Два роки, без перерв і вихідних 34-річна черкаська волонтерка та журналістка Вікторія Хамаза збирає гроші, купує евакуаційні авто, маскувальні сітки, термобілизну, ліхтарі, турнікети, "мавіки", кабелі для старлінків, човни, генератори, павербанки, їжу – і доставляє на фронт; вивозить поранених; евакуює цивільних. Про це пише Vogue.
У перервах між поїздками вона виконує основну роботу: знаходить героїв для регіонального телеканалу "Суспільне. Черкаси", монтує сюжети про війну та бійців, виходить в ефір. Все це треба робити швидко, бо трапляється, що програма виходить, коли герой загинув.
"Як я тримаюсь? На каві й адреналіні", - пояснює Вікторія.
Після першої поїздки на Схід влітку 2022-го вона пообіцяла собі: "Це востаннє". Наступного разу було те саме. І ще раз, і знову. Навчилася приборкувати емоції: розповідає, як заходила в туалет, дихала в пакетик – і виходила з упевненим виглядом. Подолати страх допомагає бурхлива діяльність: підстрахувати новачків у команді, простежити за тими, чиї слабкі сторони добре знає, – у когось раптом носом іде кров, хтось повільно реагує в разі небезпеки. Її водій під час першого обстрілу поблизу Лисичанська, перш ніж сховатися, акуратно закривав кришкою ланчбокс із обідом.
"Тепер він їсть насіння соняшника просто в салоні", – сміється Вікторія.
Хамаза, якій люди довіряють останнє (іноді пожертва в 15 гривень супроводжується текстом: "Вибачте, більше не можу. Я в декреті, чоловік воює"), вважає обов'язком звітувати про кожну копійку. Колись вони з командою доставляли чергову допомогу в Бахмут, і вона фільмувала розвантаження. Почався обстріл, але Вікторія знімала, допоки її силоміць не закинули в підвал – рятуючи життя, зламали ребра.
Команда у Хамази невелика, всі медійники.
"Журналістки Іра Цимбал та Оля Косенко, оператор Сергій Дністрян і водій, з яким найдовше працюю, Вітя Давидов, – колишній легкоатлет, викладач університету".
На Вікторії – збір донатів, облік, прокладання маршрутів, розвантаження і звіти. Дорогою вона майже ніколи не спить; влаштовується попереду, з ногами на торпеді і працює: в замітках телефона обробляє запити, відповідає на термінові прохання про допомогу, складає списки, визначає пріоритети – і їде туди, де чекають найдужче: Схід, Південь, деокуповані території.
Якось Вікторія з водієм мали зупинитися на ночівлю в розташуванні Третьої штурмової бригади. Але йшла нарада – приїхало командування. Перервати її, щоб забрати ключі від приміщення, всім було незручно. Хамаза, у якої графік розписаний похвилинно, не витримала: влетіла в двері, з гуркотом зачинила їх за собою. Крикнула: "Бажаю!" Командири ошелешено втупилися в неї. "Ключ!" – прогриміла Вікторія.
Вона каже, що на війні трагічне та смішне йдуть поруч. А ось романтиці місця немає.
"Війна забирає все – і після дуже важко продовжувати жити, щось робити, не опускати руки".
За найменшого натяку на романтику Хамаза вибудовує кордони, фокусується на роботі й мріє купити жовту "Ниву" та катати на ній собаку і друзів.
Вона радить усім не боятися бути добрішими.
"Багато людей остерігаються бути добрими, думають, що це слабкість. А насправді в цьому така сила! Бути людяними і залученими – це і є ключ до майбутньої перемоги".
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
