Скелі мають висоту понад 30 метрів. Раніше в Букському каньйоні видобували каміння
Буцький каньйон входять до рейтингу 100 найгарніших місць України. Розташований на річці Гірський Тікич в селі Буки Маньківського району Черкаської області, пише "gazeta.ua".
Довгий час про каньйон знали тільки місцеві. Популярним це місце зробили випадкові туристи й українські та закордонні зірки, які приїжджали сюди знімати кліпи та фільми.
Квиток з Черкас до станції Поташ коштує 42 грн. У дизель-поїзді задуха. Пахне смаженими пиріжками і машинним маслом. З Поташу до селища Буки курсує автобус. Проїзд обійдеться у 25 грн. Маршрутка приїжджає до центру селища.
За 100 м стоїть черга до міні-пекарні. За прилавком засмагла жінка у білій хустці й фартусі зі слідами борошна робить каву й одночасно дає решту. Зсередини дме гарячим повітрям. Позаду видно заготівки на пиріжки. Найдорожче коштують біляш з м'ясом і піца - 13 грн. Найдешевше обійдуться смажені пиріжки з горохом, часником і картоплею, капустою - 6 грн.
"А з картошкою ше є?" - питає довгов'язий чоловік у джинсах і червоній футболці, заглядаючи до віконця.
"Немає, тіки віддала останній. Є з сосіскою, горохом і часником, яйцями й зеленню. Вибирайте", - відповідає жінка, засовуючи деко в духовку.
Надія працює тут близько року. Має на руках сліди від опіків.
"Найчастіше беруть печені пиріжки, а не смажені. Видно, печінку жаліють. Найбільше клієнтів маємо в неділю - базарний день. Працюємо втрьох. Виходимо на четверту ранку, замішуємо тісто, робимо начинку й випікаємо. Коли помічників немає, самій доводиться все робити. Скільки за день продаємо пирогів, ніколи не рахували. Туристи по 5 штук беруть, щоб не вертатися. Бувало, що замовляли 40 піц чи пиріжків. За цілий день стомлююся так, що ноги пухнуть", - розповідає жінка.
Поруч у продуктовому магазині білявка з пишним каре продає сивому чоловіку в окулярах пиво. Той ховає алкоголь до салатового туристичного рюкзака. Микола Гниденко одягає наплічник й прямує до виходу.
"Сорок лет назад я виїхав з Буків і уєхал в Кієв. Там і остався. Отримав квартиру, оженився. Все моє дитинство пройшло тут, на цих пагорбах. Дітей на літо сюди забирав, щоб не сиділи в місті. Тепер внуків віддають. Та цього року померла сестра, яка жила у батьківській хаті й доглядала за лежачою матір'ю. Тепер заберу маму до Києва. Хату продавати не хочеться, бо двір на березі біля скель. Влітку тут, як у казці", - розповідає чоловік.
Туристів тут не так багато. Ті, яких привозять екскурсійні автобуси, їдуть за кілька годин
Біля сільради зустрічає голова Буків Сергій Залізняк. Запрошує до кабінету з гарним ремонтом. На столі стоїть календар з напівоголеними дівчатами та написом: "Свято без нас – гроші на вітер".
"Після приїзду співачки Злати Огневіч у 2010-му Буки стали відомі. Люди побачили, що є гарні краєвиди, за які не треба платити гроші. Зараз артисти питають, чи можна приїхати на зйомки. Вносять благодійні внески на розвиток селища. З'явились кошти на лавки і сміттєві баки. Минулого року приїжджала індійська телекомпанія "Боллівуд" знімати кіно. Було багато артистів, маса охорони. Відомим наш каньйон зробили і скелелази. Тут проводять Всеукраїнські змагання з цього виду спорту".
Щороку до каньйону приїздять понад 5 тис. людей. Масово люди стали навідуватись у Буки, коли селище почали додавати до автобусних турів. Біля скель фотографувались, ширили світлини в інтернеті.
"Люди в селі не готові до такого потоку туристів, та напрямок, хоч і з потугами, все ж розвивається. Місцеві здають житло для туристів, печуть пиріжки, пропонують екскурсії. Спочатку до нас їздили туристи "дикарі": поїли, попили, насмітили і поїхали додому. За останні 5 років такого контингенту майже не лишилось. Рухаємось до Європи, свідомість людей змінюється", - каже Залізняк.
На узбіччі вулиці, яка з центру села веде до каньйону, ростуть шовковиці, вишні, черешні. Скелястий берег з виступами сірого граніту починається за 800 м від греблі колишньої Буцької ГЕС. Висота каньйону сягає 30 м. Знизу стрімкими потоками тече Гірський Тікич. Раніше тут добували каміння. З 1975 року каньйон вважається державною пам'яткою природи місцевого значення і рекреаційною зоною.
В момент падіння у людини з'являлися магічні здібності. Або вона помирала.
Місцевий житель Микола Андрикевич швидко збігає в гумових сланцях по крутих скелях до води. В руках тримає солом'яну торбу з рушником.
"Туристи приїздять, бо каньйон - місце сили. Кажуть про підйом сили, енергії. Тут козаки-характерники навчали молодих. Примушували із зав'язаними очима бігти берегом по скелях, а з найвищої - стрибати. В момент падіння у людини з'являлися магічні здібності. Або вона помирала. Про характерників казали, що зникали в одному місці, а з'являлись в іншому. Може через часові портали, які тут є. Або через підземні ходи, які лишила попередня цивілізація. Вони йдуть аж до Жашкова. Деякі вціліли, але більшість засипані. У підземеллях лишилися скарби козацькі й докозацькі.
По каньйону не можна ходити п'яним. Місцеві вірять у містичну силу духа місця.
"Кожен рік скеля бере свою жертву. Той, що в ній сидить, не любить п'яних і людей у поганому настрої. Десь зашпортаєшся, не втримаєш баланс - полетиш донизу. Не можна в річці смітить, бо забере той, хто греблі рве. Є ще той, що дерева гне. Всі вони - дохристиянські божества, їхніх імен не називали, щоб не накликати біду. На Купала їх задобрюємо", - говорить Микола Іванович.
Знизу під скелями розкладають намет двоє дівчат з хлопцем. Мініатюрна брюнетками з татуюваннями квіток на плечах командує, куди поставити речі. Представляється Анною з Маріуполя. На 5 днів приїхала на змагання з альпінізму.
30 метрові скелі каньйону відомі серед альпіністів. Тут проходять щорічні змагання
"Тут вже втретє. Щороку помічаю, як у селі щось змінюється. Поставили нові туалети, додали сміттєвих баків, на тому боці відкрили магазин-кафе. Набрали з собою гречки, рису, перловки. Трохи овочів. За іншими продуктами ходитимемо до людей. Воду беремо з джерельної криниці, до неї кілька кроків. Якщо порівнювати з іншими стоянками для скелелазів, в Буках мені подобається найбільше. Немає комарів, натовпів туристів, гарна природа. Тут тихо і спокійно", - говорить Анна.
Біля сходів місцевий гід Василь Сологуб закінчує екскурсію для туристів з Києва. Має вигоріле русяве волосся. Через плече перекинув поясну сумку. Водить туристів уздовж усього каньйону. Екскурсія починається від греблі і закінчується на місці, яке називають "буцький стоунхендж".
"Знаю кожен камінчик, бо підлітком тут байдикував, бив пляшки. Тепер їх збираю. Більшість туристів приїздять у Києва, Харкова, Одеси. Були білоруси, англійці, французи. Найчастіше – поляки. Минулого року іранці подарували монети на пам'ять. У каньйоні знаходжу литовські боратінки (мідні розмінні монети, які чеканили у Польщі і Литві в XVII ст.)", - каже хлопець
Проводить до місцини посеред річки. Біля зруйнованого водяного млину над водою виступають сірі валуни каміння, пласкі й теплі від сонця. Переходимо хитку кладку і сідаємо на каміння. Можна роззутися і підставити ноги під струмені води, яка тече з обох боків.
"Багато туристів ловляться на тому, що у каньйоні немає телефонного зв'язку. Граніт має таку властивість - віддзеркалювати хвилі. Губляться, доводиться проходити весь маршрут і йти далі, у дикий каньйон. Там немає плато, йдуть обривисті скелі по 20 метрів. Людей шукаємо, як в старину - ходимо і випитуємо. Хто відчуває трохи більше, кажуть, що каньйон дає енергію. Проходить втома, з'являється емоційний підйом. Є легенда про козака Лисака, який сам косою з десяток татар поборов. Його вбили, тіло порізали і скинули зі скелі в воду. Кажуть, що козацька душа живе в цьому каньйоні і оберігає його", - розповідає гід.
Річка має різну глибину. Від півтора до п'яти метрів. За повір'ями, під водою біля Родіонової скелі лежать заховані скарби. Але до них ще треба дібратись через п'ять метрів мулу.
Як їхали сюди, не могла відлипнути від вікна
Біля сходів до спуску в каньйон роззираються туристи з Києва. Наталія Явдошина разом із сестрою Іриною засмагають в купальниках біля води. Ховаються в тіні дерев, на сонце виставили тільки ноги.
"Про Буцький каньйон чули давно і кілька років хотіли поїхати, та все не виходило. Приїхали із групою. Нас привезли о першій дня, через чотири години заберуть. З людини заплатили 470 гривень. Біля води трохи легше, а от вгорі біля скель - спека неймовірна. Побудемо тут трохи й підемо далі. Кажуть, далі є мілке місце, де вода бурлить, як у джакузі", - говорить Наталія.
Ірина й Наталія Явдошини приїхали до каньйону з Києва
"Про Буки вперше почула від колеги з роботи. Показували фотографії, порівнювали із маленькою Швейцарією. Казали, тут справжні фйорди. Як їхали сюди, не могла відлипнути від вікна. Соняшникові поля, зелені пагорби, маки - дуже гарно. В цьому краї ніколи не була. Планую сюди приїхати на день народження в кінці літа", - каже Ірина Явдошина.
У центрі села розташована єдина туристична база "Буцький каньйон". Ціна за номер стартує від 100 грн. На території можна облаштувати намет. Олексій Маслюк відкрив базу відпочинку кілька років тому.
"Спочатку хотіли зробити тут осетрову ферму. Коли сюди приїхали, закохався в природу. Вирішив відкривати турбазу. Думав, менше буде мороки, та туристи трапляються дуже проблемні. Бувало, що за дебош виселяв. Періодично приїздять іноземці - бельгійці, французи, німці, люди з українським корінням. Для них це десь 6 євро, смішна ціна", - говорить власник бази.
В селі житло здають і місцеві мешканці. Середня вартість – 100 грн. За окрему доплату готують їсти. Безкоштовно частують місцевими овочами й фруктами. На ночівлю зупинились в садибі Наталії Білик. Її хата стоїть на другій від берега вулиці. Жінка здає відпочивальникам кімнати у хаті і на дворі.
"Сходіть попасіться на город. Там у мене спіне клубніка й молодий горох. Ходімте покажу", - каже господиня і йде на город. За нею вибігає пес Бобік. Крутиться біля ніг і тікає в густу траву. З-за неї видно тільки хвіст.
"Як дасте йому сосиску, то він ще й екскурсію проведе. Не раз мені приїжджі казали, що він їх з каньйону виводив, як губилися", - каже Наталія Миколаївна.
Крім нас в будинку на ночівлю зупинились туристи з Харкова й Дніпра. За ворітьми стоїть припаркована машина з київськими номерами. Чоловік з азіатською зовнішністю говорить комусь в трубку, що разом з дітьми їх четверо. Біля нього бігає чорнява дівчинка в білому сарафані. За 10 хв машина від'їжджає. Згодом Наталія Миколаївна зве на вечерю.
"Поїхали додому києвляни. У жарку пору приїхали. Поки літо, спека, всі до води їдуть. Тим більше, коли довгі вихідні попереду".
Фото: Наталія Печиборщ
Читайте також: Черкащанам розповіли, у якому стані Буцький каньйон.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
