Це був акт агресії проти українського народу, – черкаський дослідник голодомору

25 листопада 2017, 08:02

Фото: Анна Серьоженкова.

Нині близько тридцяти країн світу визнало Голодомор 1932-33 років актом геноциду. Насильницьке відбирання продовольства в громадян, позбавлення можливості дістати їжу було спланованою акцією Політбюро ЦК на чолі зі Сталіним. Та й дотепер не всі українці розуміють, чому Голодомор 1932-33 років потрібно трактувати як геноцид. Це зазначає професор ННІ історії та філософії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Віталій Масненко, який вже багато років досліджує цю трагедію, пише "Черкаський край".

— Як ви вважаєте, яку мету мала радянська влада влаштовуючи Голодомор?

— Передовсім політичний характер — перетворення українців у новий етнічний чинник радянський. Щоб збагнути мету треба глянути на події Української революції 1917-20-х років. Українці тут виявляли великий потенціал для самовизначення, для формування власної державності. Хоча омріяної української державності не вдалося утримати, та революція змінила соціум українців. Ми отримали більш зрілу національну структуру. У 20-х роках, навіть у межах радянського простору, українство спромоглося на формування модерної політичної нації, яка мала більш повну соціальну структуру, і не лише селянську, а й на рівні міста. Звісно, більшовицька влада відчула в цьому серйозну загрозу. Саме тому український народ зазнав нищівного удару. Голодомор, як і репресії 1936-37 років, були спрямовані на ліквідацію українства, як політичної модерної нації. Це був акт агресії проти українського народу.

— Хто з українських та закордонних дослідників найбільш повно й об’єктивно дослідив тему Голодомору?

— Історіографія Голодомору досить велика. П’ять-шість років тому в Києві був складений бібліографічний довідник, у якому є п’ять тисяч позицій. Це показує, наскільки цю тему активно досліджують в Україні. Проблема наукового дослідження стояла досить гостро. Характерно, що за межами Радянського Союзу вона обговорювалася довго, починаючи з 30-х років, але більшість публікацій мали публіцистичний характер. Чи не вперше був заявлений науковий підхід, коли українська діаспора гостро поставила цю проблему перед Конгресом США, що, по-перше, слід на державному рівні провести розслідування цього злочину, по-друге, треба його юридично окреслити. Маємо на увазі рішення Конгресу Сполучених Штатів 1988 року, яке вказало на геноцидний характер Голодомору. Цьому рішенню, передувала серйозна дослідна робота, зокрема представників української діаспори. Долучилися серед іншого американські громадяни, зокрема Джеймс Мейс. Ще в 1983 року у межах проекту він допомагав готувати матеріали, у тому числі джерельну базу для наукового дослідження, згодом — експертного висновку. Це був дуже важливий крок, який сприяв появі наукових праць. Щодо України тут слід виокремити кілька імен: Станіслав Кульчицький — відомий історик, який із кінця 80-х років активно працює над цією проблематикою. З-поміж дослідників — предстваник нашого університету Василь Пахаренко, який із кінця 80-х років перманентно порушував це питання на місцевому рівні, та про це має кілька цікавих публікацій. Слід згадати також Володимира Маняка, який вперше почав формувати Чорну книгу Голодомору. Важлива деталь, що глибоко досліджувати Голодомор в Україні розпочали ще в кінці 80-х на початку 90-х років, ще на зорі незалежності України. Після проголошення незалежності почався новий етап у розвитку досліджень теми Голодомору. З’явилася велика кількість публікацій. У межах цього, я згадую про Джеймса Мейса. Він дуже цікава постать, адже не будучи, етнічним українцем він настільки перейнявся цією проблематикою, що навіть переїхав 1993 р. до України, здобув українське громадянство і працював як український дослідник над цією проблемою.

— Як вважаєте, чи є слушна теза російських вчених: буцімто, «ніякого штучного голодомору в Україні не було, а був неврожай»?

— Вочевидь це не стільки теза вчених, скільки російських політиків. І вона є елементом російської пропаганди у намаганні нівелювати саму ідею, яку ми закладаємо в українському дискурсі, знущання над пам’яттю жертв голодомору, відкидання елементу консолідації українства. Звичайно, голод, окрім українських терен, мав місце на території Казахстану, Поволжя, Кубані та інших областей. Але тут слід наголосити двох аспектах: по-перше, переважно ці явища стосувалися територій, населених етнічними українцями. Тобто, не лише територія УРСР, а й межі Кубані Ставропілля, Поволжя, де компактно проживали українці. По-друге, щодо Казахстану й інших територій, була своя специфіка, однак усі ці явища сміливо можна ставити в один ряд. Щодо Української РСР, це однозначно можна кваліфікувати як цілеспрямовану етноцидальну політику, адже влада свідомо вилучала в громадян будь-які харчі (в тому числі, й ті, котрі мали йти на посів). Цілі райони виносилися на так звані «чорні дошки», після чого, туди суворо заборонявся довіз будь-яких продуктів. Через тотальне вилучення продуктів й заборону покидати голодуючі зони відбувалося винищення населення. Якщо український селянин заради порятунку родини намагався дістатися в Білорусь чи до Бєлгородської області, його просто не пускали за межі закріпленого адміністративного округу

— Як блокували голодуючі райони?

— Окрім НКВС, та воєнізованої охорони залізниць, широко залучали регулярні війська. Звісно, більшість червоноармійців виконували команду згори і діяли відповідно до злочинного наказу.

— Чи була адекватною реакція тодішніх світових держав на повідомлення про масовий голод в Україні?

— Загалом реакція була не зовсім адекватною, адже все було засекречено. Розголосу трагедії, як правило, надавали українські політичні діячі в еміграції. Крім того, ОУН спеціально відряджала на територію України своїх людей, які збирали інформацію про Голодомор, намагалися донести правду. Представник ОУН Макар Кушнір в 1932 р. нелегально перетнув румунсько-радянський кордон фіксував детально всі події в Україні. Радянська влада влаштовувала цинічні речі — вона запрошувала лояльних до себе західних кореспондентів і показувала їм «потьомкінські села». Всебічно ілюструвалося життя заможних радянських громадян в квітучих селах. Хоча поруч, через річку, вмирали від голоду люди. Характерно, що на тлі трагедії 1933 року Сполучені Штати визнають Радянський Союз і встановлюють дипломатичні стосунки. Якби реакція міжнародної громадськості була гострішою, не було б, мабуть, настільки жахливих наслідків.

— Як ви вважаєте, чи усвідомило українське суспільство суть трагедії?

— Звертаючись до соціології, можна побачити, що все більше громадян розуміє, що це був акт геноциду українців, знають і винуватців цього. Суспільна думка об’єднує нас, формує спільну позицію, а також застерігає. Це дуже важливо в плані пошуку нової якості світосприйняття.

Інтерв’ю записав Андрій Литвинов.

 

год сказав:

откуда ты знаешь-“историк”

год сказав:

Один “ШТЫК” забирал хлеб у всего села.а остальные жрали/бывали случаи/своих детей Почему не восставали?историк..

Вгору