Після короткої підготовки в Нових Петрівцях його з товаришами по службі відправили в Слов’янськ. Там вони пробули майже 40 днів і одними з перших увійшли до звільненого міста, – пишуть в спільноті Єлюди – maidaners у “Фейсбуці”, пише .
«Місцеві жителі, абсолютно несподівано, почали нам дякувати. І навіть дорікали, що ми так довго їх не звільняли. Це було дивно і дуже відрізнялося від того, що нам про них розповідали ».
Після короткої ротації і розформування батальйону Іван перейшов в армію. Потрапив в 42-ий батальйон тероборони і отримав завдання висуватися на Савур-могилу – “протриматися два-три дні до заміни”.
«Але минуло два дні, три, чотири і ніхто нас не міняв. Ми спостерігали, що всі відступали, а нам була дана команда тримати позиції. Нас майже цілодобово обстрілювали, штурмували танками. Не було часу і можливості навіть поспати. На сьомий день у нас майже закінчилася вода і боєприпаси ».
Там же Іван отримав поранення. Але продовжував воювати, надихаючись прикладом Тимура Юлдашева – той продовжував битися поруч з пошкодженим зором, на слух. Поки товариші по службі думали, як вибратися з смертельно небезпечної ситуації, до них несподівано прорвалася громадянська машина за пораненими.
«Ми розуміли, що назад цю машину не пропустять, але порадилися і вирішили, що з пораненими відійти буде вкрай складно, тому вирішили ризикнути і їхати. У підсумку, проривалися з боєм. В одному з місць на зустріч нам виїхала ворожа БМП і останнє, що я пам’ятаю – ми всі вилетіли з авто. Отямився я, коли відчув, що нас б’ють і обшукують. Мене вирішили взяти в полон. Решту просто вбили “.
Так Іван потрапив до Донецька. Спершу його доставили в СБУ, а звідти до лікарні, де нашвидку зашили рани. Перший час зі швами на допити не викликали.
“А потім били і катували весь час. Цілий місяць. Чотири тижні. Потім обміняли на когось. Сказали, що ведуть на розстріл і тільки, коли я побачив журналістів і ОБСЄ, з’явилася надія …”
Тепер, в столичному госпіталі, добровольцю найстрашніше згадувати не це, а тих, кого вбили на його очах. “Я тут, а мої товариші залишилися там. Відчуваю зараз провину за це”.
Про життя після одужання батько трьох дітей поки не думає зовсім: “Якщо залишуся придатним – піду далі служити”.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
