У селі Ладижинка на Уманщині 14-річна дівчинка самотужки доглядає матір з 4-ою стадією раку. 50-річна Ольга Нелипа через біль змушена приймати морфін. У жінки ще є троє дорослих дітей, проте вони зараз за кордоном. Школярці доводиться прибирати, готувати їжу та мити лежачу матір. За словами Ольги, соцслужби до них навідуються рідко.
Про родину випадково дізналася уманська волонтерка Яніна Тиховська. Організувала для них збір їжі та необхідних речей.
- Ситуація там жахлива, - каже Тиховська. – Про них мені написала одна дівчина. Сказала, що потрібні підгузки на дорослого. Я зателефонувала після цього до Ольги й запитала, що потрібно їм ще. Відповіла, що потрібно все. Навіть картопля. Я писала кандидатам в депутати. Один із них сказав, мовляв, це буде підкуп виборців. Картоплі не дам. Ми самі зібрали трохи продуктів і поїхали до цієї родини. Жінка вже на морфіні. Всім зрозуміло, що це значить. Їй потрібен паліативний центр. Вона цього боїться. Каже, що заберуть доньку. Це дуже скромна людина. Про таких кажуть, що краще тихо померти, ніж просити допомоги. Як я зрозуміла, підтримки від сільської ради немає майже ніякої. Соцпрацівник міг би прийти хоча б раз на тиждень і допомогти. Дитина не встигає все робити. Вона тендітна й маленька дівчинка.
Хвороба почалася ще 10 років тому. Останні 3 роки жінка без лікування.
- Я отримую 2 тисячі пенсії та 2 тисячі допомоги на дитину, - розповідає Ольга Нелипа. – Фактично ми голодуємо. Діти за кордоном і допомагають по можливості. Але ж і самі там не дуже мають роботу зараз. До нас ніхто не навідується із соцпрацівників. Допомагає колишній чоловік із нинішньою дружиною. Маю рак останньої стадії. Вже 3 роки без лікування. До цього лежала у Черкасах. Проте не мала грошей на «хімію». Навіть на безкоштовну індійську, бо лікар запросив 2 тисячі за неї. Я не дала. Мене відмовилися лікувати. Я написала скаргу, зашкодивши цим собі. Бо поки це тяглося, пухлина росла. Зрештою, мені в очі сказали: «Ви розумієте, що вас вже не можливо лікувати? Їдьте додому й пийте морфін».
Про наслідки хвороби донька знає, каже Ольга.
- Вероніка допомагає їсти варити. Я ж лежу і самостійно, на жаль, не можу всього робити. – продовжує жінка. – Газу немає, то палимо дровами. Вона - мої ноги. І в аптеку ходить, і в Умань їздила зі знайомою жінкою. Вона все знає про мою хворобу. Коли мені стало зле, дуже перелякалася й плакала. Але каже мені, щоб я не думала про погане.
Доглядати за матір’ю сама школярка не вважає важкою працею.
- Моя мама лежить і не встає, - пояснює Вероніка Нелипа. - Я її мию. Ще готую їсти, прибираю. Щодня так. Я вже звикла. Мені нормально. Важко чи ні, а це ж моя мама. Я їй потрібна.
У сільській раді знають про проблеми в родині. Водночас вважають, що школярка не сама порається по господарству.
- Не можна так сказати, що за нею доглядає дитина, – вважає соціпрацівник Ладижинської ОТГ Олена Попенко. – Чомусь поширилась така інформація, що жінку покинули на 14-річну доньку. Це не так. З нею живе син. І якщо донька допомагає, це ж нормальне явище. Діти мають турбуватися про батьків. Сільська рада теж не стоїть осторонь. На початку карантину привозили їй продуктовий набір. Та й перед цим була допомога.
Ольга Нелипа здивована словами Попенко. Каже, 19-річний син вже 3 місяці працює за кордоном.
Зараз матеріальний стан жінки й дівчинки дещо покращився. Люди почали передавати їжу та одяг. Щоп’ятниці до них планують приїздити волонтери.
Підготував Сергій Радченко
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
