Медики екстренки із Черкащини два місяці працювали на звільнених від російських загарбників територіях Херсонщини. Зруйновані села, відсутність зв’язку та світла, заміновані поля та історії про пережиті в окупації жахіття - все це по собі залишила армія рф. Проте нині там поступово відновлюється життя, а місцеві радіють поверненню в Україну.
Журналісти Про все поспілкувалися про відрядження на Херсонщину зі старшим лікарем Смілянської станції швидкої медичної допомоги Черкаського обласного центру ЕМД та медицини катастроф Костянтином Демківим.
Чоловік розповів про те, як черкащан зустрічало місцеве населення, зруйновану інфраструктуру та посмішки, які додають сил.
Костянтину 33 роки, 8 з них він працює в медицині.
- У мене є дві спеціальності. Раніше я був лікарем-фтизіатром, основне моє завдання було лікувати туберкульоз. Але вже майже три роки я працюю на “швидкій”. Тут більш екстремальна та інтенсивна робота, менше часу на роздуми і більше дій, - розповідає Костянтин.
“Люди на деокупованих територіях не отримували медичної допомоги тривалий час, роботи в нас вистачало”
Вперше Костянтин поїхав на Херсонщину в листопаді, а нещодавно повернувся додому із другого відрядження. Розповідає, що сам дуже хотів туди поїхати.
- Директор знав про моє бажання і як тільки з’явилася така можливість - запитав, чи ще є в мене такі наміри. Нас в бригаді було четверо медиків. Перший раз ми їздили в листопаді, другий - в грудні, залишалися там приблизно на днів 10. Ми були в селі Кочубеївка Бериславського району, а також Великій Олександрівці та обслуговували території, які входили до складу цієї громади. В основному працювали по селах. Там повністю зруйнована інфраструктура, - згадує Костянтин. - Коли ми приїздили вперше, це було близько тижня після деокупації, там взагалі не було ні “швидких”, ні сімейних лікарів, ні терапевтів, ні фельдшерів. Люди на деокупованих територіях не отримували медичної допомоги тривалий час, роботи в нас вистачало.
Він розповідає, що жителі Херсонщини привітно зустрічали черкаських медиків.
- Коли люди бачили, як їде “швидка”, виходили на вулиці, щоб просто помахати рукою, зупинити, запитати звідки ми. Якщо ми заїжджали в якесь село, жителі збиралися просто з нами поговорити. Не всім з них навіть була потрібна медична допомога. Це дуже мене вразило і допомагало працювати надалі, - говорить медик.
Костянтин каже, що із місцевих медичних працівників на тих територіях хіба що подекуди залишилися фельдшери.
- Це максимум. А так ні, місцевих медиків вкрай мало. А якщо говорити про вузьких спеціалістів, наприклад, стоматологів, онкологів чи хірургів, то взагалі вони відсутні. Тому працювати нам там було легко, адже люди дійсно нам раділи, - розповідає він.
“У місцевих дуже розвинулася апатія, навіть у ставленні до власного життя”
Медик розповідає, що на звільнених територіях залишалися переважно люди старшого віку, ті, яким було важче виїхати.
- Були й молоді, але значно менше. Дуже мало там дітей, але їм також допомагали, в основному лікувати респіраторні захворювання, - говорить Костянтин. - У нас траплялися такі випадки, коли людям потрібно було їхати в стаціонар. Ми їх довго вмовляли, бо стан був загрозливий. Але за час окупації, на мою думку, в людей наскільки розвинулася апатія, навіть у ставленні до власного життя, що їх не вдалося вмовити. Вони залишилися вдома, мовляв “що буде, те й буде”.
“Росіяни після себе залишили руїни, насмітили багато. Це була, мабуть, їхня основна риса”
У середньому медики на звільнених територіях працювали по 10 годин на день, говорить Костянтин, але графік був ненормований.
- Якщо виникала екстрена ситуація, ми могли виїхати і о 4 годині ранку, бувало, що з роботи поверталися о 1 ночі. Але загалом працювали до 10 годин на день, - згадує він.
Їхня бригада жила спочатку в будинку, з якого виїхали люди, пізніше - у лікарні, яку раніше окупували російські військові.
- Голова ОТГ з власниками будинку домовилася, щоб ми там пожили. Без особливих комфортних умов, але нам вистачало. Наступного разу ми проживали в лікарні. До нас, під час окупації, там жили рашисти. Територію лікарні вже розмінували фахівці ДСНС, тому було безпечно. Але росіяни після себе залишили руїни, насмітили багато. Це була, мабуть, їхня основна риса, - каже медик.
Також він говорить, що росіяни, коли відступали, мінували все, навіть поля, які, здавалося б, нікому не потрібні.
- Є міни, які вони просто хаотично розкидали. Є і добре приховані, навіть фахівцям важко знайти.
“У селян немає елементарної можливості поїхати і придбати ліки”
Черкаський обласний центр ЕМД та медицини катастроф - один із перших в Україні, який відправив своїх фахівців на звільнені території.
- Поки мало центрів, які відправляють туди свої бригади. Я так розумію, це ще не повністю налагоджено в Україні, але справа рухається, - каже Костянтин.
Найчастіше жителі деокупованих територій зверталися до медиків через хронічні захворювання, адже люди не могли тривалий час отримувати допомогу.
- В основному це були запущені хронічні захворювання. Оскільки переважно там жили люди старшого віку, то це гіпертонічна хвороба, остеохондроз хребта, температура, біль у спині та ногах. Також було багато звернень через наслідки травм, в основному мінно-вибухових. Ми працювали й зі свіжо отриманими травмами, але їх було не дуже багато. З військовими працювали також, - розповідає Костянтин.
Навіть після окупації в місцевого населення залишається велика проблема з особистим транспортом, адже російські окупанти його відбирали чи знищували.
- Тому в людей із сіл немає елементарної можливості поїхати і придбати ліки, також в багатьох селах немає мобільного зв’язку та світла. Люди навіть не можуть викликати “швидку”, громадський транспорт не працює, немає змоги поїхати кудись, щоб отримати хоч якусь допомогу, - каже медик.
Навіть в жахливих умовах проживання вони знаходили сили на посмішки
Костянтин Демків каже, що найбільше із цих відряджень йому запам’яталися посмішки вдячних пацієнтів та просто місцевих жителів.
- Ми приїздили та знайомилися з людьми: розповідали хто ми, звідки приїхали, з якою метою. А люди нам розповідали про свої проблеми. Часто чули досить неприємні історії. Я бачив і зруйновані будівлі, людей, які проживають в жахливих умовах, без світла, без покрівлі над будинком. Але майже кожен із них в кінці дарував нам посмішки. Мене це дуже вразило. Де вони знаходили сили на це - я не знаю, - говорить він.
Медик зазначає, що люди, які пережили окупацію, більше радіють життю і більше цінують те, що в них залишилося.
- Там люди не так жаліються на відсутність світла, наприклад, якого в них немає близько трьох місяців. Там відсутній газ, тепло, а вони радіють, що ми приїхали. Дуже приємно. Майже ні від кого не чув, щоб вони на щось жалілися, - згадує Костянтин.
“Люди просто були раді, що повернулися до України, що вони перестали жити в постійному страху”
За час роботи на Херсонщині Костянтин почув від місцевих багато жахливих історій, які вони пережили під час російської окупації.
- Розповідали про насильство над жінками, це важко чути. Також історії про те, як зникали рідні чи сусіди. Люди просто виходили по їжу й не поверталися. З того, що мене вразило, це розповіді про те, як в російській армії карали солдатів, які не хотіли воювати. Їм зав’язували очі, руки й проводили через все село конвоєм, щоб інші військові спостерігали за цим, і більше цю людину ніхто не бачив. Так вони справлялися з тими, хто не хотів воювати та вбивати мирне населення, - розповідає медик.
Самі з собою росіяни теж воювали, каже Костянтин.
- Місцеві бачили, як один російський солдат кинув гранату в багаття, біля якого сиділи інші військові рф. Так вони самі перетворювали себе на “хороших росіян”.
Людям складно згадувати той час, каже Костянтин, тоді місцеві боялися навіть вийти за межі власного двору.
- Бачив в однієї жінки могилу в дворі, там похований її чоловік, бо вона боялася навіть вийти кудись. Росіяни почувалися як в себе вдома: могли спокійно зайти до хати і забрати все, що хотіли. Власних автомобілів у людей майже не залишилося, на пальцях перерахувати можна, - говорить медик. - Але були люди, які розповідали, як вони гарно випивали з російськими військовими. Один чоловік казав, що там були хороші хлопці. Може серед місцевих і є колаборанти, але зараз вони мовчать і про це не скажуть.
Костянтин каже, що з людьми на деокупованих територіях про політику майже не говорили.
- Люди просто були раді, що повернулися до України, що вони перестали жити в постійному страху. Це насправді відчувалося, що вони раді нас бачити. Людям хотілося поділитися пережитим, щоб їх хтось вислухав. Історії ці досить тяжкі, неприємні. Починаєш проекціювати на себе, на своїх рідних, то важко зрозуміти, як в собі можна взагалі залишити якусь людяність, - говорить медик.
Наші військові у вільні хвилини допомагають місцевим відновлювати зруйновані будинки
На Херсонщині Костянтин бачив і те, як військові ЗСУ допомагали місцевим.
- Я був дуже приємно здивований нашими військовими. В одному, майже зруйнованому, селі я бачив, що волонтери привозили людям якісь елементарні будівельні матеріали. А наші військові, маючи вільну хвилину, допомагали ті будматеріали носити, навіть перекривати дах. Бачив, як вони допомагали відновлювати будинки місцевим, хоч це і не входило в їхні обов’язки, - розповідає медик.
Українські солдати купували для місцевих ліки, а військовий медик навіть возив хворого дідуся на обстеження до Кривого Рогу.
- Ми познайомилися з однією бабусею, в неї чоловік онкохворий. Коли запитували в неї, чи потрібні їй якісь медикаменти, вона мені показала цілу торбину ліків, які їй привезли наші військові. Вона розповіла, як наш військовий медик сам її чоловіка возив у Кривий Ріг на обстеження. А хлопці щодня приходять, що вивести його на вулицю, - розповідає Костянтин.
“Потрібно любити свою країну та допомагати”
Костянтин говорить: головне, що він зрозумів для себе під час цих поїздок, це те, що потрібно любити свою країну та допомагати людям.
- Від початку повномасштабної війни я не хотів “перечекати, відсидіти десь тут”. Коли закінчиться війна і діти чи онуки спитають, що я робив, я скажу: “сидів у кабінеті”? У мене не було ніколи такої позиції, - говорить медик.
Він каже, що як тільки буде ще можливість поїхати на деокуповані території - відразу вирушить в дорогу. А після нашої перемоги Костянтин хоче подорожувати Україною та просто відпочити.
*Фото з особистого архіву Костянтина Демківа
Інга Голик
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
