Черкаський громадський діяч, журналіст та правозахисник Валерій Макеєв презентував у Рівному власну книгу «100 днів полону або Позивний «911»». Будучи волонтером в зоні АТО, Валерія викрали і відправили в полон сепаратисти. В книзі автор не розповідає про жахіття та подробиці катувань, скоріше ділиться власними враженнями, називаючи своє видання – інструкцією для полонених. «100 днів полону» були написані всього за дев’ять днів, повідомляє Голосно.
– Перебував я зі своїми товаришами в підвалах. Підвал – це будь-яке місце перебування: від каналізаційної ями до якоїсь кімнати з вікнами або без вікон, де перебувають полонені. Книгою не намагався когось перелякати, бо якихось сцени знущання чи катування в тексті немає. «100 днів полону», як сказав один мій добрий товариш – добра книга про злу війну. Колишні полонені, які пройшли через ці каторги, даруйте, всі трошки «шизіки». Вчора я засинав в готелі і в мене відразу асоціація, як я був два роки тому в підвалі. А зараз я маю можливість засинати на матраці – ви навіть не розумієте наскільки це багато, – розповідає автор книги Валерій Макеєв.
За словами голови Рівненської обласної організації Національної спілки журналістів України Дмитра Тарасюка, хоч Валерій Макеєв не є журналістом за фахом, він є журналістом за покликанням, будучи членом Національної спілки журналістів України. До слова автор книги має три вищих освіти, а перебуваючи в полоні – почав писати вірші. Особливо популярною поезія Валерія Макеєва була серед шахтарів, які теж сиділи в підвалах.
Так пише про своє перебування в полоні автор:
– Перші дні я просто насолоджувався повітрям свободи, залюбки йшов до всіх, хто запрошував поспілкуватися: журналісти, посадовці, старі та щойно знайомі люди. Звичайно, радість зустрічі і розмова з близькими та рідними – була особливою. Проте всіх довкола людей я сприймав як членів родини, радий був кожному. Так, щось у мені змінилося. Можу підтвердити це через три місяці після повернення з полону, коли пишу ці рядки. Ні, я не зрозумів, просто відчув, що всі ми дуже маленькі перед Богом. Я переконався, що жити треба набагато простіше, аскетичніше, жити з любов’ю, адже ні в кого нічого, окрім відповідей за вчинене – не заберемо. Просто живи, люби, працюй, шануй насамперед батька, матір, близьких, далеких, невідомих і дорогих своїх. Дивна річ, після повернення з полону, в мене не виникло жадоби помсти до катів, а навпаки – з’явилося почуття вдячності до тих, хто проявив людяність і певними діями підтримував під час найважчих періодів мого життя.
Валерій Макеєв розповідає, що над всім українським сепаратисти знущалися. Навіть, на допитах, коли хтось переходив на українську, чітко давали зрозуміти, що цього робити не варто. При вході до будь-якої будівлі лежить ганчірка, в якій ти впізнаєш український прапор.
– Війна – це реально дуже страшно. Це не можна переказати. З іншого боку, війна – це шанс на очищення суспільства. Триватиме вона настільки довго, наскільки ми зможемо витримати. На сьогодні в мене не оптимістичний прогноз. Немає такого підґрунтя, що все буде добре. Там мешкало 7 мільйонів людей. Я їздив по їхнім селам. Такої співучої української мови, як на Луганщині – її не існує, – говорить автор «100 днів полону».
Сьогодні Валерій Макеєв продовжує визволяти українських полонених, підтримує зв’язок з рідними та близькими тих, хто опинився в біді.
– Дуже багато знайомих, які пройшли полон – спиваються, і це дуже велика проблема. Це дуже сильна психологічна травма. З цих хлопців, що були там, жоден після повернення не зміг знайти своє місце в суспільстві, – із сумом констатує автор книги.
«100 днів полону або Позивний «911»» – видання зрозуміле і близьке кожному. Трагедія, з якою зіштовхнулася наша країна, не може залишити байдужим жодного свідомого українця. Скалічені долі хлопців, що волею долі опинилися на Сході, назавжди залишаться чорною плямою в історії незалежної України.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
