48-річний Руслан Бойко із селища Шампань, на Звенигородщині, за волонтерство взявся на початку війни. Побував під обстрілами. Ховав військових, до яких незадовго до їхньої загибелі їздив й тиснув руки. На восьмому році війни досі не «перегорів» і, каже, допомагатиме, поки буде така потреба, пишуть Вісті Черкащини.
Про техніку для армії та їжу
Волонтерство моє почалось навесні 2014-го. Я тоді взявся добувати для хлопців БТР. Гроші на це виділив керівник агрофірми на Черкащині. Я поїхав на Прикарпаття. Там продавали броньовану машину на дизелі. Був не в кращому технічному стані. Забрав його й привіз додому. Тямлю в механіці, тому відремонтував. Приїхали ще друзі й обварили антикумулятивними решітками. Подарували батальйону «Черкаси». А пізніше я возив іншу поламану техніку, ремонтував із знайомими й повертав військовим.
Деякий час збирав на армію й продукти та одяг. Із 87 поїздок разів 6 возив. Але відсотків 50 харчів псувалися. Їжі навозили дуже багато, яку не встигали з’їдати. На власні очі це бачив. Тому діставав, що справді було в дефіциті: «валянки», берці, бронежилети, приціли. Ще з товаришем, який мав достатні фінансові можливості, привозили безпілотники.
Про перший обстріл
Обстрілів було багато на момент, коли я приїжджав на «передок». Вперше під час бою побував навесні 2015-го року. Ми були в окопах в районі села Сизе на Луганщині. Від нашого бліндажу до кордону з Росією було кількадесят метрів. Надворі травень, було багато хрущів і хлопці не стримались та заспівали української пісні. Аж тут команда: «До бою!».
Сепаратисти тихцем саме пробирались пішки до наших позицій. Перша думка – втекти. Я був одягнений у військову форму. Якби ворог увалився до траншей і пішов у рукопашну, то не розбирався б, хто є хто. Вирішив оборонятися. Мав карабін та 2 магазини. Волонтер Валерій Кожушко швидше заряджав магазин, ніж я встигав вистріляти. Тоді всі стволи були рожевими від температури. Той бій я запам’ятав на все життя.
Про смерть
Знав хлопчину, наприклад, якого в «санітарці» на ходу розстріляли росіяни. Він отримав кулю в живіт. Коли прибігли наші, в руках тримав гранату на випадок, якщо підійде ворог. Намагалися оживити. Помер на тому ж місці. Часто друзі телефонують, бо один знайомий воїн загинув, другий, десятий. Не так давно їздили до хлопця, який був водієм. Дізнався, що вбили. З волонтерською родиною їздили ховати.
Про зміни в армії
Є проблема, коли іноді приходять воювати не ідейні, а заробітчани. Раніше більшість ішли на війну за покликом серця. Водночас, армія змінилась. Раніше всі були голі-босі. Тепер є чим і як боронити країну. За рейтингами минулого року наше військо займало 26-те місце в світі. Військові вмотивовані й гарно одягнені.
Про зменшення кількості волонтерів
Волонтерів стало менше, бо всі їздять за власний кошт. Раніше люди допомагали набагато активніше. Зараз, якщо я напишу про необхідність у матеріалах для укріплення окопів, то ніхто й гривні не дасть. Багато українців втомилися від війни. Хтось вважає, що військові просто гроші заробляють, інші, що хлопці просто бавляться у війнушку. Тому волонтерів і меншає. Я везу на Схід те, що сам купив, чи власноруч зробив.
Відомим на всю країну Руслан Бойко став 4 роки тому. Тоді для військових він привіз спеціальний перехідник на гранатомет. Пристрій дозволяє стріляти не кумулятивними зарядами, а мінами. В соціальних мережах ця подія викликала схвалення українців і жваву реакцію серед сепаратистів.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
