар. Це планова реабілітація, тому на неї треба записатися. Або по телефону 55-99-20 (Центр реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи обласної дитячої лікарні). Або зайшовши на сайт обласної дитячої лікарні.
Микола Кондрацький:
«Розвиваємо хірургію новонароджених»
Черкаська обласна дитяча лікарня з часу відкриття (весною 2011 року) пролікувала вже 250 тисяч хлопчиків і дівчаток з усіх куточків області. Сьогодні палати переповнені: 337 дітей на 320 ліжок. Високий рівень надання медичних послуг у закладі підтверджує те, що він одержав міжнародну сертифікацію ДСТУ (ISO9001:2008). Перший в Україні серед обласних дитячих лікарень і перший серед медичних закладів області.
А чи є медичні послуги, по які відправляєте маленьких черкащан на Київ? — цікавимось у Миколи Кондрацького, головного лікаря комунального закладу «Черкаська обласна дитяча лікарня Черкаської обласної ради».
Практично все робимо у нас, — інформує він. — Зараз розвиваємо хірургію новонароджених. (У самого Миколи Івановича 30 років стажу в дитячій хірургії Черкаської обласної лікарні, він лікар вищої категорії. — Л.С.) У нашій області в Умані, Золотоноші якщо планово дітей і оперують, то лише після 6-річного віку. Тим часом кількість вроджених патологій збільшується: як-то у новонароджених відсутня або недорозвинена передня черевна стінка, стравохід, пряма кишка — треба робити пластику. Цього року ми прооперували вже 201 таку дитинку. Це унікальні операції. Також зараз беремо у штат нейрохірурга. Є п’ять ліжок його профілю, і це досі була велика проблема — лікувати травмованих дітей.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
