“Після 2022 року мої звірі стали зубатими й рогатими”: як війна змінила творчість черкаської волонтерки

09 червня 2026, 09:57

Шістдесят шість керамічних звірів, створених руками волонтерки Олени Почтарьової, зібралися в одному просторі. У Черкаському художньому музеї відкрили персональну виставку «Олені Олени» — про творчість, яка народжується між плетінням маскувальних сіток, зборами для військових та щоденною волонтерською роботою.

Для багатьох черкасців Олена Почтарьова насамперед відома як волонтерка. Допомагати військовим вона почала ще у 2014 році, а з початком повномасштабного вторгнення волонтерська діяльність стала ще масштабнішою. Разом із командою ГО «Межа.ЮА» виготовляє окопні свічки, енергетичні батончики, багаторазові грілки, проводить благодійні майстер-класи та збирає кошти на потреби захисників.

Втім, поруч із волонтерством уже багато років існує ще одна важлива частина її життя — творчість.

— Я не розділяю творчість і волонтерство. Для мене це все життя. Просто різні його прояви, — говорить Олена Почтарьова.

За її словами, саме підтримка однодумців допомагає поєднувати десятки проєктів одночасно.

— Надихає те, що я не сама. У мене є велика група підтримки. Ми разом допомагаємо військовим, проводимо майстер-класи, просвітницькі лекції, тренінги, працюємо із сім’ями ветеранів, родинами зниклих безвісти та загиблих. Це велике життя заради Перемоги, — каже волонтерка.

За фахом Олена — економістка. Спеціальної художньої освіти не має. Втім, любов до глини супроводжує її ще з дитинства.

— Я намагалася щось ліпити ще змалку. А більш серйозно познайомилася з глиною вже в дорослому віці. Досить швидко зрозуміла, що класичне гончарство — не зовсім моє. Мені подобається працювати з глиною руками, створювати образи, а не предмети побуту. Так і народилися мої звірі, — розповідає мисткиня.

Саме вони стали головними героями виставки. Кумедні, доброзичливі, яскраві, а водночас сповнені символізму.

Однак після початку великої війни ці персонажі змінилися.

— Від 2022 року мої звірі стали зубатими та рогатими. Думаю, це така підсвідома ознака захисту. Хоча навіть таких я намагаюся робити усміхненими. А ще використовую багато кольорів, бо сьогодні людям дуже бракує яскравих емоцій, — ділиться авторка.

Серед представлених робіт є не лише знамениті «олені». За роки творчості Олена створила чимало тематичних серій.

Одну з них присвятили українським містам. Так, кавунчик символізував Херсон, а чорний баранчик — Донецьк. Інша серія була натхненна українськими письменниками. Окремі роботи навіть створювалися за мотивами образів друзів і колег.

— Ми жартома ліпили своїх знайомих волонтерів у вигляді тварин. Наприклад, одну колегу створили в образі кози. І це викликало лише захоплення та усмішки, — згадує Олена.

Важливим етапом творчого розвитку для неї стало навчання в Академії гончарства в Опішні.

— Це були три тижні справжнього творчого пекла. Хотілося спробувати все й одразу. Але саме там я багато чого навчилася. Було складно, проте неймовірно цікаво. І я дуже хочу повернутися туди знову, — говорить мисткиня.

Окремою сторінкою її діяльності став спільний з Оленою Афанасенко етнографічний проєкт «Метелики в голові», присвячений дослідженню українських весільних вінків.

Із 2019 року команда збирає матеріали про традиції виготовлення автентичних віночків, проводить експедиції селами та створює виставкові проєкти.

— У 2022 році ми показали виставку українських весільних віночків у Польщі. Згодом кілька експозицій побували в Німеччині. Нас запрошували з цим проєктом і до музею Івана Гончара. Сподіваюся, що невдовзі покажемо цю виставку й у Черкасах, — розповідає Почтарьова.

Попри війну, мистецтво для неї залишається не лише способом самовираження, а й інструментом підтримки України у світі. Роботи черкащанки, створені після 2022 року, нині зберігаються в музейних та приватних колекціях Польщі, Німеччини, Фінляндії та Нідерландів.

— Саме через мистецтво люди бачать, наскільки багатогранною є Україна. Світ знайомиться не лише з роботами видатних майстрів, а й із творчістю сучасних українців, які продовжують творити навіть під час війни, — переконана мисткиня.

Волонтерська діяльність і сьогодні залишається для неї не менш важливою, ніж творчість. Олена пригадує, як у 2022 році розписана нею скриня, виготовлена з ящиків від снарядів, допомогла зібрати 160 тисяч гривень для потреб військових.

Втім, каже вона, сьогодні збирати кошти стало значно складніше.

— Якщо раніше якась ідея могла одразу привернути увагу людей, то зараз доводиться постійно шукати нові формати. Волонтерам потрібно вигадувати щось цікаве, щоб люди не втрачали бажання допомагати, — говорить Олена.

За роки волонтерства вона зробила для себе важливий висновок.

— Я зрозуміла, що не всі можуть жити так, як живу я. Для когось волонтерство — це природна потреба, а для когось дуже складна справа. Але кожен може знайти спосіб бути корисним. Якщо не можеш плести сітки — допоможи нарізати стрічки. Якщо не можеш донатити великі суми — знайди інший спосіб долучитися. Головне — не залишатися осторонь, — переконана волонтерка.

Тетяна Балякіна

Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram

Поділитись

Коментарі

Реклама
Реклама
Вгору