Черкасець Ярослав Горбик воював добровольцем на Сході України у складі 51 механізованої бригади, про це йдеться у сюжеті "UA: Черкаси".
У 2014 році чоловік разом із своїм підрозділом перебував за два кілометри від Іловайська, у населеному пункті Покровка. Там вони тримали оборону.
- Ми були вже в тилу. Ми зайняли великий терикон. Була дуже гарна дорога на Іловайськ видна. І нам гарно було її чистить, - розповідає чоловік.
Служив у Покровці Ярослав протягом тижня. 26 серпня 2014 року він був поранений та потрапив у полон. Уже 29 серпня, виконуючи домовленості між двома сторонами, поранених вишикувала в іншу сторону з військовими, аби пропустити через зелений коридор.
- Декілька разів росіяни її розвернули, що, нібито, не тудою. І ми вишикувалися. Пішли на Многопілля. І отут на Червоносільському почався перший обстріл. Нас тримали там до ночі, ще всю цю ніч. Там спецназ добивав наших поранених. Потім нас повантажили в Камаз. І повезли до Амвросіївки. Ззаду танк йшов. І Камаз повний набитий пораненими, - розповідає чоловік.
Тоді 29 серпня загинув боєць взводу розвідки, очолюваного Ярославом, – Віталій Малиш із Тальнівщини. Хлопцю було 23 роки.
- Його знайшли трохи пізніше. І вже по рештках ДНК визначали. Наскільки я від хлопців знаю він сидів на броні. Туди влучив танк, і порозкидало на різні сторони. Важко, до сих пір важко. Я не знаю, це не пояснити словами. Коли ти втрачаєш підлеглого, це все одно, що дитину втратити, - каже Ярослав.
За повідомленням Генпрокуратури України, тоді в боях загинуло 366 людей, і ще 158 вважаються зниклими безвісти. Серед загиблих – черкасець Володимир Ложешніков. Боєць батальйону «Донбас». Чоловік отримав поранення в Іловайську 18 серпня, вдруге його поранили – 29-го в Червоносільському під час обстрілу, розповідає його жінка Олена.
- 28 серпня він нам зателефонував. Ми якраз були разом із дітьми. Він так зрадів, що ось діти зі мною. Що відразу зміг з усіма поговорити. Голос у нього був веселий. Він сказав, що все гаразд, що скоро буду вдома, - зазначила вона.
Від отриманих травм, Володимир загинув 31 серпня, перебуваючи в полоні. На той час, інформації, де перебуває чоловік, родина не мала. Рідні продовжували шукати його в госпіталях та моргах.
- І в Запоріжжі, у морзі, ми дивилися 180 фотографій хлопців, яких привезли з Іловайська. Ми дивилися ці фото, у надії, що його там немає, раптом впізнали. Потім було впізнання в морзі. Впізнавати було важко. По шрамах, особливих прикметах, - зазначила Олена.
На пам’ять про чоловіка в Олени залишилися фото, прапор та хрестик. Його передав товариш Володимира.
- Він сказав, що зашив їх собі під резинку штанів. І каже, я так боявся, що їх знайдуть, так хотів його передати. Чоловік помер у нього на руках, фактично, - сказала вона.
Бої за Іловайськ тривали з середини серпня 2014. А 29 числа Володимир Путін запропонував проросійським бойовикам відкрити для українських військових гуманітарний "зелений коридор", яким би вони могли вийти. 29 серпня зранку почали формуватися дві колони для виходу з Іловайська: північна – з кодовою назвою «Булава» і південна – «Вітер». Колони рухалися за попередньо оговореними маршрутами. По військових відкрили вогонь.
Детальніше - у сюжеті.
Читайте також: “Тато повернувся у назвах вулиць”: дочка героя АТО увіковічить його пам’ять у Черкасах.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
