14 березня - День добровольця. Лісівник із Черкащини 49-річний Віталій Карпов пішов на війну добровольцем і уже більше року захищає нашу землю від загарбників.
Віталій до війни працював водієм у Чигиринському лісопункті. Разом з дружиною займались власною справою - вирощували полуницю в теплицях. Це хобі дружини Віталія Ольги, вона любить зелень і поратись біля неї. Віталій із сином Русланом всіляко підтримували і допомагали їй.
Але 24 лютого все змінилось - розпочалась війна. Уже 28 лютого сину Віталія прийшла повістка з військкомату - прибути в частину. Віталій, не роздумуючи, пішов добровольцем разом із сином в одну бригаду, аби бути йому надійною підтримкою і на війні. Не хотів лишати сина ні на хвилину. Дружина прийняла таке його вольове рішення, підтримала, хоч і тяжко зараз самій справлятись і з теплицями і з господарством.
Син Віталія теж лісівник, працював разом із батьком водієм у Чигиринському лісопункті. Всюди разом - і війна не стала виключенням.
"Наша бригада, можна сказати, сімейна, тут майже всі прийшли з родичами - батько і син, брати, племінник і дядько - всі родинами прийшли захищати рідну землю. Добре мати поруч рідних на війні, але і складно - переживаєш і за себе, і за сина", - розповідає Віталій.
Воює воїн-лісівник у 11-му загоні прикордонної бригади. Віталій - начальник відділення. Його позивний - "Бутон". Каже, що історія позивного тягнеться ще з часів його строкової служби. Він був звʼязківцем, і в ефірі його називали так. Ось і зараз каже - "причепилось".
Наразі Віталій перебуває на Вугледарському напрямку. Коли ми спілкувались, вони тільки вийшли з позицій на відпочинок. Виходили з позицій вночі протягом 10 годин, по кілька чоловік, тихо, непомітно. Розповідав, що на позиціях звʼязку нема взагалі. Щоб взяти припаси та зателефонувати рідним, потрібно йти пішки 3 кілометри полем, під обстрілами. Це дуже ризиковано.
"За останні два тижні на позиціях рашисти робили три спроби прориву наших ліній оборони. Пускають у хід все: піхоту, техніку, танки. Нахабно ідуть вперед по мінних полях. Але наші військові мають очі скрізь, ми знали наперед, що вони будуть іти. Тому, ми їх і зустріли, і провели, і відспівали одразу", - каже захисник.
Віталій ніколи не скаржиться. Каже, що всього вистачає, як треба - просить допомоги. Але має таких людей поруч, що і просити не встигає, допомагають самі. Друзі купили тепловізори, однокласники, які давно живуть за кордоном, теж допомагають. Колеги з роботи весь час на звʼязку.
"Кожного разу перед виходом на позиції я телефоную директору, Роману Анатолійовичу - прощаюсь, а після виходу з позицій телефоную щоб сказати, що живий, цілий", - каже Віталій.
За інформацією Центрального лісового офісу
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
