Панське з'явилося на початку 1960-х разом з гідротехнічною спорудою, ставши жалюгідною реінкарнацією справжнього села з такою ж назвою, затопленого в кінці 50-х.
Під вантажем Кременчуцького водосховища в середині минулого століття зникли більше двохсот населених пунктів, з яких виселили 130 тисяч осіб. Але топонім "Панське" залишився чинним - так, пам'ятаючи про одне з сусідніх сіл, назвали залізничний роз'їзд на дамбі. Про це пише пише «Українська правда».
Сьогодні Панське - це кілька будинків барачного типу, мізерні грядки, розбиті на привізній землі, вуличні туалети загального користування та господарські будівлі. Підкоряючись законам сансари, те, що колись задумували як тимчасове житло, стало вічним притулком для чотирьох десятків людей і декількох поколінь залізничників.
Звідси до центру правобережних Черкас, які видно навіть в похмуру погоду, близько 11 кілометрів. Панське, застрягле посеред греблі, адміністративно належить до села Благодатне, розташованому приблизно за 10 кілометрів на лівому березі.
Щоб постукати в чиновницькі двері в пошуках відповідей на життєві питання, людям доводиться їхати далі на схід - в районний центр Золотоноша, до якого 26 кілометрів.
Серце країни
Якщо дивитися на Панське згори, біля хреста, який несуть по життю його мешканці, є цілком конкретні лінії. Вертикаль утворюють води Дніпра, що розрізають країну навпіл. А горизонталь - черкаська дамба завдовжки трохи більше 12 кілометрів, що поєднує лівий берег і правий.
Крім інтернету, тут є зв'язок з великою землею більш суттєвий: залізниця і вузька ділянка автотраси Н16 з однією суцільною.
На глибоке переконання 63-річного залізничника Леоніда Миколайовича, який народився в Смілі, але осів в Панському, він пустив коріння в самому серці України.
- Вони там вирахували географічний центр України (він знаходиться у міста Шпола, приблизно за 90 кілометрів від Панського - УП), але в центрі України - ми! - б'є себе в груди пенсіонер.
Важливість Панського Леонід Миколайович намагався довести багатьом в Черкасах, коли хотів вирішити побутові проблеми селища. Але його аргументи щоразу розбивалися об чиновницький панцир.
Живучи в Панському, люди так і залишилися поза юрисдикцією міста. Тут немає газу, контейнерів для сміття, аптеки, пошти, магазину і нормальної води. Зате, якщо пощастить з погодою, розкішні світанки і заходи сонця.
Леонід Миколайович на дамбі з 1984-го. Він чекав переселення в обіцяну черкаську квартиру. Але так і застряг тут - на приватизованих 40 "квадратах" в хаті на кілька сімей.
Колись він був начальником станції Панське - невеликого будиночка з синьою вивіскою і колійним господарством.
Кажуть, тут, посеред Кременчуцького водосховища, можна було навіть купити квиток і сісти на поїзд.
Сьогодні в Панському зупиняється тільки дизель, який курсує за маршрутом Гребінка-Шевченка. Але через незручний графік місцеві добираються до Черкас в основному на попутних маршрутках. Їдуть на роботу, за продуктами і всім необхідним. Відвозять дітей в сади і школи.
- А де ж у вас тут зупинка? - запитує журналіст УП, крутячи головою на 180 градусів.
- Он там, бачиш, біля знака пішохідного переходу? - показує в бік галасливої дороги Леонід Миколайович.
- Не бачу…
- Там, де віночок. Побачиш жовтенький автобус, махай рукою. Даси 12 гривень.
- Який віночок?
- Квіточки там, на асфальті, де минулої зими мужика на смерть збило.
Потопельники
Життя в Панському - не для людей зі слабкими нервами. Спочатку обіцяє пригоди і можливість зловити дзен. Але варто стати на шлях самурая, як він нерідко впирається в дно пляшки.
- Місце небезпечне, - інструктує черкаський таксист. - Багато аварій на дамбі. Пішоходів туди не пускають. З двох сторін, на в'їзді і виїзді, - озброєна охорона. Велосипедистів теж гальмують. Так вони просять водіїв перевезти з одного берега на інший. Для машин на дамбі є невелика парковка, в інших місцях зупинятися не можна. Хіба що на аварійку.
Влітку тут волого - в будинках Панського нерідко сиріють і відклеюються шпалери. Взимку вітряно і холодно. Але не у всіх є можливість переїхати на велику землю.
- Ось наш єдиний колодязь, - показує залізничник Леонід Миколайович, намагаючись полагодити насос, - скачую воду, щоб не ходити по темряві з відрами чи не спотикатися.
- А її пити взагалі можна? - цікавиться репортер УП.
- Ну, не знаю... Особисто я п'ю. А що робити? - знизує він плечима.
Про свої туалети жителі на дамбі говорять так: "Те, що вирили, те й твоє. Добрива робимо".
У селищі пічне опалення. У теплу зиму вистачає одного-двох кузовів дров, кожен з яких коштує близько 8 000 гривень.
- Це грушка, - киває чоловік на невелике дерево біля колодязя. - Слабо зростає. Дамба - насипна. Але у нас є горіхи, яблуні, абрикоси, вишні. Ростуть, коли доберуться до води.
Плити, що ведуть до Дніпра, вкрилися внизу слизьким мохом і мулом. Тому місцеві зробили містки, які допомагають вибратися на берег.
Оглядовий майданчик на дамбі
Восени 2017 року Лев Парцхаладзе, тодішній заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, розповів світові про проєкт оглядового майданчика на дамбі в Черкасах.
У підсумку на майданчик витратили близько 9 мільйонів гривень, викликавши в Черкасах запеклі суперечки. Сьогодні про об'єкт деякі жителі Черкас згадують, як про один з найпомітніших пам'яток корупції.
Ансамбль навпроти Панського доповнили ліхтарі у вигляді маків (хоча багато хто говорить, що це тюльпани). Невелика огорожа зі скла, кілька лавок і урн - небачений за місцевими мірками острівець благополуччя.
Через два роки після відкриття локація з єдиним на дамбі паркуванням не витримує натиску любителів селфі, салютів та весільних кортежів.
- Ото хтось бутилки кидав, - показує мешканка Панського Світлана на розбите серце і напис "I love UA". - І мусорки вкрали. Дві. Бачите, там кругляшки (бетонні боларди - УП). Якийсь ідіот взяв отой, виніс посеред траси і поклав. Воно ж не прикріплено, можна котити без проблем.
На дамбі Світлана, дружина і дочка залізничників, живе 30 років. На питання, чи не було бажання виїхати, відповідає фразою, гідної мудреців: "Коли була можливість, не було розуму. А тепер нема можливості".
В її паспорті прописка села Чапаєвка (після декомунізації - Благодатне) з написом "Станція Панське". Без вулиці і номера будинку. Свою геолокацію жінка формулює так: "Десь під парканом".
Комунальники сміття з Панського не вивозять. Місцевим доводиться вирішувати цю проблему самостійно.
- Нашу халабуду можна продати за 60 тисяч (пауза) гривень. За такі гроші в Черкасах туалет хіба купиш. Ось там, бачите? Один зробив собі хату взагалі із сараю. Дачник. У нас тут такий захід сонця! Приїжджає тільки літом покупатися, позасмагати, шашлички посмажити. А в тій хаті раніше магазин був, зараз там теж живуть. Ще й баня у нас була, - розповідає вона.
Пішки по всій дамбі дозволено ходити залізничникам, у яких є спеціальні пропуски
Півтора роки тому Світлана звільнилася з черкаської лікарні через хворобу мами. Тепер працює в кіоску "Pit Stop" поблизу оглядового майданчика на дамбі. Готує чай, каву, сендвічі та хот-доги. Спостерігає за проїжджаючими повз авто і поїздами.
Постійний шум траси і залізниці Світлані вже давно не заважає, ставши титульним саундтреком її життя, яке змінюють ковідні обставини.
- В мене алергія на побутову хімію. Вийшла з магазина, сіла в автобус, кашель почався. На мене всі так дивувалися, наче я, не знаю, гола стояла. Мені соромно стало - я вийшла. На вулиці прокашлялась, мене попустило – сіла на інший автобус. Сама собі думаю: вони ще й побити мене могли. Але у нас в Панському коронавіруса нема.
Дачники у Панському
В останні роки в селищі з'явилося кілька дачників, які купили халупи, щоб купатися і рибалити на вихідних.
- Нам рибу заборонили ловити, - обурюється Леонід Миколайович. - Не можна! Орнітологічний заказник (Липовський, знаходиться поруч з дамбою - ред). У нас рибу ловить той, хто охороняє. Там, під водою, села такі були, такі врожаї! Вони (ред. -комуністи) їх затопили, а тепер у таких, як я, немає землі, господарства. Тепер вони кричать, що ми - вороги, браконьєри, знищуємо природу. Надра у нас народу належать чи "слугам" народу?!
- У мене син зараз йде від Канарських островів до Гібралтару, - продовжує пенсіонер про особисте. - Молодший помічник капітана. Він мені каже: "Батя, кидай ти це Панське! Переїдь, куди хочеш, допоможу". А я не можу його кинути, не хочу.
На горизонті - контури Черкас
Там - труби підприємств. Для пенсіонера вони - як барометр, що визначає стан справ в країні.
- Он, всього одна труба димить, - тицяє він вказівним пальцем в горизонт. - Ми ж зараз нічого не робимо. У нас рибальські сітки китайські, ми цвяхи в Китаї закуповуємо.
- І як ми вийдемо з цього становища? - цікавиться наостанок пенсіонер. - Ви хоч в Бога вірите?
- Складне питання.
- Знаю, складне, - погоджується Леонід Миколайович. - Але найголовніше. Вірте в Бога і будете людиною! Людина, яка не вірить в Бога, - тварина. Бог зробить все, що повинно бути.
- І цвяхи?
- І цвяхи. І сітку ... І космічні кораблі.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
