Фестиваль чорнобривців, парад вишиванок, концерт за участі запрошених зірок, розливочний цех та лекція про олію, екстремальна ночівля у монастирі – два дні, проведених у Золотоноші залишили по собі купу спогадів та вражень у журналістів “Поділля News“, пише "Золотоноша". Чисте, охайне, квітуче – такі згадки залишило у гостей із Хмельницького місто Золотоноша.
Нині, за результатами візиту місячної давнини подільські журналісти публікують свої враження про гостюування на Черкащині під час золотоніського фестивального вік-енду, котрий відбувся 12 вересня.
“Квіти тут всюди – складається враження, що немає жодної клумби у місті, де би росла просто трава – скрізь вибухають різними кольорами ті чи інші поєднання рослин. Найбільше у місті чорнобривців, адже недарма Золотоношу називають столицею саме цих квітів. І недарма саме тут чотири роки тому започаткували єдиний в Україні фестиваль чорнобривців.
Крім того, у місті діє програма з озеленення, в рамках якої на вулицях і скверах щороку висаджують сотні дерев та декоративних кущів. Над прикрашанням міста працюють спеціалісти, які вигадують масштабні квітучі ансамблі, розробляють концепцію, створюючи надзвичайно красиві композиції. Напевно, саме тому, на перший погляд, непоєднувані кольори та форми, зрештою перетворюються на яскравий вражаючий килим, що вкриває всю Золотоношу”.
Зауважили автори на тому, що місто надзвичайно чисте та затишне. І невелике. Проте тут, як напевно, у кожному місті, є свої родзинки. Для хмельничан одним з таких на перший погляд непомітних, але насправді важливих нюансів стали оригінальні смітники, встановлені не лише у центрі міста, а й на віддалених вулицях.
“Коли бачиш такі речі, стає зрозуміло, що про чистоту міста не лише дбають, а й підходять до цього питання відповідально та з фантазією. А фонтаном з кольоровою під світкою не кожен обласний центр похвалитися може”.
Вирушаючи у Золотоношу, журналісти налаштовувалися виключно на фестиваль чорнобривців. Та виявилося, що програма свята значно насиченіша та цікавіша, ніж здавалося на перший погляд. Парад вишиванок, фестиваль патріотичної пісні, виставка творів, лотереї та конкурси – у гостей розбігалися очі і з незвички було важко зрозуміти, куди потрібно йти, щоб встигнути побачити все.
Спочатку візитерам з Поділля здалося нелогічним те, що експонати фестивалю «розкидані» по всій території міського парку. Але згодом вони змогли оцінити оригінальність цього задуму, адже, відшуковуючи квіткові композиції, мали нагоду побачити значно більше. До прикладу, надзвичайно вразили їх картини, які спершу сприйняли за роботи якихось відомих майстрів. Навіть не ризикнули питати про ціну. І так втратили змогу придбати вподобане зображення кумедного задуманого котика.
“Як з’ясувалося згодом, всі роботи вийшли з-під пензля вихованців художньої школи. І коштували прийнятні гроші, щоб ми змогли прикупити одну смішну картину в подарунок. Довжелезний стіл обабіч центральної алеї вгинався під вагою тортів та короваїв, заквітчаних живими та їстівними чорнобривцями, а до оригінального частування – булочок з яблуками, грушками та пелюстками тих самих чорнобривців вишикувалася довжелезна черга.
Свято вирувало, як-то кажуть, від ранку до смерканку. По обіді підбивали підсумки пісенного конкурсу, нагороджували номінантів фестивалю, зокрема, за кращий вірш та краще оповідання про Золотоношу, тематичний малюнок на папері та асфальті, кращу вишиванку та костюм чорнобривчика тощо. А потім слухали запрошених зірок – народного артиста Україна Анатолії Гнатюка та співачку Астраю”.
За словами авторів публікації, ще шість років тому депресійний та, здавалося б, безперспективний з точки зору бізнесу та працевлаштування райцентр сьогодні не впізнати. Зараз тут працює два десятки бюджетонаповнюючих підприємства. Частина з них запрацювала завдяки інвестиціям.
“Коли у мера запитали, як вдалося владі міста залучити стільки інвесторів для відродження бізнесу у місті, він секрету не розкрив, відзначив лише, що інвесторів «хіба що на руках не носили». Тож тепер у місті та поблизу нього працюють «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор», ЗАТ «Золотоніський маслоробний комбінат», ВАТ «Золотоношам’ясо», ПП «Сільвер Фуд», підприємство «Універсал», ДП «Роял Фрут Гарден — Іст» та інші”.
Журналістам, які завітали до міста в рамках прес-туру, організованого Українським журналістським фондом, пощастило відвідати лише на два з них, проте вражень вистачило. Закликають хмельничани і не лякатись слова «амбіції» – в тому, що стосується Золотоноші, воно має абсолютно позитивне значення, до якого варто було би прагнути багатьом містам обласного значення.
Побували гості на Золотоніському лікеро-горілчаному та Красногірському олійному заводах. Відвідини першого були досить короткими, там встигли побачити лише розливочний цех та музей. Не побачили, як дізнались сказали згодом, найцікавіше – місце, де працюють над створенням цілющих бальзамів.
“Кажуть, цех там нагадує хатинку чаклунки – скрізь розвішані в’язки засушених трав і взагалі, атмосфера надзвичайна.
Зате на олійному заводі ми, як-то кажуть, відірвалися на повну. Спочатку прослухали лекцію про те, які бувають олії та про те, як правильно обирати продукт для приготування їжі, а потім обійшли всю чималу територію заводу, зазирнувши практично у кожну щілину”.
Розповідь про відвідини Золотоноші була б неповною без згадки про жіночий монастир, куди занесло на ночівлю галасливу компанію журналістів. Як і місто, свята обитель теж зруйнувала певні стереотипи закладені в голові у візитерів. Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир – православна обитель розташована в десяти хвилинах їзди від Золотоноші. Належить до Черкаської єпархії УПЦ МП.
На жаль, через стислий графік, подільцям не вдалося ближче познайомитися з життям монастиря, проте загальну картину побачили. Обитель, на думку авторів, більше нагадує невелике європейське містечко, з різноманітними по стилю будівлями, викладеними бруківкою вуличками, каскадо-подібним ландшафтом. На території є цілюще джерело, теплиці та готель, облаштований необхідними зручностями.
"На жаль (чи на щастя) нам не вдалося повною мірою відчути всі «принади» чернечого життя, себто переночувати у холодних кам’яних келіях-одиночках (як це малювала уява), але й ночівля у кімнаті з трьома довжелезними ліжками, розрахованими приблизно на шість десятків осіб, залишила по собі незабутні враження".
Центр всього у монастирі – Преображенська церква, освячена в 1771 році. Собор нагадує великий корабель, розкриваючи тим самим православне бачення храму як корабля спасіння.
Серед найцікавішого в історії монастиря журналісти виділяють неперервність його діяльності. Навіть не дивлячись на укази Катерини ІІ, пізніше Святішого Синоду щодо ліквідації обителі, він все одно продовжував функціонувати. Черниці й послушниці, що мешкають в монастирі, самі забезпечують себе всім необхідним: обробляють городи, вирощують овочі, заготовляють сіно, доглядають корів. У господарстві монастиря є також пасіка. Одна з древніх традицій монастиря – відсутність електрики у храмі. Сестри використовують лише свічки й моляться перед іконами у світлі маленьких вогників.
Нагадаємо, 12 вересня у Золотоноші відбувся четвертий фестиваль чорнобривців. Цьогоріч свято отримало й міжнародну складову: участь у ньому взяли гості з Німеччини – представники міста Штольберг, яке незабаром має стати побратимом Золотоноші.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
