Світлана Небилиця Черкащанка

«Сплячі красуні» – рецензія на книгу Стівена Кінга

22 лютого 2019, 20:22

Стівен та Овен Кінг. «Сплячі красуні». – Харків: Видавництво «Клуб сімейного дозвілля», 2018. – 880 с.

«Але його, як і багатьох до нього, безмежно причаровувало те, як легко хлопчики й дівчатка граються разом. То що ж змінюється потім? Чому вони раптом розпадаються на значною мірою окремішні ігрові групи, майже відразу потому, як починається організоване навчання?»

Стівен Кінг, Овен Кінг «Сплячі красуні»

Хто ще не чув про нову книжку Стівена Кінга «Сплячі красуні», той не читає Стівена Кінга. Цього разу письменник створив роман у співавторстві зі своїм молодшим сином Овеном, ідея книги якому прийшла за обіднім столом. Чесно кажучи, після «Про письменство» я дуже хотіла почитати якусь історію Короля жахів – і тут новинка, та ще й у співавторстві. Оскільки письменник любить працювати «за зачиненими дверима», то я не могла собі навіть уявити, яку ж книжку він міг би написати з кимось. А ось таку.

Сюжет: невеличке містечко Дулінг вітає вас на своїх вуличках, але навряд чи ви зустрінете тут жінок. Хіба що поодиноких, з мішками під очима, накачаних наркотиками та геть знесилених. А вся справа в тому, що вони почали засинати й не прокидатися, а з обличчя у них виростає кокон, який обплітає все їхнє тіло. Але не намагайтеся його зняти – пошкодуєте, якщо встигнете перед тим, як померти. Краще ідіть відразу до жіночої в’язниці, бо кажуть, що там є жінка, яка може спокійно спати й прокидатися – таємнича Євка Блек. Хтось називає її демоном, хтось богинею. А що думаєте ви?

Це не найбільша книжка Кінга, яку я читала – 880 сторінок лишень (мій рекорд «Воно»), але її можна було зробити ще меншою, якщо прибрати «воду». Перед тим, як почати «Сплячих красунь» я вже начиталась і начулась багатенько відгуків, у яких оцінка книжці занижувалась через «воду». «Та це ж Кінг», – думала я. Ну справді, у нього більшість романів доволі великі за розміром, бо він усе деталізує, розкриває кожного персонажа, оживлює його, додає описи, створює атмосферу (при цьому друга чернетка у нього йде з мінус 10 відсотками тексту, а якби він цього не робив, то води було б ще більше). Тому я відразу ставила собі запитання: «Чи варто знімати бали за цю його детальність?» У «Воно» – не варто, у «Ловець снів» – не варто, у «Безсоння» – не варто, у «Сплячі красуні» – варто. Як на мене, то тут Стівен Кінг таки перестарався трішки.

Забагато персонажів, які не грають важливої для сюжету ролі, а тому деякі їхні дії для мене були не вмотивованими й тільки погіршували ситуацію. Зважаючи на те, що Кінг сам проти передісторій та «води», а у цьому творі й того, й того вдосталь, то це мінус. Але не скажу, що мені було нудно. Читати історії героїв, флешбеки їхнього життя – цікаво, тому що вони РЕАЛЬНІ. Немає ідеальних, як і в реальному житті – круто. Тут Кінг завжди знає, що робить.

«Сплячі красуні» – це великий, крутий, дуже символічний роман. Історія опирається на різні легенди, міфологію та релігію. Багато також символів. Наприклад, «Дерево» – можливо символізує потойбічний світ або добро/зло; «Змій» – звісно, гріховність (усі пам’ятаємо, хто спокусив Єву); «Павич, Тигр, Лис» – у творі слугували як провідники в світ без чоловіків. А також ім’я головної героїні – Євка. Але попри це я не помітила якогось логічного закінчення всього дійства, яке розгорнулося в Дугліну. Чому саме це містечко? Звідки прийшла Євка? Чого вона одному говорила її захистити, а іншому вбити? Якщо відповіді й були подані, то я їх не помітила. А якщо читач не зрозумів, значить погано пояснив.

Ця книга не страшна (хоча крові багатенько, я відразу собі сказала, що не піду на її екранізацію, якщо вона буде, бо бр-р-р…), але вона містична, фентезійна та казкова. Щодо останнього більш за все постався саме Овен Кінг. Попри те, що вони писали її у співавторстві, не відчувається розмитості стилю і дуже чітко впізнається манера Стівена Кінга.

У творів автор порушує дуже багато соціальних проблем:

– стосунки між чоловіком/жінкою;

– фемінізм;

– сексизм;

– гендерний поділ;

– батьки та діти;

– наркотики;

– контроль гніву.

Читаючи «Сплячі красуні», здається, що автор проти домашнього насилля, що він фемініст, виступає за права жінок, тому що це дуже відчувається у тому, як він описує світ чоловіків без жінок, і навпаки світ жінок без чоловіків. У творі більше відчувається симпатія автора до жіночої статті, аніж до чоловічої. Загалом письменник показує, що фемінізм – це потрібна річ, а жінки не повинні залишатися річчю, він також наводить багато прикладів того, де жінки стають жертвами насилля, де чоловіки їх просто знищують, виправдовує навіть ув’язнених. У той же час на користь чоловіків аргументів дуже мало. Можливо, з усіх персонажів цієї статті тільки 2-3 – це нормальні чоловіки (звісно, не ідеальні, але терпимі, так би мовити). Автор хоче дати відповідь на запитання: де межа між чоловічим і жіночим? що було, якби жінки розпочали все з початку, без тих клятих чоловіків? де межа людської агресії і хто її започаткував?

Загалом мені книжка сподобалася. Вона порушує дуже актуальні на сьогодні проблеми, наштовхує на роздуми (і я чомусь більше на стороні чоловіків у цій книзі, бо жінки в тому своєму світі були для мене трішки дивними). Це цікаво, не нудно (!), і в стилі Кінгів.

Оцінка:

Всі тексти автора
Вгору