Це жіноча справа: тендітні черкащанки, яким підкоролися чоловічі професії

08 березня 2016, 14:00

1382619935_37462700

Черкащанки розбивають стереотипи про поділ професій на чоловічі та жіночі. Ніжні та тендітні вони часто обирають той фах, який вважається виключно чоловічим. Спеціально до 8 березня «Про все» розшукало черкащанок, які закохалися у нежіночі професії.

Черкащанка 17 років по-дизайнерськи ремонтує чоботи містян

Замінити підбори, залатати дірку на черевиках чи взагалі дати нове життя зношеному взуттю – все це під силу черкащанці Лідії Суховій. Вона – не чаклунка, а лише чоботарка, але в її руках зникає будь-яке пошкодження на взутті. У такій професії, каже черкащанка, вона знайшла себе, хоча й розуміє, що це не жіноча робота.

DSC_6517

Фото Про все

- У майстернях в основному працюють чоловіки, знаю лише трьох жінок-чоботарок, і то це разом зі мною, - розповідає Лідія Суховій. - Я сама спершу розпочинала лише прийомщицею взуття, ремонтувати його тоді взагалі не вміла. То були 90-ті роки, роботи нормальної не було, тому я й пішла на прийом взуття до однієї майстерні.  Та згодом і сама розпочала потроху ремонтувати черевики. Мені самій було цікаво, вийде в мене щось чи ні. Допомогло те, що з самого дитинства любила шити. Та, коли спробувала працювати із взуттям, зрозуміла, що пошив одягу із тканини мені став нецікавим. Тепер я точно можу сказати, що я знайшла себе саме у професії чоботарки. А ще більше в цьому переконалася, коли довідалася, що мій прадід вмів шити чоботи.

Свою роботу жінка вважає цікавою та різноманітною, бо ж щодня доводиться буквально рятувати взуття містян. А це, говорить Ліда, не просто латки чи заміна підборів, а ще й дизайнерські рішення. Часто береться за такі ремонти, від яких відмовляють інші чоботарі. Найдорожче взуття, яке доводилося ремонтувати Лідії коштувало понад 30 тисяч гривень.

DSC_6505

За 17 років роботи чоботарка відремонтувала сотні черевиків.

- Люди, які вперше приносять взуття до моєї майстерні, буває, сильно дивуються побачивши тут мене, а не якогось чоловіка. А дехто навпаки каже, що віддавати черевики на ремонт жінці значно безпечніше, ніж чоловікові, бо ж можна бути спокійним за збереження їхньої краси, - зауважує чоботарка.

Закохана в професію оператора

На телебаченні важку камеру та штатив, зазвичай, носять оператори чоловіки. Та думку про те, що така робота виключно чоловіча, ламає черкащанка Яна Гриценко. Вона вже багато років працює оператором та знімає сюжети й програми для телеканалів.

12835051_599026663579860_511881388_n

- Є кілька причин того, чому я обрала таку професію. Одного разу я побачила, як працюють наші черкаські оператори на ПТС (пряма трансляція та зйомка із кількох камер). Вони були такі круті: з камерами, у навушниках, з радіостанціями… одним словом тоді я і закохалася у таку професію. Друга причина – це відрядження як по містах України, так і до інших країн, - пригадує Яна Гриценко. - І саме завдяки своїй роботі я побачила багато цікавого, побувала там, куди більшість людей не можуть потрапити. Це, наприклад, режимні об’єкти, різні заводи, атомні станції, у тому числі й закриті реактори (о, це до речі, ще й досі таємниця для моєї родини). Також я була в Осетії під час воєнного конфлікту.

12825317_599026710246522_1464862908_n

Яна пригадує, як працювала у Баку. Там вона й перестала відчувати себе білою вороною, бо ж поруч було багато жінок-операторів.

- Інколи мене жаліють, через те, що ношу важку камеру та штатив. Але це зовсім не складно, для мене це вже норма. Та й часто штатив носить журналіст. Це таке неписане правило, - продовжує Яна.  - А от чоловіки-оператори сприймають мене по-різному. Одні переконані, що це чисто чоловіча робота, а інші, навпаки допомагають і підказують. Пригадую, як поїхала в Київ на прес-конференцію, а в залі вже стільки камер було, що для моєї вже місця не вистачило. Аж тут чую, як один з операторів каже: «Мілашка, заповзай сюди», і посунув свій штатив з камерою вбік.

У своїй роботі Яна запримітила і ще одну особливість: герої сюжетів почувають себе перед камерою значно спокійніше й менше хвилюються, якщо їх знімає саме дівчина.

Чоловіки за кермом авто прагнуть познайомитися з водійкою тролейбуса

Щоб стати водієм тролейбуса 26-річна черкащанка Світлана Соловйова  відмовилася від навчання на юриста. Бо ж, каже, саме тролейбуси були її мрією.

IMG_0978

Фото Про все

- Я вже два місяці навчалася в університеті, коли почула, що набирають групу на водіїв тролейбусів. Тож постав вибір: юрист чи водій. Та я відразу прийняла рішення і вже в 21 рік сіла за кермо тролейбуса. Чому так, я навіть не знаю. Можливо, тому, що в дитинстві часто їздила по місту саме тролейбусом. Можна сказати, мене сюди тягло, - пригадує Світлана.

Дівчина добре пам’ятає, свій перший день на лінії. Тоді вона добряче нервувала, а до всього ще й тролейбус зламався, довелося повертатися назад в парк та ставити транспорт на ремонт.

- У декого був переляк, що така молода дівчина водить тролейбус. Люди й досі, буває, дивуються, чому дівчина обрала таку професію, - розповідає Світлана і пригадує, як на вулицях міста ловить на собі погляди водіїв проїжджаючих повз її тролейбус. – Буває навіть цукерки через віконечко дарують.

До речі, Світлані більше подобається водити саме старі тролейбуси.

Змінювати свою роботу дівчина не збирається і сподівається, що в Черкасах тролейбуси все-таки стануть популярним видом транспорту, а ПК «Черкасиелектротранс» перетвориться на прибуткове підприємство.

- Я не повинна полишати свою улюблену справу попри якісь тимчасові труднощі, - переконана дівчина.

Поділитись

Коментарі

Вгору