Голова Синодального управління військового духовенства УПЦ КП митрополит ІОАН (Яременко) нещодавно вийшов зі складу Ради душпастирської опіки (РДО) при Міністерстві Оборони. Це він зробив на знак протесту щодо відмови підтримання його ініціативи про виключення представників УПЦ (МП) з членів Ради, інформує Релігійно-інформаційна служба України.
— Владико, у ЗМІ пройшла інформація, що Ви як повноважний представник Київського патріархату вийшли зі складу Ради душпастирської опіки (РДО) при Міністерстві Оборони, наполягаючи на виключенні УПЦ (МП) зі складу цього органу. Прокоментуйте, будь ласка, Ваш крок.
— Почнемо з того, що собою являє Рада душпастирської опіки (РДО). Це дорадчий орган при Міністерстві оборони, в який згідно з Положенням про цю Раду входили представники низки конфесій – членів ВРЦОіРО, для взаємодії зі Збройними силами. Так, вона функціонувала ще задовго до війни, і Московський патріархат туди входив з самого початку існування РДО. Але у 2014 році почалась війна, в умовах якої позиція УПЦ (МП) набула відверто агресивних, деструктивних та антиукраїнських ознак. Тому у 2015 році я звернувся з листом до членів РДО з пропозицією переглянути доцільність перебування УПЦ (МП) в складі Ради. Тому що не уявляв, як в дорадчий орган при Міністерстві оборони може входити релігійна структура, яка неодноразово була помічена у сприянні ворогові у зберіганні зброї, покриванні та прямому благословенні своїми священиками сепаратистів та іноземних найманців, щодо якої є факти особистої участі її священиків в бойових діях із зброєю проти Української армії і тому подібне. Але тоді РДО відмовилась приймати дане рішення, пояснюючи це своєю необізнаністю про наведені мною аргументи щодо деструктивної діяльності цієї конфесії, або вважаючи їх недостатніми. Було запропоновано «вивчити цю справу кожною конфесією». Це «вивчення» затягнулось більш ніж на рік, а в особистих розмовах деякі члени РДО навіть відмовляли мене просувати це питання.
— А що відбулось в цьому році, коли Ви покинули Раду як представник Київського патріархату? Як кажуть представники Московського патріархату, Ви вийшли зі складу Ради «демонстративно» та «на противагу консолідованій позиції інших конфесій».
— Мені можуть закидати причину мого демаршу зі складу її тим, що на звітно-виборчих зборах РДО у січні 2017 року я запропонував себе на посаду голови, але обрали іншого. Але, крім мене, на цю посаду пропонували себе також єпископ Михаїл (УГКЦ) та Рустам Футулаєв – представник протестантів, якого і обрали. І першою ж пропозицією нового голови було поставити секретарем Ради представника УПЦ (МП), Луку (Винарчука). Тоді на останніх зборах я звернувся до членів РДО знову з інформацією про деструктивну діяльність УПЦ (МП) і запропонував виключити її з членів Ради.
На жаль, з прикрістю доводиться констатувати дійсно консолідовану позицію членів Ради, які майже одностайно захистили присутність Московського патріархату в Раді і Збройних Силах України. Утримались від голосування лише представник УАПЦ та мусульманин.
Щоб не було ілюзій у Московського патріархату, скажу, що багаторазово наші військові священики чули здивування і обурення від воїнів, коли ті дізнавалися, що УПЦ (МП) присутня в Раді – дорадчому органі Міністерства оборони України. Нам соромно їм про це говорити. І, щоб не брати на себе за це відповідальність, я прийняв рішення вийти зі складу Ради. Це принаймні дає мені моральне право бути незалежним та повідомляти Міністерству оборони про небезпеку, яка йде від діяльності УПЦ (МП). Ми, Київський патріархат, не хочемо бути учасниками легалізації Московського патріархату у Збройних силах України, яка дасть можливість цій структурі виконувати завдання, які були поставлені перед нею ще на початку 1990-х років – а саме утримання України в орбіті впливу Кремля.
— Є інформація, що у ЗСУ, Нацгвардії та Прикордонній службі вводяться штатні посади військових священиків (капеланів). І УПЦ (МП) як член РДО претендує на ці посади. Чим вони, на Вашу думку, керуються, так настійливо прагнучи потрапити в силові структури в якості штатних одиниць?
— Дійсно, ними ведеться активна підготовка їхніх священиків, студентів духовних закладів до капеланства. Вони присутні на міжконфесійних підготовчих курсах і прагнуть масово увійти в силові структури України. Аргументують це тим, що там є їхні віруючі, які потребують задоволення своїх релігійних потреб.
— Так, в УПЦ (МП) апелюють до статистики, що за їхніми даними, приблизно третина військовослужбовців – це вірні Московського патріархату. Наскільки ця статистика оформлена офіційно та відображає реальний стан справ?
— Офіційно ми такої інформації не отримували і не можемо її підтвердити. За нашими внутрішніми дослідженнями, у воюючих в зоні АТО підрозділах віруючими Московського патріархату себе вважає дуже невелика кількість військових, практично в межах статистичної похибки.
— Тоді як вони могли зібрати таку статистику?
— Справа в тому, що потреба у священиках на війні дуже велика через те, що військові кожного дня перебувають на лінії вогню, де можна загинути. І цим користуються представники Московського патріархату, проникаючи у підрозділи і вводячи різноманітними способами в оману і солдат, і командирів. Причому вони можуть маніпулювати схожістю назв Церков: «Київська митрополія» на противагу «Київський патріархат», або уникають згадування, що вони належать до Московського патріархату і є невід’ємною частиною РПЦ. Коли останній раз на Різдво-2017 делегація УПЦ (МП) на чолі з митрополитом Августином (Маркевичем) була у Авдіївці, ми запитали у бійців деяких підрозділів: «Як ви їх допустили?». Вони були дуже здивовані, що це був саме Московський патріархат, і сказали, що на запитання «з якої ви Церкви – Російської чи Української?», почули відповідь, що «з Української». Тобто, делегація УПЦ (МП) ввела в оману наших військових. І ми переконані – вони маніпулюватимуть і надалі.
— В УПЦ (МП) вважають, що недопущення її представників у військові частини – це порушення конституційних прав її віруючих на задоволення їхніх релігійних потреб.
— Вимушений засмутити УПЦ (МП), але до лав ЗСУ людина іде не для того, аби задовольняти свої релігійні потреби. А для того, щоб виконувати свій військовий обов’язок захищати Батьківщину. Військова частина, особливо воююча – це фактично режимний об’єкт, де обмежено цілу низку конституційних прав і свобод людини. Крім того, там існує обмеження в доступі через наявність державної таємниці. Тобто, військовий капелан призначений не для того, щоб на кожному кроці задовольняти релігійні потреби військовослужбовців, а для того, щоб бути з ними поруч і мотивувати, надихати якнайкраще виконувати свій військовий обов’язок, а також допомагати долати скрутні морально-психологічні життєві ситуації, застосовуючи духовні важелі.
Зараз існує безліч комунікативних засобів, завдяки яким можна спілкуватися зі своїм духовним пастирем. Тобто, ніхто не заважає військовим реалізовувати свої релігійні потреби так, як це вони звикли робити в мирний час, на мирній території та за межами режимного об’єкту (військової частини). Але треба розуміти, що перебування на режимному об’єкті під час війни накладає свої обмеження на задоволення певних потреб, в тому числі і релігійних.
— Ще одне звинувачення – у дискримінації УПЦ (МП), яка начебто за законом має право бути в усіх тих силових структурах, де є доступ для інших конфесій.
— Недопущення священиків Московського патріархату у військові частини – це явище далеко не унікальне, Україна тут не першовідкривач. В багатьох державах це розглядається не як дискримінація, а як питання національної безпеки. Як приклад можна навести Естонію, де в усі силові органи не допускаються священики Московського патріархату (причому представники Вселенського патріархату там присутні).
Я вважаю, що всі особи, які присутні у Збройних силах України, повинні притримуватись законодавства. У 2015 році було прийнято нову редакцію Закону України «Про воєнну доктрину України», де серед загроз воєнній безпеці України названо можливість виникнення збройного конфлікту всередині держави, інспірованого Російською Федерацією за участю терористичних угруповань у взаємодії, в тому числі, з релігійними організаціями. Як Ви думаєте, яку релігійну організацію може задіяти Росія на території України? Так що це питання риторичне.
Про яку дискримінацію мова, якщо ця Церква досі не засудила російську агресію проти України в Криму та на Донбасі? Їхнє керівництво за 3 роки війни так і не спромоглось офіційно визначитись з тим, що у нас відбувається – зовнішня агресія чи «громадянська (братовбивча, міжусобна) війна».
І ще. Коли ми висвітлюємо деструктивну діяльність УПЦ (МП), нам закидають розпалення міжконфесійної ворожнечі. Знайомий прийом московських кураторів «русского міра». Але при цьому вони самі на нашу адресу використовують ярлики «розкольники», «так званий Київський патріархат», «церква» в лапках, «так звані священнослужителі», «безблагодатні», «самосвяти» і т.п. А цим вони не дискримінують нас, не порушують наші конституційні права, не розпалюють міжконфесійну ворожнечу?
— Яким Ви бачите вихід з цієї ситуації?
— На мій погляд, дуже багато питань було б знято, якщо б УПЦ (МП) за назвою законодавчо стала відповідати своїй канонічній сутності – Російська Православна Церква в Україні. Це, по-перше, правильно зорієнтує силові структури, а по-друге, відновить конституційні права наших громадян – вірних УПЦ, які мають чітко уявляти приналежність Церкви, до якої вони ходять. А головне, це дасть законодавчу можливість не допустити до будь-яких державних структур представників конфесії, чий головний керівний центр знаходиться у країні-агресорі.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
