«До поранення працював руками, тепер – головою», – Вадим Мазніченко

05 жовтня 2019, 23:07

Вивчення правознавства, участь у бігових марафонах, робота на посаді голови ОСББ і допомога бійцям у реабілітації. Такі нині основні напрямки діяльності українського воїна Вадима МАЗНІЧЕНКА, який втратив під час мінометних обстрілів у Донецькій області 2014-го руку і ногу, але не втратив мужності, жаги до життя й особистого саморозвитку і розвитку своєї країни. Почав нову сторінку життя — зі своєї реабілітації. Нині продовжує втілювати набутий досвід і допомагає реабілітуватися іншим воїнам. Про життєві будні та плани на майбутнє Вадим розповів «Дню».

— Вадиме, як ви опинилися в зоні АТО?

— Пішов воювати в першій половині 2014 року, у другу хвилю мобілізації. До цього працював у Броварах, встановлював металоконструкції. Мав армійський досвід — відбував строкову службу в Миколаєві, в 79-й аеромобільній бригаді Повітряно-Десантних військ.

— Що пригадуєте з дня поранення?

— 30 вересня 2014-го наш 14-й черкаський батальйон привітали «з добрим ранком» мінометними обстрілами, на той час я дістав поранення, ймовірно, міна впала дуже близько від мене. Вона вибухнула під селом Старогнатівка Донецької області. Встиг покликати на допомогу і знепритомнів. Мене доставили в Дніпропетровську обласну клінічну лікарню імені Мечникова. Шість днів перебував у комі. Отямився 6 жовтня уже в Одесі, у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону.

Реабілітація проходила у Вашингтоні, бо в Україні на той час могли лише вилікувати і направити на протезування. У США у мене був протез для занять спортом і навіть спеціальний триколісний велосипед. На ньому за три дні долав приблизно 100 км, а ще плавав на каяках, катався на сноуборді, на гірських лижах. За 11 місяців, які я перебував у США, набрався дуже багато позитиву. Тож, як тільки повернувся, почав ділитися своїми враженнями з побратимами, всіма іншими, намагався пояснити, яка насправді має бути реабілітація воїнів.

— І якою, на вашу думку, вона має бути?

— Передусім реабілітація — це фізичні навантаження, це не лише спілкування. Бо після повернення додому потрібно віднайти себе, побороти так званий післявійськовий синдром, і в цьому допомагає саме спорт. Цьогоріч ухвалений законопроект про спортивне протезування, а скільки часу ми доводили, що спорт — це дієва результативна реабілітація. У нас був приклад, коли незрячий хлопець біг у 41-му Марафоні морської піхоти, йому тричі замінювали супроводжуючого, бо ті не витримували темпу хлопця. Станом на сьогодні у нас уже є кваліфіковані реабілітологи. Наші спеціалісти їздили в Канаду, Естонію, Латвію, Литву, Америку і вчилися реабілітації, поверталися й починали тут впроваджувати здобуті знання. Багато військових стали реабілітологами. Нині я разом зі своїм побратимом Артемом Лукашуком є представниками громадської організації «Реабілітація ветеранів АТО через спорт».

— У яких спортивних заходах встигли взяти участь після реабілітації?

— 2016 року я взяв участь у 41-му Марафоні морської піхоти, який проходив у США, пробіг 10 км. Готувався до Ігор Нескорених, які мали проходити 2017 року в Торонто, але не пройшов відбору. Відбірковий тур проходив у Києві, де я отримав свої досягнення та винагороди, але до Торонто не поїхав. 2018-го влаштувався на роботу, став головою ОСББ в будинку, в якому проживаю з дружиною. Цьогоріч у вересні за запрошенням голови Асоціації ветеранів Збройних сил Естонії Енна Адсона взяв участь у забігу Талліннського марафону. А також спільно з Уповноваженим Президента України з питань реабілітації учасників бойових дій Вадимом Свириденком у Таллінні разом з іншими ветеранами обмінювались досвідом щодо впровадження сучасних методик реабілітації для учасників бойових дій, які дістали поранення, контузії, каліцтва внаслідок війни. Представили діючі програми з фізкультурно-спортивної реабілітації учасників бойових дій в Україні. У планах — підписання з європейськими ветеранами меморандуму про співпрацю з питань реабілітації. І тоді ми спільно зможемо вирішувати усі наболілі питання ветеранів. У нас півмільйона учасників АТО, але у нас немає з ними жодних комунікацій. А уявіть, коли ми підпишемо меморандум з усіма європейськими ветеранами, то це буде неабиякий крок уперед, це буде рушійна сила.

Нині ж ми чекаємо на чергову сесію Черкаської обласної ради, де плануємо поділитися своїми планами щодо програми реабілітації ветеранів АТО через спорт. Головне, щоб депутати підтримали проекти, які будуть запропоновані в програмі: це міні-футбол, футзал, марафони, атлетика, хокей, льодовий каток.

«БУДУ БРАТИ УЧАСТЬ У ВИБОРАХ ДО ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ»

— Яку освіту нині здобуваєте і які плани на майбутнє?

— Раніше я працював руками, тепер головою (жартує. — Ред.) Держава дала можливість навчатися безоплатно в Черкаському національному університеті. Нині я на третьому курсі, вивчаю право, хочу здобути юридичну освіту, працювати держслужбовцем. Буду брати участь у виборах до органів місцевого самоврядування, балотуватимусь на місцевого депутата. Хочу поліпшувати життя свого міста, розвивати його.

— Що саме хотіли б поліпшити в Черкасах, що змінити?

— Перше — це доступність міста для людей з інвалідністю. Це не лише пандуси, а й спеціальні санвузли, будинки, де передбачені всі норми для людей на візках.

Також — дати місце для розвитку айтішникам, бо сьогодні вони тісняться в маленьких офісах. Потрібно створити для них щось на зразок IT-city — приміром, на тому ж цукровому заводі, що в Черкасах, побудувати такий центр.

Потрібно розвивати туризм, поліпшувати екологію Дніпра, врешті, побудувати нормальну дорожню інфраструктуру. Щоб люди не обминали Черкаси і не накручували на спідометрі зайвих 100 км, бо у нас погані дороги. Врешті, вирішити питання із земельними ділянками для учасників АТО. Ну, і протезування. Я не можу протезуватися в Черкасах, бо тут немає обладнання, у мене дуже складне протезування. Тому хочу допомогти з обладнанням Черкаському протезному цеху. Можливо, навіть створити стаціонар, щоб людина могла два-три дні перебувати там із харчуванням. Я завжди кажу, що ми — українці і характери у нас різні, але потрібно об’єднуватися й разом вирішувати питання. Ми — рушійна сила, яка може і має вирішити всі проблемні питання. Треба не забувати, що у нас іде війна, і прагнути якнайшвидше миру та перемоги.

Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram

Поділитись
Вгору