Мама черкащанина з інтернету довідалася, що син – «кіборг»

13 листопада 2014, 10:57

10804385_919270684751508_574196632_o

Йому тільки 22 роки, а він вже бачив, як на війні помирають люди та відриває руки товаришам. Його батько служить у Росії, а мати лише день тому довідалася, що її син - справжній «кіборг». Це він нещодавно давав інтерв’ю кореспонденту американського видання The Los Angeles Times, а сьогодні розповідає про пережите читачам «Про все».

11018_919271734751403_3821199400517789937_n

 «Ворог був і над нами, і під нами»

Черкащанин Сергій Галян дев’ять днів провів у самому пеклі війни – в донецькому аеропорту. Лише у вівторок він повернувся до Черкас. Після побаченого та пережитого в Донецьку, світ для хлопця повністю перевернувся.

А донедавна він був звичайним юнаком, студентом Черкаського національного університету, вивчав іноземні мови.

- До армії мобілізувався під час третьої хвилі наприкінці серпня. Потрапив до 95 окремої аеромобільної бригади. Спочатку був у Слов’янську, а потім - у донецькому аеропорту, хоча не думав, що попаду аж туди. Те, що там відбувається словами не передати, це зовсім інший світ, - розповідає Сергій. - Страшно було навіть добиратися до аеропорту, дорога повністю прострілювалася. Під контролем української сторони було два приміщення в новому терміналі: наші - перший та другий поверхи, третій та підвал – контролювали сепаратисти. Тільки уявіть - ворог був і над нами і під нами.

560196_919271738084736_5145143444298449600_n

Хлопці розуміли, що з аеропорту відступати нікуди, якщо вийдеш з приміщення - тебе відразу зніме снайпер. Від цього ставало ще важче як фізично, так і морально. Тому кожен знав, що на своїй позиції стоятиме до останнього патрона!

- Уперше в житті я побачив, як по тобі стріляють з різних видів зброї. Найстрашніше, коли палять з танків. Тоді потрібно якнайсильніше притискатися до підлоги, адже довкола лише гіпсокартон і більше ніякого укриття. Єдиним порятунком ставали металеві контейнери для валіз, - пригадує черкаський «кіборг».

10389061_919271938084716_863240721740821476_n

Він розповідає, що найважче пережити перший день, а потім до цього пекла звикаєш, і навіть свист куль стає звичайною буденністю. А старші хлопці дали слушну пораду – ні в якому разі не жаліти себе, а жити, інакше зійдеш з розуму.

- Тому ми тримали свої позиції та підтримували один одного. Там настає чітке усвідомлення: ти несеш відповідальність не тільки за себе, а й за життя товаришів. Так само як і моє життя залежне від них, - роз’яснює далі Сергій.

«Я знаю, чому нас називають кіборгами»

Сергій пам’ятає свій кожний день проведений в аеропорту.

- Там кожний наступний день не був схожим на попередній, ворог постійно придумував нові тактики й не припиняв вогню. Хоча наша сторона дотримувалася перемир’я, і ми не стріляли першими, - каже він. -  А вночі, щоб не ставати мішенями, ми сиділи в повній темряві. У першу ніч ліг спати, закрив очі, а прокинувся від вибуху. Скрізь непроглядна темрява і ти не знаєш, що робити. Я напомацки знайшов автомат і поповз до посту.

1459077_919271768084733_4611831822440279120_n

Та під час одного з таких нічних обстрілів загорілася обшивка терміналу і всіх «кіборгів» стало видно, як на долоні. Обстріл тоді тривав із 8 вечора до 3 ночі.

- На щастя, нас врятував дощ, який загасив пожежу. А взагалі, слава Богу, ми зараз живі, - каже черкаський «кіборг» і додає, що зараз він уже знає, чому хлопців, які воюють в аеропорту називають «кіборгами». - Уперше слово «кіборги» я почув у новинах, а усвідомив його вже в аеропорту. Бути «кіборгом» - це коли всі дні ти живеш на якомусь адреналіні, майже не спиш, а якщо і їси, то раз в день. Організм виснажений, але ти нормально думаєш, все розумієш і не здаєш позицію.

10431680_919271834751393_2825777000052802305_n

«Мамо, я живий»

Увесь час поки Сергій був на Донбасі, його мама думала, що син служить у військовій частині в Житомирі. Так її постійно запевняв сам Сергій. Про те, де син насправді, жінка довідалася випадково, побачивши в інтернеті фото «кіборгів», серед яких був і Сергій.

- Через кілька днів опісля нам несподівано дали відпустку. Я приїхав до мами з великим букетом квітів та зі словами: «Мамо, я живий».

10351593_919271918084718_4010582934638984444_n

А от Сергіїв батько зараз по той бік барикад – він служить  у збройних силах Росії. Та за словами Сергія, участі у війні не бере.

-  Він запитує, чи я здоровий, але ми не говоримо про конфлікт між країнами. Хоча я думаю, що навіть якби він мав наказ, то не поїхав би воювати, - впевнений Сергій.

«У Черкасах люди не знають, що таке війна»

Насправді Сергій ще й досі не усвідомлює, що зараз він вдома у мирному місті:

- У Черкасах люди навіть не уявляють, які жахи творяться в іншій області нашої країни. Цього не зрозумієш із новин, чи з перегляду якогось відео. Там смерть ходить навколо тебе, там гинуть люди, а від вибуху відриває обидві руки. І це все за кілька метрів від тебе. Саме в аеропорту я чітко розумів, що людське життя коштує всього-на-всього півкопійки і від цього страшно. Тому такі як ми і воюємо, щоб не пустити цей жах сюди.

983805_919271928084717_3908465894952748326_n

Хлопці воюють, обороняються, тримають позиції, але не говорять про політику. Черкаський «кіборг» розповідає, що на фронті діє неписане правило – ні слова про політику.

- Про це повинні думати люди з портфелями, це їхня робота, а свою – захищати людей – ми й так виконуємо. Але вони врешті-решт повинні щось зробити, бо не можна так просто розкидатися людськими життями, - переказує позицію наших захисників Сергій.

10308768_919271968084713_1019178458250198218_n

Додому Сергія відпустили на десять днів. Увесь цей час він проведе з мамою.

- Коли ти там знаходишся, інколи, з’являється відчуття, що ти наче на знімальному майданчику і зараз вийде режисер та скаже: «стоп, знято». Але потім розумієш – це війна, - сумно каже юнак.

604140_919271838084726_6748486203701158650_n

Коментарі

Вгору