Трансплантацію нирки від посмертного донора виконали 46-річному черкащанину Віталієві Задорожному. Чоловік отримав шанс на нове життя після рішення родини донора, яка погодилася на посмертне донорство органів.
Понад п’ять років Віталій жив на діалізі. Його життя залежало від процедури, яка підтримувала функції організму, але не повертала повноцінності.
«Я їхав в онкоцентр із таким позитивним відчуттям… Бо вже були попередні можливості, але не складалося. А цього разу – все зійшлося», – розповідає Віталій.
Перед операцією він думав про рідних. Зателефонував із медзакладу мамі та сестрі.
«Перше, що хочу – порадувати своїх близьких… І кинути курити», – каже він.
Згода на донорство дала шанс одразу кільком людям.
«Один донор може врятувати не одну людину. І саме тому такою важливою є вся система трансплантації – від моменту відбору донора до повного одужання реципієнта», – пояснює завідувачка клініко-діагностичної лабораторії Лариса Рудакова.
Вона наголошує, що роль лабораторії у цьому процесі надзвичайно важлива:
«Лабораторія є базою для підбору донора і реципієнта. Наші фахівці проводять практично весь спектр досліджень, необхідних для трансплантації – від визначення сумісності до контролю стану пацієнта після операції. Це складний, багаторівневий процес, без якого трансплантація неможлива».
За її словами, завдяки розвитку трансплантаційної системи в Україні сьогодні шанс на життя отримують пацієнти, які ще кілька років тому такого шансу не мали.
Трансплант-координаторка Наталія Босенко розповідає:
«Ми отримали інформацію ще за добу і одразу почали роботу. У процесі були задіяні хірурги, трансплантологи, працівники лабораторії, нефрологи, урологи, трансплант-координатори».
Трансплантацію здійснила команда під керівництвом завідувача відділу урології, нефрології та трансплантації нирки Черкаського онкоцентру Романа Морару-Бурлеску.
«Традиційно у нас є така рубрика “Вечір п’ятниці”, але цього разу вечір п’ятниці перейшов у ранок суботи – тому що ми лише зараз, працюючи всю ніч за операційним столом, закінчили трансплантацію нирки від посмертного донора», – говорить лікар.
Роман Петрович сподівається, що пацієнт швидко одужає і забуде про цю хворобу. А у відділі урології онкцентру – ще мінус один пацієнт на діалізі.
Віталій не знайомий із родиною донора. За законом, має минути 2 роки після трансплантації, щоб донор і реципієнт зустрілися – якщо у них буде таке бажання.
Нині Віталій мріє сісти за кермо, повернутися до нормального життя, щоб мама й діти не хвилювалися.
За інформацією Черкаського клінічного онкологічного центру
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
