Тетяна Єщенко PR-менеджер, медіаексперт, публіцист, керівник відділу комунікацій консалтингового агентства GOLUBi Group

Якщо у політика ціль № 1 – подобатися виборцям, він рано чи пізно прийде до рішення, що немає сенсу щось робити…

09 червня 2020, 20:45

Після заявки Зеленського на другий президентський термін, бачу дописи: як би там не було, але без нас, без креативного класу, в Україні нічого бути не може. Та є північний сусід, який довів: може, ще й як може бути.

Є відчуття, що ми рухаємося саме в їхню реальність. Де незгодні стають "іноземними агентами", "бандитами", "упирями" і тп. А робітника "Уралвагонзаводу", який ставить правильне запитання на прямій лінії Путіна, призначають главою федерального округу.

Раджу цікаву книгу журналіста Михайла Зигаря «Вся кремлівська рать», літопис епохи Путіна, від пришестя до нинішніх часів. Книга корисна тим, що сповна відчуваєш ефект вареної жаби. Експеримент із земноводним (яке садять в каструлю і поступово нагрівають воду) - це про суспільство РФ із 1999 року.

Не всі присутні пам'ятають, а я застала ті часи, коли в Україні дивилися програму «Погляд», російський канал НТВ, захоплювалися російськими інтелектуалами. Вважали Єльцина прогресивним, двигуном змін. А його наступника Путіна - сучасним, ліберальним і навіть проєвропейським.

Досягнення дна і його пробиття - це ж не якась конкретна подія, це шлях, довжиною в роки. Факти, події, документи, і десятки особистих інтерв'ю, які автор книги взяв у осіб з найближчого оточення Путіна, показують логіку цього шляху.

Якщо у політика ціль № 1 - подобатися виборцям, він рано чи пізно прийде до рішення, що немає сенсу щось робити для розвитку підприємництва, середнього класу. Незалежні, самодостатні, освічені і люди, які мислять критично це не той матеріал, що дає аплодисменти.

Намагання будувати відносини з Заходом і бути схожим на британського прем'єра Тоні Блера, турборежим в Думі, команда реформаторів (Герман Греф і ін.) і навіть реформи (податкова, відкриття ринку землі і інші) - це не рецепт популярності в суспільстві, яке тужить за СРСР, ненавидить Америку, і вважає підприємців злодіями і спекулянтами.

Точкою неповернення, коли Росія остаточно рушила в бік скрєпного угару і популізму, автор книги вважає «болотні протести» в Москві 2011-2012 років.

У Кремлі зробили висновки: народ не потрібно вчити чомусь новому і культивувати якісь модерні цінності; народу просто треба давати те, що він хоче зараз.

Скрєпи, побєдобєсіє, антизахідні теорії змови та інша маячня російських політиків - цинічний розрахунок людей, які знають свій електорат і намагаються говорити з ним його мовою.

Який резон розвивати економіку, будувати правову державу, якщо для рейтингів достатньо культивувати скрєпи і нескінченно воювати з ворогами? Чеченцями, олігархами, злодійкуватими чиновниками, Сполученими Штатами, Україною....

Образ «президента-порядного хлопця з людським обличчям», роль влади як камертона бажань більшості (яка жадає "посадок" і хоче благ) - це може працювати роками, і десятиліттями.

Я б не була так впевнена, що рейтинг «Слуг» неминуче обвалиться, і на його уламках обов'язково народиться нова партія освіченого розуму, модерну і креативного класу. І що з'явиться лідер інакшої якості - далекоглядний, досвідчений і освічений, мислячий стратегічно. Приклад сусідів за "порєбриком" свідчить, що такого може і не відбутися .

Можемо далі сміятися з чергового ідіотизму "скрєпоносних" москалів, не помічаючи фраз-дзвіночків «вийди, розбійник», «не сяду на одному гектарі з бандитом»...

Всі тексти автора

Коментарі

Вгору