Черкащанка Єва жила в атмосфері насильства ще до свого народження - батько почав бити маму задовго до появи дівчинки на світ. А потім почав бити і її. Черкащанка Уляна вперше пережила жахи насилля тоді, коли вийшла заміж і була впевнена, що її чоловік - ідеальний... Це не поодинокі випадки насилля в сім'ї, які, за словами психологів та правоохоронців, можна попередити та припинити.
За даними Нацполіції Черкаської області, за період карантинних березня-квітня зареєстровано 1037 повідомлень про насильство. З них 881 - заяви від жінок, 32 - повідомлення про насильство над дітьми. Однак статистика не повна, адже не всі жертви звертаються до правоохоронців за допомогою навіть коли її потребують.
Андрій Вовк, керуючий партнер адвокатського об'єднання "Вовк та партнери", розповідає, що часто жертви насильства не розуміють, що насправді відбувається, і сприймають це нормально доти, доки життя не стає нестерпним.
- Вирізняють чотири типи насильства: економічне, психологічне, фізичне та сексуальне. Насильство в сім'ї зазвичай розпочинається з психологічних прийомів: образливої критики, ігнорування людини як спосіб «покарання», погрози життю чи здоров'ю та заборона висловлювання думок, - коментує Андрій Вовк. - Ізолювання жертви від спілкування з друзями чи родиною, контроль особистих повідомлень у соцмережах - таке ж психологічне насильство.
Однак адвокат наголошує: окремий конфлікт у родині та випадкова образа - це ще не підстава для покарання кривдника. Лише кількаразове притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім’ї може стати підставою для відкриття кримінального провадження.
- Доводити психологічне насильство можна через свідків. Наприклад, сусіди чи родичі можуть підтвердити ці випадки. У випадку прояву насильства потрібно обов'язково викликати поліцію, - каже адвокат.
"Я ПЛАКАЛА КОЖЕН ДЕНЬ, А ВІН ДАЛІ ЗНУЩАВСЯ"
Чоловік черкащанки Уляни (ред. - з етичних міркувань ми не розкриваємо дані жінки) відпочатку поводив себе ідеально, доки у подружжя не народилася спільна дитина.
- У мене двоє дітей, яких після народження спільної дитини чоловік просто перестав помічати. Усі гроші мали витрачатися лише на молодшу дитину - моїх двох старших він взагалі хотів відправити до мами, щоб і не бачити. Дійшло до того, що коли чоловік отримував зарплатню, то кошти на хліб, макарони та інші продукти я мала в нього позичати, а згодом віддавати з дитячих виплат, - розповідає Уляна.
Через постійні приниження жінка щоденно плакала. Життя в таких умовах стало нестерпним. Однак останньою краплею стало те, що через дії чоловіка ледь не загинули її старші діти.
- У нашому будинку була піч, яку топити можна лише дровами. А чоловік накидав у неї вугілля і піч розірвало. Цегла шматками летіла по всій хаті, в якій у той момент були діти. Як їх не вбило - не знаю, - пригадує Уляна. - У той же день я зібрала дітей і пішла від нього.
Попри це колишній чоловік регулярно продовжував їй надзвонювати та вимагати повернення грошей, витрачених на дітей під час прогулянок до зоопарку, парку тощо.
- Казав, що якщо не поверну гроші - він забере молодшу дитину, а про мене розкаже всім невідомо що. Від постійного знущання, здавалось, зійду з розуму, - розповідає Уляна.
Близька знайома, яка дізналася про ситуацію Уляни, порадила їй звернутися за допомогою до жіночого кризового центру "Мережка".
- Коли я приїхала туди, то одягли й мене, й дітей - адже, коли йшла від чоловіка, нічого з речей взяти не встигла. Допомагав і психолог, і волонтери. Потім допомогли знайти кімнатку, в яку я й переїхала з дітьми, - каже черкащанка.
Марина Стадник, виконавча директорка БО "100% Життя Черкаси", на базі якої створено жіночий кризовий центр "Мережка", розповідає, що у Центрі жінкам, які опинились у ситуації, подібній до Уляниної, надають тимчасовий притулок терміном до 6 місяців, а також юридичну та психологічну консультації.
- Дехто звертається за консультаціями та підтримкою, іншим потрібне тимчасове житло чи місце, де можна спланувати майбутнє без побоїв. За перших п'ять місяців 2020-го року послугами "Мережки" скористалися 9 жінок і 7 дітей, яким ми надали тимчасове житло, - розповідає Марина Стадник.
"СХИЛЬНІСТЬ ДО АГРЕСІЇ - РОДОМ ІЗ ДИТИНСТВА"
Сімейний психолог Станіслав Гурський розповідає, що насправді лише 5-10% людей здатні замасковувати найменші прояви насильства. У всіх інших випадках воно викривається у нюансах ледь не з моменту знайомства.
- Поки люди перебувають у букетно-солодкому періоді, приховувати чи стримувати ці прояви значно легше. Інколи ж друга половина просто не хоче бачити агресивних нахилів чи впевнена, що зможе "виправити" людину, - коментує психолог.
Станіслав Гурський розповідає, що схильність людини до проявів насильства формується з раннього дитинства. І впливати на це може багато факторів: оточення, в якому зростала дитина, генетика та місце.
Крім того, за словами фахівця, бувають випадки, коли жертви самі хочуть відчувати себе такими. У них є вторинна вигода того, що над ними чинять насильство, і самі підсвідомо провокують своїх агресорів.
- Дехто по життю йде з позицією жертви. Коли над ними чинять насильство, опісля жертва отримує вигоду: фінансову, матеріальну, емоціональну. Інколи навіть розкаяння агресора - це задоволення для жертви, - розповідає Станіслав Гурський. - Інколи позиція жертви полягає не в тому, аби отримати щось від агресора, а щоб до неї проявили "викривлену любов" - погладжування від друзів, рідних, знайомих та слова підтримки через те, що вона пережила.
Психолог наголошує: взаємостосунки жертви та агресора - специфічні. Обом із цих людей необхідна допомога фахівця.
- Це співзалежні стосунки - вони настільки міцні й потужні, що іноді люди цього не усвідомлюють. І позбутися їх дуже важко, - наголошує Станіслав Гурський.
АГРЕСОРУ МОЖУТЬ ЗАБОРОНИТИ НАБЛИЖАТИСЯ ДО ПОТЕРПІЛОГО
Андрій Вовк, керуючий партнер адвокатського об'єднання "Вовк та партнери", розповідає, що у разі фіксації насильства стосовно кривдника можуть застосувати терміновий запобіжний припис. У такому випадку правоохоронці можуть заборонити постраждалій особі та кривднику перебувати, проживати поряд і контактувати.
На підставі ж судового рішення щодо агресора може бути взагалі застосований повний обмежувальний припис - нападнику забороняють проживати на одній території з постраждалим, наближатися ближче визначеної відстані до будинку, місця навчання чи роботи потерпілого.
- Також заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику. Переслідування та спілкування у будь-який спосіб (листування, телефонування) теж заборонене, - наголошує Андрій Вовк.
Юрист додає: у деяких випадках правоохоронці навіть можуть узяти кривдника на профілактичний облік та направити на проходження програми виправних робіт строком від трьох місяців до одного року.
Якщо жертвою будь-якого з видів насильства або його свідком стала дитина, кривднику можуть обмежити спілкування і з нею.
"ТАТО ДАВАВ МЕНІ ЧЕРЕШНІ З ДОЛОНІ, А ПОТІМ ТИМИ Ж РУКАМИ ДУШИВ МАМУ"
Черкащанка Єва (ред. - з етичних міркувань ми не розкриваємо дані жінки), скільки себе пам'ятає, бачила, як її батьки б'ються, а пізніше і сама стала жертвою побоїв батьків.
- Я єдина дитина в сім'ї та рада цьому, бо більше жоден малюк не постраждав через моїх батьків. Вони почали сваритися ще відразу після весілля - за декілька місяців після одруження батько вперше побив маму. Я народилась через два роки, - розповідає дівчина. - Мама пояснювала згодом, що рідні витратили на їх весілля з батьком усі кошти. І якби вона пішла від нього, то ця новина б убила всю рідню. Тому вона вирішила, що буде краще, якщо вбиватимуть її.
Спершу Єва не розуміла, що відбувається, чому батько кричить, а мама плаче - їй казали, що це гра. Матір дівчини боялася викликати поліцію, казала, що коли на роботі дізнаються - буде соромно за ситуацію в родині.
Побої матері Єви продовжувалися протягом усього життя, розповідає дівчина.
- Мама ніколи не йшла від батька, просто декілька днів лише ображалася, ігнорувала та кидала в його бік образливі фрази. Однак найгіршим було те, що після кожної бійки мама приходила до мене в кімнату і розповідала, як ненавидить батька, як він її бив, згадувала, як він поламав їй кінцівки ще до мого народження. А ще описувала, в яких муках бажає йому смерті.
Коли Єві не було й 5 років, мама хотіла подати на розлучення, зібрала необхідні документи та повідомила про це чоловікові. Дівчинка, яка гралася тоді в сусідній кімнаті, почула і заплаканою побігла до них.
- Я цього не пам'ятаю, але мама розповідала, що я сказала, щоб вона цього не робила, бо я люблю тата, - каже черкащанка. - Питання про розлучення тоді зникло, але після кожної бійки мама казала, що у тому, що з нею відбувається, винна я - бо вона послухала малу дитину, яка плакала через те, що не хотіла, аби батьки розлучалися.
"МАМА СКАЗАЛА, ЩО ПОТРІБНО, АБИ МЕНЕ КОЛИСЬ ЗГВАЛТУВАЛИ"
Коли Єва трохи підросла і зрозуміла, що тато не грається, вона почала втручатися в їхні сварки - ставала між батьками, хотіла змінити взаємостосунки в родині.
- Почала висловлювати власну думку, говорити, що подобається, а що ні, сперечатися, коли мене змушували робити те, що я не могла чи не хотіла. Мене почали бити паском, руками, штовхали в стіни та вугли. Колись батько роздряпав шкіру просто під оком так, що до нього лишалось трохи менше сантиметру. Пам'ятаю, як я соромилася цієї рани. А ще соромно було за те, що у мене такий батько, - розповідає дівчина.
Скільки себе пам'ятає, Єві батьки ніколи не казали, що люблять чи підтримують. Дівчинка намагалася вчитися на відмінно, допомагати, але ті або не помічали її намагань, або не хотіли слухати.
- Мама завжди критикувала те, що я робила. Якщо я починала розповідати щось, що зі мною сталося, вона спершу відчитувала (незалежно від того, чи про мене була історія і чи була я в ній винна), а потім казала, що я несерйозна, невідповідальна і просто "ніяка". Коли ж розповідала це за обіднім столом, батько завжди мене підганяв словами "швидше". До 13 років бажання розмовляти з ними зникло взагалі, - пригадує дівчина. - Коли я почала працювати, мені доводилося близько 10-11-ї години вечора повертатися додому. Мама сказала, що потрібно, аби мене колись згвалтували, аби я знала, що не можна пізно ходити вулицею. Я не звільнилася і не стала раніше повертатися додому. Єдине, що змінилося - це те, що почуття любові до матері зникло геть.
За своє життя дівчина двічі намагалася покінчити життя самогубством. Рідна матір цього не помічала - як і того, що дитина постійно плаче.
- Коли я розповіла матері, як намагалася покінчити життя самогубством, у відповідь почула: "ти думаєш, мені добре живеться?", - пригадує Єва.
Дівчина каже, що завдяки ситуації в родині вона має приклад того, як жити не хоче.
- Зазвичай люди хваляться, що у них ідеальна сім'я і вони хочуть створити таку ж. Я ж жила в такій родині, яка слугує прикладом тієї, якої не хочу.
"БАТЬКИ ЧИНЯТЬ НАСИЛЬСТВО НЕ ЧЕРЕЗ ВІДЧУТТЯ СИЛИ, А ВІД ВЛАСНОЇ СЛАБКОСТІ"
Інна Лук'янець, психолог-практик, доцент і кандидат психологічних наук Черкаського національного каже, що у випадку, коли дитина стала свідком того, як один із батьків б'є іншого, потрібно пояснити: у батьків проблеми один з одним і ти ніяк не причетний до цього, аби дитина не перейняла на себе почуття провини.
- Краще сказати, що у мами з татом не все гаразд і вам потрібно роз’їхатися. Сказати, що малюка люблять і тато, і мама, дати підтримку дитині й проявити любов до неї, оскільки багато дітей впевнені у тому, що це вони стали причиною конфліктів і розлучень батьків, - пояснює психолог.
Дитяча підсвідомість сприймає ситуацію викривлено і тому малюк-свідок іде по життю з відчуттям провини. Унаслідок цього в дорослому житті сам стає жертвою і провокує на себе агресію, не усвідомлюючи цього. Наприклад, дівчата часто знаходять чоловіків, які схожі на батька і будуть наступним агресором у родині. Або ж навпаки - у підсвідомості закарбується модель поведінки агресора і дитина почне себе поводити агресивно стосовно інших.
Інна Лук'янець каже, що зазвичай насилля над дитиною розпочинається з того, що батьки розуміють: вони - невдахи і не мають жодного авторитету.
- Кожна окрема людина - це особистість, а дитина - не власність дорослих. У неї є свої точки зору, характер і темперамент, із якими вона народилася і які сформувала. Коли все це відрізняється від батьківського світогляду, їм важко це зрозуміти і сприймають такі дитячі позиції як втрату авторитету. Тоді дорослі починають кричати, принижувати чи бити дитину, аби таки довести, що вони сильніші. І робиться це не від сили, а від усвідомлення своєї слабкості, - пояснює Інна Лук'янець.
Психологиня стверджує, що через подібну батьківську поведінку подальше доросле життя дитини може стати скаліченим. Так, наприклад, діти стають впевненими в тому, що весь світ налаштований проти них і всі їм чинять опір. Після цього у них з'являється відчуття небезпеки, де б вони не перебували - адже навіть вдома, де мали б бути найрідніші люди, вони не були захищеними.
- Іноді дитина намагається все життя бути хорошою й присвячує життя служінню людям: бере на себе виконання всіх завдань, допомагає тоді, коли навіть не просять. Це пояснюється тим, що коли вдома вона була хорошою, робила все по господарству тощо, то за це її хвалили або хоча б не били чи сварили. З часом вона стане тим "віслючком", який тягнутиме все на собі, якщо вчасно не звернутися до фахівця, - розповідає пані Інна.
"ВІД БАТЬКІВ-АГРЕСОРІВ ДИТИНУ МОЖНА ЗАБРАТИ ЛИШЕ ЗА ЇХНІМ ДОЗВІЛОМ"
Ніна Сень, головний спеціаліст Служби у справах дітей Черкаської міськради, розповідає, що найчастіше звернення про небезпеку для дитини надходять у тих випадках, якщо поблизу неповнолітньої особи її батьки чи опікуни сваряться між собою чи перебувають у нетверезому стані. Проте через недосконалість законодавчої бази повноцінно захистити дитину важко. Наприклад, якщо надійшло повідомлення про насильство над неповнолітньою особою, забрати її від батьків можна лише у тому випадку, якщо будуть результати обстеження, які підтвердять насилля. Однак для його проведення потрібно отримати дозвіл батьків. Якщо обстеження виявить факт насильства, дитину можуть забрати і влаштувати до державного закладу.
- Недобросовісних батьків можна притягти до відповідальності, викликавши правоохоронні органи, які мають скласти протокол про адміністративне порушення. Для притягнення до кримінальної відповідальності на тілі дитини мають залишитися сліди насильства. Ними можуть бути гематоми, подряпини тощо, - пояснює Ніна Сень.
За наявності всіх документів, які свідчитимуть про факт насильства, батьки можуть понести кримінальну відповідальність за скоєне.
ХТО ЧАСТІШЕ - ЧОЛОВІКИ ЧИ ЖІНКИ?
За словами адвоката Андрія Вовка, найчастіше жертвами домашнього насильства стають жінки. Іноді вони навіть не усвідомлюють, що стали жертвами. Проте опинитись в такій ситуації можуть і чоловіки, хоча мають більше можливостей вийти із такої ситуації.
Сімейний психолог Станіслав Гурський каже, що насильство над чоловіками супроводжує їх протягом усього життя з самого народження. Так стається через те, що хлопців учать змовчати, перетерпіти, а якщо їх б’ють - намагатися самостійно відвойовувати авторитет та захищати себе.
- Лише до 10% чоловіків визнають, що вони зазнали сексуального насильства у дитинстві. Це дуже впливає на психіку і ламає її - зазвичай у людини починаються різні відхилення, - коментує психолог.
Не можна забувати і про "дідівщину" в армії та систему покарань у місцях позбавлення волі, де воно може відбуватись насильницьким шляхом. Не анекдот і насильство жінок над чоловіками, говорить психолог.
- Жінки, як і чоловіки, теж можуть бути домінантами й агресорами. У першу чергу через власні важелі впливу: фінансові, моральні, фізичні чи сексуальні. В останньому випадку жінка може маніпулювати чоловіком, забороняючи йому інтим. Але інколи трапляються навіть випадки сексуального насилля, коли акт відбувається проти моральної волі чоловіка, - каже Станіслав Гурський.
ЯК УНИКНУТИ КОНФЛІКТУ?
Сімейний психолог розповідає: у будь-якої пари повинні бути стоп-сигнали та попереджувальні фрази - це будь-які слова типу "давай припинимо", "стоп гра", "зупинімось" тощо. Ці вислови мають бути "стоп-краном" у стосунках для зупинки розвитку сварки. Але попередньо пара повинна домовитися про їх використання та вживання.
- Не можна з'ясовувати стосунки якщо інший цього не хоче чи йому потрібно налаштуватися і мати відповідний настрій для серйозної розмови, - радить психолог. - Ще важлива деталь у використанні мовленнєвих паролів - слово "ми". Не варто використовувати вирази типу "припини сваритися", бо завжди у конфлікті участь беруть двоє. Партнер, якого звинуватять в "одноосібній" агресії, може сприйняти це як перекладання провини на нього.
Після використання стоп-фраз варто покинути місце, де розпочинався конфлікт. Потрібно "провітрити" голову обом учасникам конфлікту.
ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ЧАС ПОЗБУТИСЯ ТОКСИЧНИХ СТОСУНКІВ?
Психолог радить жінкам і чоловікам у стосунках взяти принцип штрафних футбольних карток - червоної та жовтої.
- Якщо ви розумієте, що над вами чинять певне насильство, потрібно взяти собі на “озброєння” умовні дві картки. Кожна з них має відповідати вашим вимогам. Наприклад, підвищений тон, сварка зі штовханиною, грубі образи - це буде жовта картка, після якої продовжувати стосунки можна. Однак двічі "показана" жовта прирівнюється до червоної. А червона - це те, що ви пробачити не можете. Покиньте ці стосунки, у яких вам довелося показати таку картку, - каже психолог.
Та якщо у вас є родина, спільні діти - Станіслав Гурський радить не розлучатися.
- Якщо відбулося насилля і ви визначили його як червону карту - варто не розлучатися, а роз’їхатися і спробувати поборотися за свою сім’ю. Наодинці обдумайте, що сталося між вами. Якщо після цього ви зрозуміли, що хочете поборотися за родину - почніть стосунки та знайомство один із одним наново. І вибудовуйте нову модель поведінки. У будь-якому випадку будувати стосунки потрібно після паузи від 2-х місяців до року, - радить психолог.
ОЗНАКИ, ЯКІ ВКАЗУЮТЬ, ЩО ДИТИНА СТАЛА ЖЕРТВОЮ НАСИЛЬСТВА
Керуючий адвокатським об'єднанням Андрій Вовк каже, що варто пильніше придивитися до дитини, якщо вона не може зосередитися, має проблеми з пам'яттю та низьку самооцінку.
- Виявити фізичне насильство щодо дитини досить складно. Діти зазвичай бояться розповідати про це стороннім людям, оскільки це може посилити і без того важке становище дитини в сім'ї. У цій ситуації особливо важливим є знання певних діагностичних ознак. До них належать раптові приступи агресії чи гніву. Постійне почуття сорому, провини - також доволі вагомі ознаки, - розповідає юрист.
Зазвичай до ознак насильства зараховують самотність і відчуженість дитини від колективу, часто - недовіру до дорослих.
ТИПОВІ ОЗНАКИ ДОРОСЛОЇ ЛЮДИНИ, ЯКА ЗАЗНАЄ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА
Адвокат Андрій Вовк каже, що до найпомітніших характеристик дорослих, які страждають від насилля, належить закритість і скованість, односкладні відповіді на питання.
- Заплакане обличчя, набряклі очі та обличчя загалом - ознаки того, що людина є жертвою. Незвичайні опіки, сліди укусів, забиті місця та синці - теж важливі ознаки. У деяких випадках слугуватиме підказкою про "жертву" недоїдання чи старий одяг, - розповідає адвокат.
Додатковими ознаками також можуть бути уповільнене мовлення, неадекватні відповіді на питання та невідповідність отриманих фізичних ушкоджень тій історії, яку розповідає людина.
- До ознак, на які варто звернути увагу, належать втрата зв'язків із родичами та друзями чи страх перед ними. Якщо ж людина страждає аутоагресивними нахилами (наносить сама собі фізичні ушкодження, роздряпує шкіру, ріже її тощо), то це серйозна причина вважати, що над нею чинять певне насильство, - каже Андрій Вовк.
Автор Аліна Євич
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
