Коли я підійшла до потрібного кабінету лікаря і побачила там чималу чергу, то одразу зрозуміла, шо щось не так. Треба було тікати, але я чомусь пішла вперед. Я ж записалася на 15.00. Зараз 14.55. Все буде ок. Електронний запис. Реформа в дії.
Наївна... Жіночка в черзі сказала, шо вчора до лікаря так і не потрапила. "Чому?" - закономірно поцікавилась я. Мовчанка. Я вмостилась зручненько, думаю, навіть телефон діставати не буду, я ж швидко, скоро мій час. І тут несеться яжемать. З двома дітьми віком, як у мене, приблизно. Ні тобі здрастє черзі сказати, ні тобі "хто крайній" для прілічія, двері ледь не з ноги "Я декларацію", - сказала вона. В мене і щелепа одвисла. "А шо так можна було?", - спитала я сама у себе по ходу, бо ніхто мені не відповів. А нічого, шо я тож декларацію? Нічого, шо мої діти в цей час хтозна-де???
Поки я обурювалася і хотіла вбивати, несеться номер два. Пенсіонер. Як виявилося інвалід І групи. "Я тіки спитать", - тож двері відчинив-зачинив, на чергу він плював. Не встиг той, шо тікиспросить вийти, біжить молоденький тікиспросить. А коли двері відчинив, то такий: "Декларацію можна?" - і шусть у кабінет. Яжемать на той момент уже вийшла. Ясенпень, дякувати за те, що ми їх люб'язно пропустили без черги, вона навіть не збиралася. Крім яжематері (мамська солідарність, твою м...ь), я всім доступною мовою намагалась пояснити, шо так не можна. Дійшло тільки до одного. Він чергу не помітив під кабінетом. Буває. Черга була тільки під цим кабінетом, шоб ви розуміли.
...Через годину. Через годину після свого призначеного часу я змогла зайти до лікаря. Поки я була на прийомі, двічі туди заходили тікиспросить. Із них один якраз у той момент, коли мене напівголу оглядала лікарка.
Цей народ завалить будь-яку реформу. Навіть ідеальну. Який електронний запис? Ятікиспросить. Яжемать. Яінвалід. Янікогонеповажаю. Менінавсіхпосрать.
Допис з особистої сторінки черкаської журналістки Юлії Фомічової у Фейсбук
