Минулого тижня, під час візиту екіпажу однойменного тральщика, черкасців супроводжував неабиякий вибух патріотизму. Старенькі бабусі плакали, згадуючи, як зустрічали переможців у 45-му. А самі хлопці - чудово розуміючи, що втрата флоту, хай навіть і героїчна, аж ніяк не привід для радощів - ніяковіли від зайвого пафосу на сцені. Тим часом у юних хлопчаків горіли очі - це ж треба, справжні герої! Не з фільмів, не з серіалів, а з життя - і тут, поруч. Так, не було купи вибухів і спецефектів, але відчуття справжності завжди компенсує звабу перфектності.
Втім, є й зворотній бік героїзму - побутова необлаштованість та нагальні потреби. Звісно квартира капітану - то добре, але самим капітаном справі не допоможеш. Але загалом хвиля справжнього, а не штучного патріотизму потихеньку накриває черкасців: вже не рідкість прапори на балконах і на вікнах, прапорці і синьо-жовті стрічки на машинах, оздоба у національних кольорах на жіночих сумочках. Вуличні художники малюють графіті, присвячені Небесній Сотні та тральщику "Черкаси". Мало кого заженеш у ступор вітанням «Слава Україні!», та й навіть унсовське «Слава Нації!» знаходить відгук.
Проте є і тривожні речі: Самооборона виявила понад тридцять проявів сепаратизму. У Смілі, наприклад, п’яний біпатрид намагався зірвати прапор України з пам'ятника. А у місті почали з'являтися пропутінські написи. Можна, звісно, їх проігнорувати, але за умови того, що зараз відбувається на сході України, особам, що відповідають за безпеку, очевидно, треба не тільки на парканах, але і ВКонтакті уважно читати. Бо там багато усього цікавого.
Здавалося б, уже усіх розбурханих весною і резидентурними кремлівськими грошима трохи попустило. Ситуація по Криму стабілізувалася у фазі «тяжка депресія». Але на сході України знову запущено сценарій федерастії. Адже називати ці процеси федералізацією будь-яка притомна людина з мінімальним знання правознавства курсу 9-го класу не може. Коли уся програма осіб, що зараз стрімко наробляють собі на тюремні строки, зводиться до гасел «Расія!» і «Путін спасі нас!», то складно знайти тут якісь елементи пропаганди федерального устрою. Наші доблесні спецслужби, які успішно гнобили і продовжують національно-патріотичні організації, виявилися непідготовленими до кремлівського проекту. І усі оці «Донецькі республіки» і уже з ними, які давним-давно існують, можна було так само морально й ідейно розкласти з середини, як це роблено з багатьма іншими громадсько-політичними рухами в Україні.
Міліція поки що слабка і деморалізована, що визнав навіть очільник області. Фактично її функції виконує Самооборона – і наразі виходить не гірше. Принаймні у жахливій трагедії - вбивстві журналіста Василя Сергієнка - самооборонці показали (знову ж таки за визнанням головного міліціонера області), що можуть діяти як повноцінні пошукові загони. А новим начальником ДАІ в Черкаській області став Ярослав Чубатюк, який вже встиг пообіцяти пройти люстрацію, а до цього бути в статусі виконувача обов’язків.
Втім, якщо з міліцією і так давно усе було зрозуміло, то зараз з’являються питання й до Самооборони - особливо у підприємців. Багатьох дивує спокійне перебування на посаді в прокуратурі сина одіозного Володимира Олійника. І хоч, звісно, діти за батьків не відповідають, але проблема наразі не зникає. Загалом, за умови послаблення державного імунітету в соціумі загострюються усі давні і приховані конфлікти. Не хотілося би щось завчасно коментувати у справі закатованого Василя Сергієнка до часу оприлюднення хоча б попередніх результатів слідства, але попередньо зрозуміло, що резонанс від цієї події буде потужним і тривалим.
Втім, Черкаси політичні наразі мало стурбовані появою контрреволюційного запілля на сході – фактично стартували виборчі перегони за булаву міського голови. Хай пробачать прихильники відомого американського кіношедевру, але ми вступаємо в онлайн-перегляд «Мерських воєн». І чи буде це «Нова надія» або «Прихована загроза», чи, можливо, імперія завдасть удару у відповідь або відбудеться помста сітхів? Чи повернеться джедай чи відбудеться атака клонів? Ситуація драматична і трагікомічна водночас. Більшість черкасців, причому не зважаючи на симпатії чи антипатії, погоджуються з тим, що станом на сьогодні фаворитом кампанії є екс-мер Сергій Одарич. Регіоналівська команда і коаліція «Усі проти Одарича», які минулого року у доволі сумнівний спосіб обезголовили Черкаси, в розгубленості. Питання: на кого робити ставку?
На підбитого в політичному зльоті Віктора Білоусова чи соціопата Арсенюка? Чи на Олександра Радуцького – "птєнца гнєзда Пєтрова" (пардон Одаричева)? Як варіант, звісно. Але, при всій повазі до Олександра Романовича, наразі не видно серйозної концепції щодо того, що він планує робити з містом (окрім забрати колектор у Жуковської). Та й електоральні показники за всі попередні кампанії показують не надто втішні цифри. На Валентину Жуковську? Знову ж таки, враховуючи її бурхливу діяльність, створення кишенькової Громадської Ради Черкас і певну антипатію до Сергія Олеговича - цілком може бути. Проте видається, що після арешту Фірташа і стрімкого продукування проблем навколо усіх активів, йому буде не до фінансування Валентини Борисівни. Свою би власну шкуру врятувати. А без фінансів "азотна королева" виявилася не надто комусь потрібна. Усі її колишні штабні риби-прилипали шукають поживніші вакансії – у Петра Олексійовича та Юлії Володимирівни.
Що маємо у таборі екс-опозиції, а нині влади? Одна з трьох офіційних партій влади – ВО «Батьківщина» - запропонувала в бургомістри Анатолія Бондаренка. Логіка теж є – якщо не вийшло з ОДА, то чому б не спробувати опанувати мерію. Втім, очікуваної підтримки колишніх партнерів по революції наразі не виходить. І якщо «Свобода» офіційно просто мовчить, то УДАР недвозначно натякнув, що барикади барикадами, а от вибори міського голови – це вже інша історія.
Партійці Віталія Кличка взагалі опинилися в незручній ситуації. З одного боку, коли Кличко підтримав Порошенка, партія (особливо в регіонах) фактично відчула себе кинутою. Адже ресурс президентської кампанії непогано би підсобив на місцевих виборах. З іншого боку, гратися в просто участь в кампанії не хочеться. Свого, стопроцентно прохідного, кандидата в мери немає. Мажоритарники в розгубленості, бо електорат стрімко розтягується між вільними демократами Одарича і витягнутою з запілля партією Порошенка «Солідарність» (назву якої навіть не всі прихильники головного кондитера знають). Лишається варіант – або спертися на місцевий ресурс (ми вам мера, ви нам – частину округів), або почати розчинятися в «Солідарності».
В той же час партія Порошенка має дитячу хворобу усіх прото-провладних партій. Вони ще не у керма, але фаворити. І на цій фазі усі кон’юнктурщики, політичні колобки і просто романтики з великої дороги мають непереборне бажання поповнити ряди чергового КПРСу. Хтось за перспективу посад, хтось за грошовий еквівалент. І тут «Солідарність» чекає небезпека гіперроздуття чисельно, але заробити втрат якісно. Вже зараз по Україні лунають звинувачення у залученні до штабів колишніх регіоналів з далеко неоднозначними біографіями.
І тут, аби додати чи то родзинки, чи то перчинки, чи то ще Бог знає чого, з’являється бравий козак Микола Булатецький. Микола Іванович є таким же елементом політикуму Черкас, як Тарас Шевченко чи Богдан Хмельницький – символами області. Інша справа, що особисто мені не пригадується ніяких позитивних досягнень Булатецького-старшого на ниві Черкас за виключенням поломаного турнікету в міськраді. От за це дійсно спасибі! А що ще? Адже навіть про історію своїх сільськогосподарських успіхів Микола Іванович не надто поширюється. Ну, а так вміти пересваритися з усіма колегами по політичному табору – це треба вміти. Більше того, дивно чому попередня влада так не хотіла пускати Булатецького до парламенту. Він би цілком успішно дезінтегрував і без того не надто монолітну команду. Тому його стисла і, очевидно, фіналізована версія передвиборчої програми зведеться до слогану «Булатецький проти Одарича». Якби не знати усіх пригод, яких Микола Іванович зазнав з часу здолання Поплавського і перебування в пересувній приймальні напроти СБУ, то можна було б дивуватися – як така гаряча любов до колишнього міського голови перетворилася на не менш гарячу ненависть. А так нічого дивного – ще один етап акторської кар’єри. Взагалі можна припустити, що Бондаренко і Булатецький вирішили розіграти сценарій «доброго і злого слідчого» в контексті стосунків з вільними демократами. А може й навпаки – Булатецький вирішив допомогти Одаричу мобілізувати усіх виборців. Адже топчеться він по тимошенківському полю, яке би за інших умов відійшло до Бондаренка.
Сергій Одарич фактично почав кампанію зустріччю зі своїми прихильниками і паспортизацією їх ідей - що би цікавого і корисного зробити під час нової каденції. Звісно, що зараз у нього є дуже вдалий момент аби конвертувати потребу Петра Порошенка в адекватному і прогнозованому регіональному лідері в свою чергову електоральну перемогу. І в цьому плані і тимчасовий політичний нокаут регіоналів, і самопоборювання різних груп впливу в середині постБЮТу сприяють тому, що будь-яка третя сила, яка не претендує на роль загальноукраїнського тата чи мами і готова чути усі еліти в територіальній громаді, має шанс на перемогу.
Однак треба розуміти, що аби втілити будь-яку програму будь-кому з переможців мерських перегонів треба мати підтримку в міській раді. Інакше війна усіх проти усіх в черкаському політичному тераріумі триватиме. Загроза боярської хунти завжди лишатиметься кошмаром будь-кого з черкаських градоначальників.
Сергій ПАСІЧНИК, керівник Академії стратегічних досліджень, запис у блозі
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
