Найстарішому викладачу України, уродженцю села Семенівка на Лисянщині Ількові Корунцю виповнилося дев’яносто п’ять років. Він відомий перекладач, член Спілки письменників, професор Національного лінгвістичного університету. Його лекції настільки цікаві й специфічні, що на них намагаються потрапити навіть студенти з інших вишів столиці. Жарти улюбленого вчителя на кшталт «Ой, як це можна поцілувати дівчину, у якої з рота махорка пре. Дівчата! Не куріть, а то так одновухі діти і народжуються», діють на них безвідмовно, пишуть "Вісті Черкащини".
Життя Ілька Вакуловича легким не назвеш. Його батьки мали соломорізку, і вважалися заможними. Тож за радянської влади їх розкуркулили. Родина з малими дітьми залишилася ні з чим. Їх прихистили родичі. Але це був тільки початок, за два роки — голодний 33-й.
- Досі пам’ятаю, як у понеділок помер мій братик, у вівторок — сестричка, а в середу — ще одна сестричка, - згадуэ Ілько Вакулович.
Знетямлена мати, щоб урятувати своїх двох іще живих дітей, кидалася по всіх усюдах, вишукала сяке-таке їство. І таки-врятувала.
Дітям розкуркулених дозволили навчатися в десятирічці тільки за п’ять років. Останні три роки в школі феноменально здібний учень Ілько Корунець мав з усіх предметів тільки п’ятірки. У випускному посвідченні –лише відмінні оцінки. Користувався правом вступати до будь-якого вишу без іспитів. Та урядова постанова 1940 року диктувала: випускникам-хлопцям дозволено вступати тільки у військові навчальні заклади. Тож Ілька мобілізували і послали у Вітебське військове училище. Він прибув туди у травні 1941-го. А в червні всіх курсантів підняли по тривозі і спішно вивезли до західного кордону.
Що було потім, Корунець згадує як суцільне страхіття. Армія в Білорусі потрапила в німецьке оточення і намагалася пробитися до своїх. Щодень тривали бої. Лави бійців рідшали. Зрештою скінчилися боєприпаси. Загнавши в болото, німці взяли їх в полон.
Те, що довелося пережити Ількові Вакуловичу в німецькому полоні, ще одне страхіття. Вижити, вважає, йому пощастило або дивом, або завдяки феноменальній українській живучості. Звільнений у лютому 1945-го, він іще встиг узяти участь у штурмі Берліна.
Демобілізувавшись після війни, Ілько закінчив Київський педагогічний інститут й аспірантуру Київського університету імені Т. Г. Шевченка. Ще з шкільних літ він, сільський хлопець, виявив неабиякий хист у вивченні іноземних мов. Тепер досконало володів англійською, німецькою й італійською. Захистив дисертацію і почав викладатську діяльність.
Наприкінці 1950-х почав працювати в редакції перекладної літератури щойно створеного Дитвидаву (згодом видавництво “Веселка”). І тоді, й зараз усіх вражало, що він розмовляє українською мовою, чистою, як сльоза. В університеті ім. Т. Г. Шевченка жоден викладач іноземної мови українською ніколи не послуговувався, половина мови зовсім не знала і відверто її ігнорувала, а половина буцімто знала, та користуватися нею побоювалася, бо “не положено”. І коли вони бралися перекладати твори чужоземних письменників, то, не обізнані з художніми скарбами української мови, спромагалися тільки на поверхове відтворення тексту оригіналу. Одним зперших, хто порушив цю порочну практику, був Ілько Корунець.
Із 1956 року переклади Ілька Вакуловича виходять друком. З італійської повість Джанні Родарі “Подорож Голубої Стріли”, оповідання Альберто Моравія, з англійської повість Джефрі Тріза “Маленькі втікачі”. Потім у його перекладі публікується повість Дж. Ф. Купера “Слідопит”. Цей переклад головний редактор видавництва читав особливо пильно (мабуть, попереджений згори) і поставив вимогу доредагувати його, вилучивши деякі слова, бо вони буцімто “націоналістично забарвлені”.
Приміром, блакитний, соловейко. Проте, Корунець відстояв ці слова в тексті.
Переклади Ілька Вакуловича заборонили друкувати протягом кількох років. З ним, уже професором, теж “працювало” КДБ. Проте Корунець поглядів не змінив навіть тоді, коли опинився в своєму університеті без підтримки колег. Це сталося, коли щойно призначений ректор наказав русифікувати навчальний процесс,розуміючи, що його почин буде схвалений секретарем ЦК КПУ Володимиром Щербицьким. Усі викладачі університету слухняно виконали веління ректора: перейшли на російську. Лиш Корунець і далі вперто навчав своїх студентів, як перекладати з української англійською і з англійської українською. За непокору його звільнили з посади заступника декана факультету, а потім змусили піти з посади завідувача кафедри.
Ілько Корунець як педагог наділений надзвичайною енергетикою. Ставлення студентів до нього однозначно захоплене, і в цьому переконалася лисянська делегація, побувавши на ювілеї. Йому віддають честь при вході в університет, стоячи аплодують на лекціях. І все це називають справжнім феноменом Корунця.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
