На лікеро-горілчаному заводі в Черкасах працівники п’ють так, щоб не бачило керівництво

05 лютого 2014, 11:40

На лікеро-горілчаному заводі п'ють із пляшки, з чашки, але найчастіше – з ковпачка. Разом із накладкою на горлечко в ньому 50 грамів, пише Gazeta.ua.

Ігор, 29 років

Має вищу технічну освіту. Сім років працює на лікеро-горілчаному заводі в Черкасах. Це його перша постійна робота.

Алкоголю не вживає. Не курить.

Неодружений. Живе з батьками.

Захоплюється відеозйомкою. Мріє влаштуватися на творчу роботу.

"Пити на заводі не можна взагалі. Це ж виробництво. Є техніка безпеки. Існує система штрафів. Все одно люди примудряються не те що пити, а квасити. В моєму цеху скільки питущих, стільки й непитущих.

Коли приймали на роботу, проходив співбесіду в самого директора. Зараз же беруть таких, що навіть не знаю, де їх знаходять. Підприємство велике, робота важка. Тому, мабуть, і набирають усіх охочих.

Знайомий у Росії теж на горілчаному працює. Дивується: "Як це у вас не дозволяють пити?" У них на завод черга у відділі кадрів.

Облік ведуть за акцизними марками. Етикетку можна загубити чи викинути, а акцизку – навіть три рази перервану – складаєш і здаєш у брак, бо це – гроші. Рахувати пляшки нема сенсу, бо на лінії іде бій. Там розбилась, там – брак.

Охорона в структуру підприємства не входить. Це приватна фірма. Вони на бухарях можуть заробити премію. Часто влаштовують "рейд на виробництво". Приходять і кожному дають дихати в трубку. Трубки – річ непевна. Людина може взагалі не вживати. А залізе з головою в машину і так надихається, що нею аж хилитає. Раз узагалі непитущого чоловіка показало п'яним після м'ятної цукерки.

На виході охоронці ще нікого п'яним не ловили. То жувачками, то цукерками, то спреями всі маскуються. Я з собою ношу спрей, то наприкінці зміни хлопці підходять. Інколи просто питають: "Є якась печенька?" Це вже значить, що випив.

Найчастіше горілку беруть прямо з лінії. Конвеєр собі йде. Розвернувся подивився, чи ніхто не бачить, злив у чашку. Камери стоять, але всі давно знають, де в них мертві зони.

Є виробничий брак. Наприклад, іде пляшка, а в неї відбилось горло. Ти її зняв, склобій викинув, а горілку виливаєш у спеціальну ємність. Потім її фільтрують, переганяють, але знову в пляшки не ллють. Така горілка йде на внутрішні потреби – миття механізмів чи пляшок, адже водою пляшки мити не можна. Відра з браком стоять біля кожної машини.

На іншій лінії почали розливати лікери. Вони солодкі, не такі міцні, колір привабливий. І жінки захотіли спробувати. Просять: "Принеси!" Бо вони прив'язані до місця, а я – ні. Коли міняється лікер, залишки попереднього зливають у чистенькі відра. Я потягнув їм піввідра. Вони понабирали в кружки і сидять собі, п'ють, як чай. ­Прямо на камеру. На 12 людей випили 10 літрів.

Спирту в цеху немає. Та й який сенс? Коли є гарна горілка, то хто питиме спирт?

Дівчина посварилася з хлопцем. Послали одне одного. Обоє працюють на заводі. Вона сидить, дме­ться, а хлопець умазав добряче. Прямо з лінії взяв пляшку, налив повну чашку, перехилив за два заходи – і проблеми як не було. Ближче до кінця зміни він уже кожному розповідав, яка вона така­пересяка. Хлопці його через прохідну вивели. Спрацювала чоловіча солідарність.

Є жінка, за 50, працює оператором. Для робочого тонусу їй треба трохи ковтнути. Ніхто не бачить, як вона п'є, але всі знають. Видно по очах. Але працює нормально, відповідально. Таке враження, що на роботу приходить відпочивати від життя.

Коли якесь свято, то набирають прямо на лінії – скільки треба.

Начальство, ясне діло, здогадується про випивки. Але, мабуть, розраховують певний відсоток на амортизацію.

Як приходять новенькі, то бояться випити. А потім уже старожили вгощають: "Давай! За знайомство!"

Хтось п'є з пляшки, хтось – із чашки. Але найчастіше з ковпачка. Він іде разом із накладкою на горлечко – в ньому якраз 50 грамів.

Чоловіки п'ють частіше. Але жінки вживають пристрасніше. Як вмазала, дзвонить чоловіку о третій ночі й кричить на весь цех. Чоловіки теж по телефону з'ясовують стосунки: "Та пашла ти!"

Якщо заговорити з людиною, то зрозуміло одразу – пила чи ні. ­Підходиш і питаєш, наприклад, де лежить якийсь інструмент. ­Тверезий скаже: "не знаю", або "там і там". А випивший починає розмірковувати: "Може, там… А може, он там. Піди подивися. Не буде, то я допоможу знайти".

П'яних розборок у нас ще не було.

Один чоловік тільки перехилив чарку, й одразу до нього охорона. Вибірково дихати в трубку. Він так перелякався, що заліз під ­машину й відро з браком на себе вилив. Потім пояснив охоронцям, що з механізмом працював і на нього розлилося.

Одного разу хлопець з охоронцем просто домовився. В них премія гривень 50 за впійманого бухаря. А той йому дав сотню.

Вважають, що за територію горілку винести нереально. Але був випадок, коли жінка попалася. ­Виносила прямо в сумці. Її звільнили за 2 години. Проте, я думаю, що хто хоче – той знаходить спосіб винести.

Як спеціаліст отримую 3 тисячі гривень на місяць. Робітникам платять по 2 тисячі.

Горілкою зарплату не видавали ніколи".

Поділитись

Коментарі

Віктор сказав:

Більш відвертої несенітниці давно не читав.Я працюю на подібному підприємстві вже 12 років і можу з повною відповідальністю сказати,що автор подібної “творчості” мабуть не зовсім сповна розому. Звичайно бували випадки що деякі робітники випивали,як кажуть в сім`ї не без урода,але таких працівників негайно звільняли.Так що Ігоря 29 років можна спокійно залучати до кримінальної відповідальності за наклеп

Вгору