Олег Тарнавський – військовослужбовець зі Шполянщини, який добровільно вступив до лав ЗСУ одразу після початку повномасштабного вторгнення. Відтоді його знають більше, як «Тайпана». Останні 5 років до повномасштабної війни працював в бізнесі та директором газової заправки у Києві.
За словами чоловіка, він отримав звістку про вторгнення ще за тиждень до 24 лютого 2022 року. Завдяки цьому мав час вивезти сім'ю за кордон. Навіть думав сам виїхати, але вже на кордоні дізнався про заборону виїзду чоловіків.
"Коли відвіз сім'ю, одразу пішов у військкомат у Івано-Франківській області добровольцем. Єдине, просив направити мене в бригаду, з якої звільнився ще свого часу - це 72-га окрема механізована бригада. Я отримав запрошення від них, оскільки з побратимами ми між собою досі спілкувались. Точно знав, де вони та чим зможу допомогти. В останню зустріч у військкоматі мені повідомили, що мене направляють в новостворену бригаду 71-шу окрему єгерську бригаду, через нову рознарядку".
Перші кілька місяців Олег разом зі своєю новою бригадою проходили злагодження і навчання у Кременчуці. В кінці квітня їх направили Житомирську область, адже була інформація про наступ з Білорусі.
"Свого часу я дослужився до капітана в лавах ЗСУ, проходивши службу зі своєю бригадою. Але через велике скорочення ЗСУ в 2000-х роках, довелось звільнитися. Потім працював у поліції в Шполі, а згодом в Києві до 2018 року. Знання в мене були, до того ж під час навчання до нас приїздили різні інструктори, навіть з-за кордону і теж ділились своїм досвідом. У листопаді я виїжджав до Бахмуту командиром мінометної групи, згодом в січні отримав вищу посаду - командир мінометної батареї. До речі, мій позивний - це назва найотруйнішої змії у світі".
«Тайпан» розповів, що перше бойове завдання чекали з нетерпінням.
"Досі пам'ятаю, як нам перед першим виходом дали іранські міномети. Щоб зрозуміти наше здивування, достатньо знати, що американці в індійському океані «віджали» їх у піратів та передали на ЗСУ. Якраз вся партія з 6 штук потрапила до нас. Та спочатку потрібно було навчитися користуватися ними. Досі згадую, як хлопці мені говорили: «Командир, коли ми вже підемо воювати, не хочемо більше сидіти?». Нас дійсно довго готували. Ми спочатку були в далекому тилу, тому що на початку 2022 року до цього дійсно ретельно ставились, всі були зацікавлені в хороших спеціалістах, це було не так як зараз, що через два тижні можуть кинути без нормальної підготовки в бій".
Військовий розповідає, що в його підрозділі не було жодного загиблого військового.
"17 листопада нас направили в Бахмут, який був під оточенням. Спочатку поселились за 20 кілометрів від нуля, вивчали місцевість, проводили розвідку. Ходячи в тил до ворога, ми шукали, де розташувати наші міномети. В останній момент все перегралося, з околиць нас завели в саме місто, чого ми точно не очікували. Я одразу брав на себе відповідальність і в усі подібні завдання ходив сам, беручи з собою кілька досвідчених людей. Довіряв собі, а хлопці мені. За майже два роки моєї служби в мене не було жодного «двохсотого» у підрозділі. Єдине, були неприємні ситуації, коли приходили розпорядження від вищого керівництва на якісь завдання, а я через бачення ситуації з середини, відмовлявся вести хлопців на потрібну точку. Тому, отримував серйозні неприємності".
За словами «Тайпана», ворог і тоді намагався взяти наших військових в кільце, але на той час відстань їхніх розташувань значно відрізнялась.
"По-перше, на той час у ворога лінія фронту була дуже велика, відповідно, більше різних місць, де потрібно було розкидати живу силу. Не могли вони тоді скільки людей відправити в одне місце як вийшло в останній раз. Саме після захоплення Бахмату, вони перекинули значну частину своїх військ на Авдіївку. Це місто стратегічно дуже важливе, тому вони були готові на все. Щоб зрозуміти масштаби, потрібно знати, що з Авдіївки йде пряма траса на Донецьк, а на горі Авдіївки видно, як на долоні, спальні райони Донецька. По-друге – це висоти, яких в місті дуже багато, а це в першу чергу найвигідніші позиції, які не дозволяють піти на Донецьк. Тому головна різниця нашого там перебування рік тому і зараз, це саме нові захоплені території ворогом і значна різниця в артилерії".
Мотивація серед деяких військових нині залишається не на найвищому рівні, констатує захисник.
"Якщо почати з хорошого, то у нас зараз лише 30% на передку, а 70% в тилу. До того ж, цілі бригади з реальним бойовим досвідом стоять на кордонах, тому для ворога це не буде так просто, як в 2022 році. Але при цьому у нас є проблема в двох основних і головних пунктах: мотивація і артилерія з ракетами. Мотивація зараз жахлива. У 2022 році в бригаді у СЗЧ тікали 1-2 людини на тиждень, то зараз це 2-3 людини в день. Для мотивації потрібно було б вдосконалити соціальні пакети для військових, щоб вони розуміли, що повертаючись в цивільне життя, їх дійсно чекають як держава так і цивільні. У мене під населеним пунктом Роботине Запорізької області була ситуація, коли прийшов наказ в день вистрілювати лише 24 міни. Але тут можуть допомогти дрони, адже один дрон може замінити 10 мін. Тому, коли ви бачите збір на дрон, пам’ятайте, що вони – наше майбутнє.
Цього року Олег Тарнавський звільнився з лав ЗСУ, проте планує податися працювати до РТЦК у Шполі. Каже, хоче свій досвід передати іншим.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
Невже нормальна людина може після військового життя йти працювати в ТЦК? Тут вже психологи повинні працювати