“Це не лише про Париж”: Відома письменниця з Черкас розповіла про нову книгу

01 жовтня 2019, 23:03

Письменниця Ірена Карпа відверто розповіла про те, хто став натхненницями, або ж прототипами головних героїнь роману, а також відкрила секрети написання твору. Про це повідомляє "Укрінформ".

- Ірено, хоч вже й минув певний час від презентації вашого нового роману, я все одно почну саме з нього. «Добрі новини з Аральського моря» – це історії чотирьох українок, які, кожна зі своїх причин, переїхали жити до Парижа. Хтось у пошуках нових відчуттів, хтось – щоб втекти від себе, хтось – з оптимістичним сподіванням, хтось – із відчуттям приреченості. Як ви сама для себе визначаєте тематику книги – вона більш жіноча чи соціальна?

Всяка. І жіноча, і соціальна. Ми вчора зустрічалися з моєю подругою Іриною Славінською (українська літературознавиця та громадська діячка – ред.) і вона каже: слухай, класний роман, але так смішно, що там є все – й АТО, і місце жінки в суспільстві, і її боротьба за права, а всі бачать лише щось про Париж. Типу, от Карпа написала книжку про Париж.

- Серед тих чотирьох героїнь є хоч одна, «списана» з Ірени Карпи?

Ні, стовідсотково – жодної немає. По-перше, жодної Ірени, їх звати: Рита, Маша, Хлоя і Богдана. Вони всі різного віку, і на даний момент роки жодної не збігаються з моїми. Але в кожній із них є частинки мене.

Наприклад, я беру якусь свою давно пережиту лавсторі й фрагментарно вставляю. В даному випадку – у Маші був роман з командиром німецького спецназу. Дійсно, у мене був суперколишній бойфренд – командир німецького спецназу, і в книзі я зробила їм із Машею побачення в Страсбурзі. Згодом зустрічаю жінку, з якої я писала Машу (це реальна феменка, яку, звичайно, звати інакше), і розповідаю про пригоди її героїні. Вона на мене дивиться – і запитує про спільного знайомого, який нас познайомив: «Це він тобі все розказав?». Я кажу: «Це, взагалі-то, моя історія». Вона: «Ні, цього не може бути! Навіть місто зустрічі збіглося». Тобто, деколи буває дивна магія.

- Може, варто писати, що будь-які збіги – випадкові?

Може й треба. Так само смішно вийшло і з персонажем Богдани. Це 19-річна дівчина, «мажорка», донька багатого тата, який піднявся через гоп-стоп із митника до губернатора області. Богдана потрапляє до Відня – й за півроку профукує всі гроші, які їй тато відкладав на п’ять років навчання.

І в час, коли я це пишу, я наймаю няню своїм дітям, і її реально звати Богдана, вона студентка і їй так само років, як і моїй героїні. Але вони абсолютно різні! Вона дитина матері одиначки, дуже селф-мейд, але саме вона розповідала мені, чим живе молодь Парижа в 19 років. Це важливо, тому що я тьотя, якій за 30, і вже не можу прийти сама на їхню тусовку. Але мені треба ці речі розуміти, щоб книга була жива, з м’ясом, з кістками. Потрібна людина, яка живе цим життям. І, уявіть, мама реальної Богдани говорить їй: «Я не буду це читати, я боюся». Я заспокоюю: «Ну, скажи мамі, що там не всі твої історії», там же насправді дуже багато прожитого мною у молодшому віці.

Тому, можна сказати, що в кожній героїні є трошечки мене, дуже багато її самої або інших людей. Бо життя будь-якої людини, якщо покопатися, має стільки цікавих історій, що письменник таке навіть не може придумати!

Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram

Поділитись
Вгору