Недарма в народі кажуть: хочеш нагодувати людину один раз, дай їй рибу, а якщо хочеш нагодувати її на все життя, навчи її рибалити. В усіх суспільствах люди не розуміють і осуджують одинаків, що не задовольняються життям «як у всіх». Добре, коли оце «життя як у всіх» - комфортний поступовий рух до більших висот, як на ескалаторі в метро. Гіірше, коли «життя як всіх» - болото відчаю, нестатків та безвиході. Бо і до такого «життя» люди теж призвичаюються, починають сприймати як норму. На жаль, в українській глибинці норма – це роками очікувати що хтось нагодує безкоштовною рибою, замість того щоб майструвати свою вудку і намагатись самому щось ловити.
Багато подорожуючи сільською Черкащиною та спілкуючись із людьми, розумієш усю глибину страшної шкоди, завданій українській нації в ХХ столітті. Війни, голодомори та колективізації зруйнували весь уклад країни, знищили цвіт підприємництва, і взагалі саму ментальність прагнення добробуту. Всі ці роки у нас послідовно гнобили всіх, хто виявляв хист до самостійності і тим становив небезпеку системі. Виховуючи людей-гвинтиків, які надіялися тільки на «рибу» від держави (і при цьому ненавиділи цю державу вважаючи що вона їм увесь час щось винна). Напевно, звідси корені звички із осудом дивитися на тих, хто прагне кращого життя, вміє краще працювати, хоче щось створювати. Це глибока і страшна проблема.
Більшість навіть перед загрозою банкрутства, розорення, повного зубожіння, - все одно нічого не змінюють у своєму житті. Скаржаться на бідність, безгрошів’я. І водночас, лише одиниці намагаються подивитися на світ з такої позиції: а що я такого можу створити чи запропонувати іншим людям?
Навіть за великого бажання вирватися з кола бідності, на яку світоглядну базу спиратися сміливцям у провінції? Лише одиниці мають у близькому оточенні людей, які б могли показати приклад, із чого починати свою справу, як розвинути хобі в масштабний бізнес, що приносить гроші. Здавалося б, ось він, неораний шлях для розвитку підприємництва по селах. Проте, коли у переважної більшості патерналістська психологія та свята впевненість в очікуванні риби, хто ж зрозуміє та підтримає благі наміри роздати всім вудки? Хоча роздавачам риби теж не позаздриш. Скільки людям не давай безкоштовних благ, радянській людині завжди здається, що мало!
Та все одно, світ рухають сміливці, що наважуються кинути виклик усталеному способу мислення більшості. Якби винахідники орієнтувалися в своїх думках винятково на негативні настрої споживачів, люди досі жили б у печерах. Як влучно зазначив Стів Джобс – чи може фокус-група оцінити продукт, про який навіть гадки не має? Соцопитування свідчать, що народні уявленні про продукт «нова успішна Україна» дуже розпливчасті та протирічать одне одному. Поки більшість громадян уявлятиме реформи як купу безкоштовної риби, проповідники оснащення людей вудками відчуватимуть себе як перші християнські місіонери в джунглях Африки, щодня ризикуючи стати вечерею для місцевих племен...
