Коли Валентина дізналася, що у неї ВІЛ, то до останнього відмовлялася приймати статус і терапію. Завдяки наполегливості соціального працівника, у жінки вдалося сформувати прихильність до лікування.
Життя Валентини різко змінилося, коли в Херсонську область прийшла війна. Аби не загинути, вона виїхала на Черкащину. Стрес через війну, виїзд під обстрілами та тривале вживання наркотиків негативно вплинули на психологічний стан жінки.
З речей із собою були лише документи, тож вона звернулася до благодійної організації в Черкасах за гуманітарною допомогою. Коли з нею почав спілкуватися соціальний працівник щодо інших потреб, жінка розповіла, що вже тривалий час вживає наркотики. Їй запропонували пройти тест на ВІЛ, оскільки вона перебуває в групі ризику. Він виявився позитивним.
Попри те, що тестування жінка пройшла двічі, вона все одно відмовлялася приймати свій діагноз. Водночас хвора потребувала психологічної допомоги.
Під супровід Валентину взяв соціальний працівник БО «100% ЖИТТЯ ЧЕРКАСИ» Андрій Петров. Він поєднує роботу в організації та Черкаському обласному центрі громадського здоров’я. Андрій має значний досвід роботи з людьми, які вперше дізнаються про свій позитивний статус.
Консультації з клієнткою проходили за принципом «рівний-рівному», тож згодом їй було простіше і легше відкритися. Паралельно соціальний працівник залучав до консультацій психолога організації, щоб клієнтка отримала комплексну допомогу.
Понад місяць плідної роботи дав свої результати – Валентина почала вживати антиретровірусні препарати вчасно і без пропусків. Жінка розповідає, що завдяки роботі з соціальним працівником їй стало зрозуміло, що на діагнозі ВІЛ життя не закінчується.
"Я бачила і раніше знала людей, у яких виявили ВІЛ. Але уявити не могла, що сама можу захворіти. Більш того, коли соціальний працівник запропонував мені пройти тест на ВІЛ, я не одразу погодилася, адже нормально себе почувала і не було ніяких симптомів хвороби", - каже херсонка.
Найбільше до лікування мотивує живий праклад – людина, яка має таку ж хворобу, але живе з нею повноцінно і щасливо.
"Саме консультування за принципом "рівний - рівному" демонструє, що життя продовжується. Головне – регулярно і вчасно пити ліки та виконувани рекомендації лікаря", – пояснює соціальний працівник.
Нині Валентина проходить антиретровірусну терапію і добре себе почуває. Їй вже не складно дотримуватися режиму прийому ліків, але всеодно продовжує спілкуватися з соціальним працівником. Поки жінка планує лишатися на Черкащині, адже її рідне місто окуповане.
Така допомога стала можлива у рамках проєкту Інновації для подолання епідемії ВІЛ за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Надзвичайної ініціативи Президента США з надання допомоги у боротьбі з ВІЛ/СНІД (PEPFAR).
За повідомленням БО "100% ЖИТТЯ ЧЕРКАСИ"
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
