Цвинтарна романтика, річка зі скарбами, будинок із привидами та інші таємничі місця – все це є не лише у фільмах, а й у Черкасах, пише in.ck.ua.
Романтика на кладовищі або стара історія Соборного парку
Фото – GeorgeS
Нині важко здивувати висловом "А ти знаєш, що "Первомайка" збудована на кладовищі?". На початку ХХ століття вулиця Надпільна була межею Черкас, а саме на околиці міста створювали цвинтарі. Тоді ця територія належала Свято-Михайлівському Собору, де ховали людей різних віросповідань. А до 1917 року на території парку діяла ще одна церква – Свято-Успенська пам’яті загиблих у Першій Світовій. Зведена капличка коштом матері та нареченої загиблого австрійського солдата. Помираючи, він попросив передати рідним найдорожче, що в нього було – лист і медальйон із зображенням коханої. Після війни близькі приїхали до Черкас і стали меценатами церкви. Однак менш ніж за рік трапився жовтневий переворот – і капличку зруйнували.
Саме тут похована іудейська дівчина, яка загинула від рук рідного батька. Той не пробачив доньку Суру, бо вона покохала православного хлопця і змінила віру, отримавши в церкві ім’я Акилина. Розгніваний батько знайшов закоханих і вбив обох. Обурена громада засудила цей вчинок і поховала Суру-Акилину із коханим як годиться, із довгими проводами та сльозами. А Черкаси отримали трагічну історію-легенду про кохання, яке не зважає на статус і віросповідання. У 1954 році на місці кладовища створили парк розваг із каруселями, дискотеками та солодкою ватою. Однак родичі похованих людей навряд чи коли-небудь приходили сюди розважатись.
Чорний Яр – річка зі скарбами посеред міста
До створення Кременчуцького водосховища Черкаси мали не одну річку, а декілька. Чорний яр – одна з них. Протікала вона просто від центру, де нині центральний ринок, аж до перехрестя вулиць Гагаріна, Шевченка та Припортової (колишньої Героїв Сталінграда). Потім річка впадала в Митничку, яка була тоді притокою Дніпра. Є декілька версій походження назви “Чорний яр”. За однією з них, річка була брудною, аж "чорною", її порівнювали з “гоголівською калюжею”. Звідси й одна з назв вулиць – Гоголя.
Інша версія більш цікава. Вона розказує про "чорний" бізнес початку ХХ століття у Черкасах. Там, де Чорна річка впадала в Митничку, був густий ліс, і саме там розташовувалася нелегальна переправа через річку до міста та з нього. Люди, які займалися цією справою, отримували немалі кошти і ховали їх прямо в Чорному Яру. Нині на цьому місці здають в оренду гаражі, ремонтують та охороняють авто, що також є досить прибутковою справою.
Узвіз Удода: черкаський аналог "Кайдашевої сім’ї"
Сьогодні на цьому спускові є тільки один житловий будинок. Та й сам узвіз мало нагадує житловий провулок. Однак ще у минулому столітті тут було декілька дворів. В одному з них жили пліч-о-пліч ветеран Другої Світової війни та студент. Попри те, що країна жила в епоху "комунізму" зі "спільними благами", "рівністю" й "братерством", наші герої не поділили… грушу. Дерево росло посеред двору, і чоловіки не могли вирішити, кому воно належить.
Врешті суперечка переросла в бійку. Ветеран не розрахував сили і завдав смертельних ударів студенту. Розкаявся, прийшов із повинною і покінчив життя самогубством у СІЗО. Сама ж груша не “вижила” – у неї вдарила блискавка, і дерево згоріло дотла. У такий спосіб природа поставила крапку в конфлікті людей. Тепер на узвозі є тільки купа сміття, занехаяні дерева, гаражі та дивний "холодок" за плечима.
Будинок Верлінського: від готелю (через НКВС та гестапо) до будинку "з привидами"
Будиночок у стилі неокласицизму з готичними елементами, на перехресті вулиць Остафія Дашкевича та Байди Вишневецького завжди привертав увагу. Спочатку як готель із пафосною назвою "Древня Русь", потім як реальне училище, учні якого часто билися "стінка на стінку" із представниками Міністерської гімназії (нині музичне училище імені С. Гулака-Артемовського). А потім повз цей будинок боялися проходити навіть найсміливіші черкасці, адже його стіни – останнє, що бачили засуджені "вороги народу" та представники "буржуазного націоналізму". У 1937 році тут працювало НКВД. За німецької окупації в будинку розташовувалося гестапо.
Після Другої Світової частину будівлі залишили каральним органам, а іншу перетворили на житлові квартири. За однією з місцевих легенд, мешканці будинку не могли спати ночами через дивні звуки плачу, стогонів і шарудіння, які доносилися з підвалу. Подейкували, що це привиди закатованих людей. Перелякані мешканці попросили дозволу забетонувати підвал – і звуків більше не було.
Сквер Богдана Хмельницького: тут творилася історія України
Скільки подій пережив цей сквер! Тут поєдналася енергетика козаччини, потойбіччя та… кохання. Черкаський історик Михайло Сиволап у одній із телевізійних програм сказав про пагорб парку "Чайка" так: "Тут зародилося місто. Звідси починається історія Черкас". Історичні сайти наперебій зазначають "Це місце називають "замчищем". Тут були розкопані залишки фундаменту резиденції князів Вишневецьких (першої кам’яної будівлі Черкас)". Потім – фортеця, у ХХ століття – в’язниця, згодом кладовище німецьких солдатів (останки яких радянська влада так і не дозволила віддати родичам), після цього – парк розваг. А екскурсоводи та літературознавці запевняють – саме тут письменник, журналіст Василь Симоненко освідчився своїй майбутній дружині. Як не дивно, люди й досі приходять сюди за натхненням. Чи то від краєвидів на Дніпро, чи то від енергетичного відбитку історії – вирішувати тільки вам.
Пагорб Слави – місце з потужною енергетикою
На цьому місці на початку ХХ століття розташовувалася Свято-Троїцька церква. Відомо, що місця для храмів обирають не випадково. За однією з легенд, їх будують на місцях енергетичних "розламів" чи "стиків", адже саме такі місця можуть стати особливими, священними. Троїцьку церкву збудували за цікавою технологією: до будматеріалу домішували яєчні жовтки, це зміцнювало фундамент і стіни у декілька десятків разів. За схожою технологією зведена брама Кенігсбергу (сучасний Калінінград), яку під час перебудови міста так і не змогли зруйнувати.
Після приходу більшовиків Свято-Троїцька церква перетворилася на склад для сіна. Однак вона все ще нагадувала черкасцям про духовність, віру та Бога. А тому влада вирішила її взагалі знести. Це виявилося непросто – храм тримався, його підривали тричі. І за переказами старшого покоління, коли церква злетіла в повітря, земля здригнулася так, ніби у місті стався землетрус. Потім були земляні насипи, Батьківщина-матір, меморіальні плити – і той Пагорб Слави, який ми маємо нині. Сьогодні іноді можна помітити купку людей, яка “намотує кола” навколо пагорба. Серед них і кришнаїти, і старовіри, і так звані екстрасенси – всі вони вірять, що пагорб розташований на енергетичному зламі, і намагаються поновити запаси своєї енергетики.
Ось такою містикою обрамлені наші Черкаси. Ці історії не є 100% істиною, ми збирали їх по крупинках у старожилів, істориків, краєзнавців. Але ми не впевнені, що це вся містика Черкас... Порадуйте нас – поділіться своїми місторіями. Нехай про них дізнається все місто.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
