14 вересня Петро Порошенко у своєму вступному слові перед зустріччю з представниками фракцій коаліції заявив про своє рішення щодо відкладення мобілізації. Водночас Глава держави запланував внести зміни до бюджету стосовно фінансування контрактної складової нашої армії.
Новина, звичайно, приємна, адже це говорить про те, що ми все-таки повільно, але рухаємося до миру. І деякі чоловіки з полегшенням зітхнуть, адже не секрет, що чимало представників «сильної» статі всіляко ухилялися від захисту нашої держави. Та все не так просто, адже аналітики стверджують, що за заявою Петра Порошенка про відкладення (що пересічні громадяни сприйняли як припинення) мобілізації стоять передвиборчі мотивації. І ця заява буде досить популярною напередодні виборів до місцевих рад та підніме рейтинг Президента.
З іншого боку, мобілізаційний підхід до комплектування української армії показав свою низьку ефективність, адже остання хвиля мобілізації, за словами деяких аналітиків, була практично провалена. Такий стан речей негативно впливає на бойовий дух військовослужбовців, падає рівень їхньої вмотивованості, натомість зростають незадоволення командуванням і роздратування становищем у країні. Тож ситуація з призовним підходом зайшла у глухий кут. Чи врятує наші Збройні сили контрактна армія? І що з цього приводу думають самі військовослужбовці? - пише Нова Доба.
Військовий комісар Черкаського обласного військового комісаріату Євген Курбет повідомив, що мобілізацію не відкладено, її було завершено 17 серпня. Всі завдання були виконані, плани на майбутнє визначені. Шоста хвиля мобілізації в Україні, за словами Євгена Курбета, виконана більше, ніж на 60%. Для доукомплектування ЗСУ заплановано набір на строкову службу і продовжується набір на військову службу за контрактом. Останнім часом було введено таке поняття, як короткостроковий контракт на термін до завершення особливого періоду (період мобілізації, – авт.) Тож близько 30% військовослужбовців, які зараз проходять службу, не демобілізувалися, вони служать, подовживши термін мобілізації та на контрактній основі. Таким чином, чисельність військових за останній рік збільшилася майже вдвічі і сьогодні складає понад 200 000 осіб. Чи цього достатньо, щоб наша армія виконувала свої функції на Сході України? Це залежить від того, як далі буде розвиватися ситуація. Зараз для утримання ліній розмежування і ліній зіткнення військ достатньо. При нарощенні сил противника буде проведено наступну хвилю мобілізації.
Заступник командира 14-го окремого мотопіхотного батальйону Святослав Вовкодав, який зараз несе службу в першому ешелоні оборони зони АТО, зауважує: «На передовій я краще йтиму в бій із десятьма добровольцями, ніж із сотнею солдат, котрі пішли воювати з-під палиці. Примусова мобілізація не зміцнить наші Збройні сили, рішення Президента вірне». На думку Святослава Вовкодава, армії потрібні військовослужбовці, здатні ефективно виконувати свої функції. А це можливо лише за умови усвідомлення військовими свого обов’язку, свого особливого призначення – захищати Батьківщину. Крім цього, армії потрібні професіонали. За короткий термін навчання, який зараз проходять наші офіцери та солдати, важко чомусь добре навчитися. А щоб у небезпечних умовах виконати наказ і залишитися живим, треба бути справжнім професіоналом. «Нам треба брати приклад з Ізраїльської армії, – вважає Святослав Вовкодав. – Там загальний військовий обов’язок. Пройшов його – повертайся в мирне життя, всі дороги тобі відкриті. Хто лишається в армії, має високий статус у суспільстві й соціальний захист. Але ті люди, які не мають бажання служити в армії, повинні заплатити в казну держави певну суму. Це правильно. Це їхній вклад у безпеку їхньої країни».
Розмовляючи з солдатами, які несуть службу в зоні АТО, можна зрозуміти, що одні, чекаючи демобілізації, турбуються, хто ж їх на передовій змінить, інші переживають, що робитимуть на «гражданці», якщо наступної мобілізації не буде.
Солдат прикордонної служби морської берегової охорони ЗС України Ігор Зінченко розповідає: «Коли я демобілізувався, трохи побув удома. А з наступною мобілізацією знову повернувся в армію. Не можу сидіти вдома. А щодо відкладення мобілізації, то в теперішній час хіба це може бути?»
Батько
Микола Радченко – в минулому командир 14-го окремого мотопіхотного батальйону, нині військовий комісар Чорнобаївського районного військового комісаріату.
Він створював так званий батальйон «Черкаси» з нуля. Підбір, навчання та розстановка особового складу, бойова підготовка і злагодження, організація забезпечення продовольчого, бойового та технічного постачання батальйону. Стоси документації і титанічний труд. Кілька місяців перебування на кордоні з Придністров’ям і зона АТО. «Він суворий, але справедливий, – кажуть про Миколу Радченка в батальйоні, – як батько».
Сам про себе розповідає коротко: «Був військовим на пенсії. Державі знадобився мій досвід, тож у травні минулого року мене призвали і призначили командиром батальйону. Я доросла людина, тому рідним довелося сприйняти те, що я вирішив. Батьки в літах, вони дізналися про все згодом. А дружині діватися було нікуди. Таке життя…» До речі, син Миколи Радченка – Дмитро – теж воював у танкових військах. Призвався навіть раніше, ніж батько, у березні минулого року, коли була перша хвиля мобілізації. На питання: як сприйняли рішення сина, відповів, як відрізав: «Відреагував позитивно. Син – офіцер-танкіст, а танкістів нині в армії не вистачає».
Щодо відкладення мобілізації, Микола Радченко вважає, що керівництво держави, має рацію, отже, нині військовослужбовців, які виконують захист держави достатньо. А питання стосовно служби за контрактом дійсно актуальне. На його думку, аби хлопці йшли на контрактну службу, треба, щоб у солдат була відповідна зарплатня. «Сьогодні солдат отримує в зоні АТО 5 700 гривень, – розповідає Микола Радченко. – Для порівняння: молодь, яка щойно прийшла служити в поліцію, отримує близько 8 000 гривень. Умови служби кардинально відрізняються. Де справедливість? А патріоти теж живуть за кошти, теж мають сім’ї, будують будинки, купують продукти. Якщо буде в армії належна зарплатня, буде престиж, будуть іти в армію кращі з кращих, в військкоматах черги стоятимуть». А наприкінці додав: «Будучи в зоні АТО, поклавши руку на серце, скажу: патріотизм на передовій до того високий, що я впевнений: нас не можна перемогти!»
З тих, що інакше не можуть
Едуард Тимчак – у минулому військовослужбовець 14-го окремого мотопіхотного батальйону, нині начальник складу Черкаського окремого автомобільного батальйону. Про нього побратими говорять «відчайдух», адже він зазвичай зважується на найризикованіші операції, і саме він на передовій, ризикуючи життям, виконує найскладніші завдання.
«Він справжній воїн, – розповідає про Едуарда Тимчака Святослав Вовкодав, – Він із тих, що інакше не можуть, справжній патріот».
Натомість сам Едуард сором’язливо зауважує: «Я такий, як усі».
До війни працював охоронцем-пожежником на Шполянському цукровому заводі. В АТО він пішов добровольцем у першу хвилю мобілізації в квітні 2014-го. Потрапив у 14-й окремий мотопіхотний батальйон (тоді ще він був батальйоном територіальної оборони «Черкаси»). «Матуся підтримала, – розповідає Едуард Тимчак, – сказала: «Іди, синку, ти ж маєш це зробити». Але не витримало материнське серце. За останній рік Едуард втратив найрідніших людей. Поки воював, померли бабуся, батько і мати… Та він не зламався, витримав, адже мусив витримати, тому що має обов’язок перед Батьківщиною. Потім була демобілізація. Але справжній чоловік прийняв справжнє чоловіче рішення – йти служити знову. «Треба ж комусь закінчувати цю війну на Сході, – пояснює Едуард. – Я вже служив, знаю, що й до чого». Тож удруге Едуард Тимчак пішов служити в Збройні сили України з шостою хвилею мобілізації, і досі проходить службу в Черкаському автомобільному батальйоні.
Едуард – людина скромна і небагатослівна, його висловлювання короткі й лаконічні. А щодо того, що одні воюють, а інші ухиляються від мобілізації, Едуард каже: «Бог їм суддя. Але ж неможливо все життя від чогось ховатися. А взагалі, якщо людина не хоче воювати, з неї толку на передовій немає. Я подібних зустрічав, але воювати з ними не доводилося, воював з такими добровольцями, як і сам». Про відкладення мобілізації чоловік розмірковує: «Я б на місті Президента мобілізацію не припиняв, поки дійсно не закінчиться війна на Сході. Мирним шляхом це все навряд чи можливо вирішити». Щодо мрій і планів на майбутнє, сміється: «Коли те все закінчиться, на рибалку буду ходити, а взагалі не час зараз думати про плани, не варто. Прийшов служити – маю служити, не час громадянськими питаннями займатися. От через рік, тоді подумаємо про мрії і плани…»
Що тут скажеш? Справжній воїн.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
