Наталію Карпенко у травні син вивіз з-під Бахмута під ворожими обстрілами. Нині жінка живе в Черкасах та працює у КП "Дирекція парків".
Від дому Наталії залишилась купа цегли. Про той час жінка не може згадувати без сліз.
- Це дуже страшно, коли над тобою летять ракети, коли село розстрілюють танки. Я дуже боюся, щоб цей жах не прийшов сюди, бо тікати нам, українцям, немає куди. За кордоном нас ніхто не жде. Так, приймають, але тимчасово, – ділиться Наталія Олександрівна.
Каже, що її знайомі потрапили аж в Іспанію. Там їм довелось терміново шукати роботу, а без знання мови – навіть прибиральниками влаштуватись неможливо. Допоміг заможний іспанець, забравши доглядати за старовинною віллою над морем.
- Дзвоню їй, запитую, як вони там. А вона плаче, що чужина є чужина. Хочуть додому. А я як хочу! Тільки немає куди повертатись – все знищено. Син – служить. Донька – також. Я сама. Тому я дуже вдячна колективу «Дирекції парків», майстру нашому в Долині троянд, що прийняли мене, що знайшли у гуртожитку кімнату, зробила ремонт – якось живу. У шістдесят один рік дуже тяжко починати все з початку, – розповідає жінка.
Каже, стає легше на серці, коли люди в Долині троянд підходять, дякують за роботу, тішаться від квітів. Тут вона працює квітникаркою.
- Знаєте, люди є люди, і на Донеччині, і тут, бувають всякі, але кращих – більше. Я з середини липня працюю тут. Так приємно, коли навколо радіють від того, що ти зробив. У мене в селі було двадцять п’ять соток городу, ще добирала в полі по п’ятнадцять соток, і садила все. Були ще величезні палісадники за двором, де росли квіти. І троянди були. Я дуже люблю все, що росте. Останні роки на хлібокомбінаті працювала, то там не так, бо все не живе. А рослини – це втіха. Це бальзам на душу. Я люблю таку працю, бо вона приносить радість. Бо українці – в тяжкі часи шукають розради в праці на землі, – переконана Наталія Олександрівна.
Жінка плаче, коли згадує мирні часи, свої квіти.
- Ці троянди – це єдине, що мені зараз залишилось і що мені треба в ці часи. А ще миру. І щоб усі були живі, – каже вона.
Проте потім, змахуючи сльзи, твердо говорить:
- А мир – він буде! Він завжди наступає після війни. А Черкаси нині стали мені другим домом.
За інформацією пресслужби КП "Дирекція парків"
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
