Починається спад волонтерської активності. Це нормально.
Багатьом вже критично треба думати про себе і сім'ю.
Це нормально.
В наступні кілька тижнів буде відчуватися постійний дефіцит.
Треба робити, а нема кому.
Треба їхати, а нема авто чи нема пального.
Треба і вже є де купити, а немає грошей.
Це нормально.
Стане (вже стає) більше срачів всередині команд і між командами.
Образи через відчуття несправедливості чи обману, ненадійності чи зради.
Гнів, бо через когось не отримуєш те, що тобі треба, бо тебе не хочуть слухати, сперечаються з тобою.
Життєві обставини у всіх різні, а хочеться, щоб все було згуртовано, як у перші дні, і злагоджено, як ніколи.
Це неприємно, але ЦЕ НОРМАЛЬНО.
Сратися - дозволено. Пересратися - заборонено.
Бережіть відносини.
Щоб не здохнути, треба переходити зі спринту на спортивну ходьбу.
Дуже важливо знайти новий баланс:
Робота - відпочинок.
Заробіток - благодійність.
Важливе - неважливе.
Безпека - ризик.
Відсікати напрямки роботи, які вже непогано закриває держава чи хтось інший. Такі напрямки є. Нас багато і ми сильні. Не все тримається на моїх плечах.
Залишити за собою тільки те, що комусь нестерпно пече, а у мене є достатньо ресурсу. Решту - відпустити. Не жаднічати. Не боятися втратити сенс життя. Наші задачі нас знайдуть. Відпускати страшно, але треба. Наче дитину в доросле життя.
Щоб відступити на крок, зберегти нерви та ділові відносини, потрібна мудрість і мужність. Бажаю їх усім нам.
Домовитися з собою і з оточенням про ритм:
-Частота дії (коли чия зміна)
-Частота взаємодії (наші зустрічі та созвони)
Перетворити все, що робимо на продуману і прописану технологію.
Щоб перемогти, нам треба побудувати німецько-китайський конвеєр.
Перемогу святкуватимуть живі.
Перемогу святкуватимуть ті, хто не пересруться один з одним.
Іван Подолян, засновник ГО Черкаський інститут міста, допис на власній сторінці у Facebook
