Восьма ранку. Кав’ярня у центрі міста ще порожня, утім тут вже відчутно запах смажених зерен. Сюди майже щодня приходить по лате Альона Сержантова. Забігає на хвильку і знову поспішає у своїх справах. Її життя насичене й активне. Вона лише кілька років у Черкасах, утім вже чимало досягла. Альона – переселенка із Донецька, почала життя у новому місті з нуля, хоча ще два з половиною роки тому дівчина навіть уявити боялась, як це – все з чистої сторінки, пише zmi.ck.ua.
Черкаси стали другою домівкою для Альони випадково. З Донецька їхати було нікуди: ні родичів, ні знайомих у інших областях. Про той час дівчині важко говорити. Каже, раптово приходить усвідомлення, що ти залишився на самоті зі своїми проблемами, що ти скрізь чужий.
"Мене ріелтори постійно запитували про прописку, коли зізнавалися, що з Донецька – відмовляли"
- Щойно постало питання про переїзд, я розглядала різні варіанти. Думала й про Київ та центральні регіони. Хоча це все було, як пальцем в небо. Бо ж родичів чи знайомих у мене в Україні взагалі немає. Я обдзвонювала багато різних міст, аби зняти квартиру. Але мене постійно запитували про прописку. Коли зізнавалася, що з Донецька – відмовляли, - пригадує дівчина.
- А потім в Черкаській області через далеких знайомих таки знайшли людину, яка погодилася нам дати прихисток, впустити переночувати. Там ми змогли залишити речі та активно почали шукати житло для оренди. З цим було складно, напевно, близько місяця ми витратили, щоденно шукаючи з ріелтором оселю в Черкасах. Ось так і опинилися тут, - пояснює.
Спочатку Черкаси для Альони мали стати тимчасовим варіантом. Місто здавалося чужим, все було незнайомим. Утім, тимчасове через певний час стало постійним. Зараз Альона з посмішкою згадує, як пристосовувалася до нового міста і людей.
"Чути на вулицях українську мову спочатку було дико і незвично"
В Черкасах, каже, адаптуватися було не так вже й складно, як спочатку уявляла. "Постійно оточували люди, які допомагали: відкриті, добрі, чуйні. У мене багато знайомих і друзів з’явилося в місті. І можу сказати: якщо в житті виникає якась халепа, то я завжди маю до кого звернутися по допомогу і пораду. Хоча й не часто про щось прошу, скоріше сама віддаю, аніж беру. Тим не менше, підтримка друзів дуже допомагає і дає силу, впевненість у собі", - розповідає Альона. Утім, дівчина не завжди відчувала себе тут комфортно. Пригадує, що спочатку її дуже бентежило ставлення людей, переймалася: що скажуть нові знайомі, дізнавшись про її донецьке коріння.
- Я намагалася і, як уміла, говорила українською. Можливо, спочатку це було трохи кумедно, бо, наприклад, говорити довго і висловлювати якісь свої думки мені й досі важко. Але у той момент якось не хотілося відрізнятися від інших. Боялася, що хтось запідозрить, що я з Донецька. Особливо після ситуації з квартирою чекала негативу", - розповідає дівчина.
Однак в результаті негативне ставлення до себе Альона відчувала рідко. Каже, що були, звичайно, й такі моменти. Але вже зараз про це згадувати не так образливо, як раніше.
- Пам’ятаю, що й казали "не розмовляйте зі мною мовою окупанта" і помічала, як змінювалося до себе ставлення, після того, як дізнавалися про моє донецьке походження. Але все ж то були одиночні випадки", - розповідає переселенка. Зараз Альона активно вивчає українську, практикується, спілкується. "Я раніше взагалі рідної мови в повсякденному житті не чула. У нас всі розмовляють російською, хіба що люди з сільської глибинки відрізняються, однак там більше поширений суржик, - пригадує Альона.
"Займатися спортом почала по касеті Сінді Кроуфорд"
Коли нарешті остаточно вирішила жити в Черкасах, активна і цілеспрямована дівчина почала всерйоз займатися спортом. Щоденні тренування, правильне харчування і рухливий спосіб життя – так Альона стала переможницею на чемпіонаті України з бодібілдингу та фітнесу 2016. Тоді спортсменка завоювала одразу дві золоті нагороди – фітнес-модель та фітнес-бікіні.
Утім, Альона Сержантова пригадує, що поштовхом до занять спортом спочатку була хореографія. "Коли я була маленька, мама мене віддала на танці. Я шалено любила танцювати і, навіть, перші мої зароблені гроші були на міському концерті", - розповідає дівчина. Її сім’я тоді жила у невеликому містечку у віддаленому районі. Тож, коли танцювальний гурток закрили, для маленької Альони – це була справжня трагедія.
- Щоб займатися танцями далі, потрібно було їздити у місто, однак для цього моїй мамі бракувало часу, адже вона тяжко працювала. У нас не було тоді фінансової можливості реалізувати мої заняття хореографією. І це стало серйозним ударом і розчаруванням для мене. Я не розуміла чому, коли є бажання - немає можливості. І від тебе нічого не залежить, бо ти лише дитина, - пригадує Альона.
Але заняття хореографією дівчина покидати не хотіла. Каже, тоді були дуже популярними сучасні танці. Тож, аби продовжувати навчання, Альона самотужки шукала різні способи розвивати свої танцювальні здібності.
- Я вмикала щосуботи телевізор, там показували уроки танців і я вчила кроки, комбінації та різні зв’язки. А потім захопилася спортом. Десь із років 20 почала активно доглядати за своїм тілом і підтримувати себе у формі. Займатися спортом почала по касеті Сінді Кроуфорд. Згодом, пам’ятаю, як ходила тренуватися до підвального залу, там було брудно, я і поверталася по лікоть у мазуті, - каже дівчина посміхаючись.
Утім, вже тоді Альона зрозуміла, що спорт однозначно стане важливою частиною її життя.
"На змаганнях я розраховувала тільки на перемогу, лише участь мене взагалі не влаштовувала"
Займатися силовими видами спорту Альона Сержантова почала не випадково. У підлітковому віці після медичного обстеження серця дівчині поставили діагноз, який унеможливлював будь-які важкі тренування. На знак протесту Альона вирішила узятися за важелезні штанги.
- Коли у мене виявили перетягнуті хорди, лікарі застерігали, що займатися силовими видами спорту не можна. Наприклад, присідати з такою вагою, як я зараз присідаю або робити станову тягу, не рекомендовано в принципі. Це досить небезпечно. Але я відмовлялася вірити в діагноз. І як протест все-таки пішла у спорт.
Дівчина пригадує, що завжди захоплювалася струнким і підтягнутим тілом. Водночас, каже, бодібілдинг – це занадто для неї. Залишатися жіночною, хоч і маючи чималі м’язи, було найважливішим для Альони.
- Здається, у 2010 році з’явилась така категорія, як фітнес-бікіні. У ній виступали спортивні та підтягнуті дівчата, і, водночас, спортсменки залишалися жіночними. Ця категорія мене зацікавила, а перспектива мати підтягнуті сідниці, плаский живіт і рельєфні руки, при цьому маючи красивий жіночний вигляд, мене більш, ніж задовольняла", - згадує спортсменка.
Вперше взяти участь у змаганнях Альона зважилася саме у Черкасах. Каже, завжди хотілося спробувати свої сили, однак впевненості бракувало. А в новому місті з’явилось багато знайомих та друзів, які повірили в дівчину і порадили підкорювати нові вершини.
- Коли поїхала на змагання, розраховувала тільки на перемогу, лише участь мене взагалі не влаштовувала. Адже пройти тяжкий шлях, докласти багато зусиль і витратити чималі фінансові вкладення задля того, аби просто вийти на сцену і показати себе, я вважала безглуздим, - каже бікіністка.
Однак, Альонину впевненість у перемозі спочатку розділяли не всі друзі. Дівчина згадує, що багато хто говорив: з першого разу чемпіонами не стають. Переконували, що потрібно спершу спробувати, подивитися на інших, дізнатися як все відбувається, а з наступного разу вже будуть перемоги.
- Але я їхала відразу по медалі. Я поставила собі ціль і до неї прийшла. Звичайно, сумніви завжди були. Перед змаганнями читала рекомендації, що краще не дивитися на інших, можливо вони у чомусь мають перевагу, може їхня підготовка краща. Але коли я вже була там, то дивилася на всіх, прикидала свої шанси і була впевнена, що варта перемоги", - розповідає спортсменка.
Альона Сержантова переконана, що на подібних змагання дуже важлива упевненість у собі. Можна мати красиве рельєфне тіло, хорошу фізичну підготовку, але не комфортно почуватися на сцені і не вміти себе показати. Цей фактор зруйнує усі досягнення спортсмена і не приведе до перемоги. Нині дівчина готується до весняних змагань. Каже, що про спортивну кар’єру задумується і намагається її планувати, однак життя Альони настільки хитке, що далекоглядним бути складно. Утім, за будь-яких обставин продовжувати вести здоровий спосіб життя та займатися фізичною підготовкою дівчина буде й надалі.
"Я можу обходитися без шоколаду, цукерок та інших солодощів-смаколиків"
Таємницями свого спортивного режиму Альона ділиться з радістю. Каже, найголовніше вдало почати ранок і, звичайно, встати з ліжка чимраніш.
- Я встаю дуже рано, приблизно о пів на шосту, або о шостій. Ранок завжди починаю з чашки кави або в кав’ярні, або вдома. Далі за планом - корисний сніданок і тренування, - говорить спортсменка.
Аби вставати так рано, дівчина радить лягати спати не пізніше дванадцятої, інакше, каже, ранкове пробудження стане нестерпним. А ще з ліжка швидко підіймає думка про те, що чим більше спиш, тим менше часу лишається на день, а отже виконати усі заплановані справи не вдасться.
- Я складаю собі список завдань, які хочу вирішити впродовж дня і, цей перелік справ мене постійно тривожить і нагадує про себе. І я заспокоюся лише у тому випадку, коли у списку напроти кожного пункту з’явиться позначка. Тому я рано встаю, щоб все встигнути, - ділиться Альона.
Тримати себе у формі спортсменці допомагають не лише ранкові пробудження, а й здорове харчування. Дівчина каже, що запорукою доброго самопочуття є витриманий баланс білків, жирів та вуглеводів у організмі.
- Зазвичай, я не дотримуюсь строгої дієта, це скоріше можна просто назвати правильним харчуванням. Утім, відмовлятися від деяких продуктів іноді все ж доводиться. Наприклад, коли триває підготовка до змагань, за два місяці потрібно переходити в режим, що у спортсменів називається "сушка". Тоді треба зменшувати кількість вуглеводів і збільшувати кількість білків. Тут виходить харчування суворішим, - розповідає фінтесистка.
В основному раціон Альони складається із каш, м’яса, фруктів, овочів та кисломолочних продуктів. Однак, дівчина зізнається, дуже полюбляє солодке, хоча й намагається обмежувати його вживання. Улюблений сніданок спортсменки – кисломолочний сир із сухофруктами.
- Те, що я можу їсти завжди і те, що мені страшенно подобається – це домашній сир. У нього я можу підмішувати родзинки, якісь сиропчики, робити запіканку і для мене це найкращий десерт. Тоді я можу обходитися без шоколаду, цукерок та інших солодощів-смаколиків. Мені це все замінює домашній сир. А якщо я прибираю з раціону цукор, то до сиру починаю додавати протеїнові коктейлі у сухому вигляді і вони дають солодкий смак, так виходить справжній десерт", - ділиться хитрощами Альона.
"Якщо вживаю сир, то беру його цілих півкіла…"
Водночас, постійно дотримуватися спортивного режиму не так і легко. Дівчина зізнається, що зі здорового харчування таки "зривалася" і знову починала їсти цукерки та інші солодощі. Каже, аби повернутися до колишнього режиму варто відверто поговорити із собою і вирішити, чи справді це потрібно організму.
- Насправді, дотримуватися правильного харчування не так важко, як здається. Потрібно просто поступово зменшувати кількість калорій і все. Наприклад, якщо ви завжди їли смажене м’ясо, то тепер вживайте його або вареним, або ж запеченим. Смак – той самий, а от кількість калорій – значно менша, - радить Альона.
Спортсменка запевняє, що любителям солодкого теж є варіант для заміни цукерок. Натомість можна вживати більше фруктів і сухофруктів. Цукерки шкідливі не через те, що у них міститься велика кількість вуглеводів, а тому, що у їхньому складі різні жири і трансжири. Тому краще з’їсти чорного шоколаду чи родзинок з курагою, переконує дівчина. Як варіант десерту Альона також пропонує вживати спортивні батончики, адже вони дуже солодкі і дають енергію на весь день. Утім, відмовлятися від шкідливих продуктів все ж варто поступово. Для організму, каже, буде стресом відмова від їжі взагалі чи різка зміна харчування.
Від фаст-фудівських продуктів, макаронів, кетчупів і майонезу спортсменка відмовилась уже давно. Однак, Альона зізнається, що все ж має одну проблему, через яку її вага постійно змінюється.
- Я дуже люблю їсти багато. Єдина причина, чому іноді я набираю вагу – це тому, що не можу зупинитися, коли їм (сміється). Якщо вживаю сир, то беру його цілих півкіла, хоча мені потрібно з’їсти, наприклад, лише 300 грамів. Тому єдине, у чому доводиться себе обмежувати, то це у кількості їжі, - говорить дівчина.
З цією проблемою Альона бореться постійно. А людям, які ніяк не змусять себе почати займатися спортом, дівчина радить серйозно мотивуватися. Можна купити красиву форму, зручне взуття, навушники й інше приладдя, аби заняття в спортзалі приносили максимум задоволення, а ще були комфортними.
- Напевно, всі дівчата та хлопці хочуть мати гарний спортивний вигляд. Кажуть, що ніхто не зверне уваги на твій внутрішній світ, якщо ти зовні маєш не дуже привабливий вигляд. Коли ти почуваєшся впевненим, спортивним, підтягнутим, то й маєш зовсім інший погляд і ходу. Тому цей пункт можна взяти собі за ціль і ним мотивуватися, - переконує спортсменка.
Варто також знайти однодумців, з якими разом можна буде займатися спортом, або робити заміри і фіксувати свої результати. Якщо ти це робиш публічно або ділишся з групою людей своїм результатом, то виникає відповідальність.
А ще до занять спортом дівчина радить мати комплексний підхід. Тобто бути готовим до того, що потрібно буде змінити свій раціон і перейти на корисне харчування, а згодом отримувати задоволення від нового способу життя.
"Я до цього ніколи не малювала не те що піском, навіть олівцем!"
Досягнення в спорті – не єдина заслуга Альони Сержантової. Енергійна і наполеглива дівчина має творчу натуру. Тож не дивно, що серед її захоплень були й акробатика на пілоні, боді-арт моделінг, пісочна анімація, живопис, декупаж, шиття, виготовлення текстильних іграшок, активна благодійна діяльність та багато іншого. Здається, немає нічого, що б не спробувала ця дівчина. Утім, не всі хобі залишалися на довго у житті Альони.
Захоплення пісочною анімацією, каже, з’явилось абсолютно випадково. Почалося все у Черкасах. Тут більше року тому пілотну групу набирав майстер пісочного мистецтва, який планував відкривати студію. Альону на заняття привела подруга. Дівчина згадує, що спочатку малювати піском було надто складно і вже опускалися руки, однак згодом все ж опанувати пісочне мистецтво таки вдалося.
- Для мене це було дуже складно, я до цього ніколи не малювала не те що піском, навіть олівцем! Я не розумілася на пропорціях, техніках малювання. А в піску це ще складніше, коли потрібно постійно регулювати на якій висоті рука, бо від цього залежить якою буде лінія. І якийсь маленький неправильний рух, може зіпсувати усю картину, - розповідає мисткиня.
Утім, каже, в пісочній анімації є й свої переваги: вона значно швидше створюється, аніж картина фарбами чи олівцем, а ще таке зображення не обов’язково має бути завершеним, анімація полягає в переході від одного сюжету до іншого.
- Спочатку було тяжко, але потім, коли віддаєшся цьому процесу, вмикаєш фантазію і уяву, розсипаєш пісок і вже бачиш якісь картинки та починаєш їх створювати, стає значно цікавіше і захоплююче, - ділиться враженнями дівчина.
Спершу Альона працювала над умінням "малювати" статичні картини. А коли вони почали виходити, для "пісочної художниці" це була справжня перемога. Згодом дівчина перейшла до анімації з різними образами та продуманим сюжетом.
- Перші кілька місяців я не вірила навіть, що буду всерйоз цим займатися. Спочатку мені здавалося, що у мене зовсім нічого не виходить, що все треба робити краще. Але потім, коли я проаналізувала, чого змогла досягти за такий короткий відрізок часу, зрозуміла, що це насправді чимало. І враховуючи, що у мене немає фахової освіти, а є лиш шалене бажання навчатися, вважаю, це хороший результат, - переконана Альона.
"Все, що народжується всередині – це і є творчість"
Пісочна анімація стала для дівчини способом висловитися і донести до оточуючих певну думку. Альона неодноразово створювала соціальні ролики, розраховуючи викликати у людей реакцію на певні проблеми, змусити їх замислитися.
- Зазвичай на створення одного ролика у мене йде десь місяць. Я можу виношувати ідею до останнього, по кілька тижнів добираю музику. Ставлюсь до цього дуже відповідально. Спершу роблю замальовки на папері, а зміни картинок випробовую на піску. Взагалі, звісно, муза не приходить одним махом, іноді багато часу потрібно витратити, щоб з’явилася чітка ідея. Це все народжується всередині, в мені, це і є творчість, - розповідає художниця.
Займатися пісочною анімацією Альона планувала професійно. Утім, каже, ця справа забирає занадто багато часу і сил. Навіть спорт не таке навантаження справляє на дівчину, як пісочне мистецтво. Водночас, назовсім відмовлятися від незвичайного малювання художниця не планує.
- Коли завершую роботу, я по-справжньому видихаю і нарешті можу розслабитися. Мені, щоб відновитися знову, потрібен великий проміжок часу. Я дуже викладаюся у цій справі, - зізнається Альона.
Проте, свого часу дівчина встигла навчити пісочного мистецтва і дітей. Художниця займалася арт-терапією із маленькими переселенцями з Донецька. Малювати піском Альона навчала безкоштовно 25 дітей в рамках власного соціального проекту.
Про той досвід мисткиня згадує з приємністю: "Мені дуже подобалося працювати із дітьми, вони такі безпосередні й відкриті. Багато енергії та натхнення я черпаю саме від спілкування з ними. Під час занять малеча дуже старанна. Однак для мене завжди не таким важливим був результат навчання, головне, щоб процес приносив задоволення".
Альоні було важливо допомогти діткам адаптуватися, відволіктися від якихось проблем, розслабитися і отримати задоволення від пісочного малювання. Головне на її уроках – це посмішки, радість і позитивні емоції, пісочні картини – другорядне.
Окрім майстер-класів з анімації на піску, дівчина взяла участь ще в багатьох благодійних проектах. Навчала дітей виготовленню магнітів, малюванню, шиттю, створенню іграшок та інших видів творчості. І все це виключно на благодійних засадах.
"Іграшки – це більше хобі"
Одним із нещодавніх захоплень багатогранної Альони стало шиття. Дівчина якось купила швейну машинку. А згодом вирішила самостійно розібратися із процесом шиття. Так, каже, захопилася новим заняття і спробувала зробити іграшку своїми руками. Коли зрозуміла, що шиття їй вдається добре, створення текстильних іграшок стало новим хобі.
- В оточенні було багато знайомих дітей і я подумала, що мабуть, найкращим подарунком буде той, що зроблений своїми руками. Я робила на подарунок і тваринок різних, і ляльки, й іграшки на ялинку. Пам’ятаю, коли ми тільки переїхали до Черкас, то на перший новий рік я на ялинку власноруч пошила всі іграшки, - пригадує дівчина.
Каже, їй завжди подобалися речі хенд-мейд, вони створюють приємний затишок. Саме цього довго бракувало. "Іграшки – це більше хобі. Хоча я, наприклад, брала участь у конкурсах і перемагала з деякими роботами", - розповідає майстриня. Так, на конкурсі родинної творчості рукотворна іграшка дівчини "зірвала" гран-прі. Своє вміння Альона теж передає дітям, влаштовує безкоштовні майстер-класи і долучає до занять зацікавлену малечу.
Утім, серед усіх захоплень дівчина все ж надає перевагу спорту. Каже, це заняття і для душі, і для тіла. "Це те, чим я можу займатися постійно в будь-якому настрої. Якщо мені погано – я йду в спортзал, якщо мені добре – я теж іду на тренування. Бо це те, чому я віддаю всі свої сили, те, чим я горю, чим я живу.
"Я жартома називаю себе черкащанкою"
Нині життя Альони Сержантової у новому місті стало звичним. Адаптуватися тут, влитися у інше оточення, знайти свою нішу і покликання, ба більше, досягти успіху з нуля дівчині вдалося непросто. Проте, їй вистачило сил, енергії й натхнення, аби тепер називати Черкаси рідним містом.
- Я себе жартома називаю черкащанкою (сміється). Бо для мене це місто стало рідним, таке відчуття, що я жила тут все життя і воно в моєму серці назавжди, - зізнається Альона.
Черкаси відразу вразили її красивою природою. Раніше про прогулянку лісом можна було лише мріяти. А черкаські місця дозволяють ходити до річки, прогулюватися сосновим бором, споглядати неймовірні краєвиди.
- Для життя Черкаси - це ідеальне місто: хороші люди, красива природа, добра енергетика. Мені подобається також, що воно компактне і комфортне. Спочатку, навіть, мене трохи дратував оцей спокій і розміряне життя. Постійно таке відчуття, що ти на курорті, люди неквапливі й спокійні. У нас все було трохи по-іншому: робота-дім-заняття, все дуже швидко і не вистачало часу зупинитися, щоб видихнути. Тут все по-іншому. В Черкасах я вперше помітила, яке красиве небо, зірки і все інше, - ділиться враженнями Альона.
Їй хотілося б залишися в Черкасах назавжди, однак життя навчило не планувати. Тому у дівчини завжди зібрані валізи і напоготові документи про всяк випадок. "Раніше я взагалі, коли бачила валізи – плакала, у мене починалася істерика. Ми в Донецькій області переїжджали часто, тому змінювати місце проживання, обстановку я не дуже люблю. Але коли приїхали в Черкаси, я була рада місцю. Не хотілося нікуди їхати більше
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
