Фото з архіву Валентини Сергієнко
28 та 29 березня у Соснівському районному суді Черкас продовжиться розгляд справи про вбивство журналіста та активіста Василя Сергієнка. На лаві підсудних – троє молодиків. Та це не всі, хто катував Сергієнка, переконана його вдова Валентина Сергієнко, нелюдів було більше, а замовник вбивства не встановлений й досі.
«Я могла б попередити його, щоб втікав…»
Свого покійного чоловіка, з яким у шлюбі прожила понад тридцять років, Валентина Сергієнко згадує як невгамовного борця за справедливість. Тепер же їй самій доводиться добиватися справедливості в суді, щоб були покарані ті, хто 4 квітня 2014 року жорстоко катував її Василя.
- Останні кілька років він жив в Корсуні, доглядав тут матір, а я - у Запоріжжі, бо ж не могла лишити роботу. Він писав дисертацію і мав захищатися взимку 2014 року, але через те, що повністю поринув у Майдан, захист переніс на осінь. Але ж захиститися йому так і не дали, - згадує Валентина.
Вона згадує непосидючість Василя, про те, яким активним він був, як увесь час і в усьому добивався справедливості. Розповідає і про його першу освіту – ветеринарного лікаря. І про те, як згодом через свою громадську та журналістську діяльність йому не вистачало часу у добі. Але енергії, пригадує пані Валентина, у нього вистачало завжди.
Те, що з чоловіком щось неладне, Валентина Сергієнко відчула на відстані. Але не могла відразу розтлумачити ті відчуття.
- То була п’ятниця, 4 квітня. Я вранці відчула, що мені зле, піднялася температура, а перед очима чомусь промайнув образ попелу згорілої шини, в голові ж крутилося лише два слова: «кладовище та смерть». Такий знак я, чомусь, прийняла на себе та ще й подумала тоді, що підвищена температура - це ж ще не причина мені помирати? – пригадує той страшний день пані Валентина. – І чому тоді я подумала про себе, а не про чоловіка?.. Адже я знала, що йому погрожують і могла б зателефонувати Василю та попередити про небезпеку, яку відчула, могла б сказати, щоб втікав з Корсуня...
О дев’ятій вечора того ж дня Валентині зателефонувала свекруха й сказала, що Василя викрали.
- Тоді я й зрозуміла, що ранкове послання стосувалося не мене, а чоловіка. Я лише встигла сказати про викрадення донці, а що було далі – не пам’ятаю, я ніби кудись провалилась, - згадує жінка. – Лише вранці прийшла до тями і зрозуміла, що його вже немає серед живих. Потім я довго думала про своє передбачення, але було вже запізно.
«Йому погрожували, а телефон - прослуховували»
Викрадення Василя Сергієнка відбувалося буквально на очах його рідної матері. Пізніше старенька переповідала своїй невістці, як Василь повернувся із Черкас, як згодом пішов у двір закривати ворота.
- Він був у тапочках, у майці. І буквально відразу, як Василь вийшов, бабуся почула його крик. Вже темніло, але вона розгледіла, як троє людей в усьому чорному та в масках схилилися над Василем. Він тоді вже навіть не кричав… А далі – його заштовхали в машину, яка стояла через дорогу навпроти двору. Робили це спокійно - так, наче нічого не боялися, - із гіркотою розповідає Валентина Захаріївна.
Коли через кілька днів Валентина Сергієнко примчала із Запоріжжя, вона жахнулася побаченому: смуга від крові на асфальті була аж зо тридцять сантиметрів.
Жінка говорить, що її чоловіку погрожували, телефон прослуховували, а за ним самим стежили. Але хто погрожував і через що - він їй так і не розповів.
- Можливо, це через його громадську діяльність, чи через викриття якихось корупційних схем у Корсунь-Шевченківському. Він мене не посвячував у це. Та мені здається, погрожувати йому почали після затримки автобусів з ті тушками на блокпостах(під час Революції Гідності – ред.) , - висловлює власну версію жінка.
До речі, й саме слідство спершу здавалось рідним Сергієнка також підозрілим. Бо ж замість того, щоб кинутися на пошуки Василя, місцеві правоохоронці просто ходили по вулиці, розпитуючи у сусідів про… характер Василя Сергієнка, та нишпорили в його особистих паперах. Тоді з будинку вони забрали ноутбук, диктофон, телефони. Лише згодом почали розслідувати ретельніше.
Тих же молодиків, які зараз на лаві підсудних, пані Валентина не знає. Говорить, що їх не знав і сам Василь:
- Вони десь з Києва, їм просто заплатили.
Нині справа налічує аж 16 томів та у них немає найважливішого – прізвища того, хто замовив жорстоку розправу над Сергієнком.
«Вони не просто вбивали, а катували»
Кожний спомин про чоловіка Валентині Сергієнко дається надзвичайно важко, адже уява відразу вимальовує жорстокі кадри його катування. Та ще важче їй від того, що кати й досі не понесли покарання. До того ж їх навіть не всіх зловили.
- На лаві підсудних навіть не всі виконавці сидять. Їх було більше - десь шестеро-семеро. Немає там і самого замовника. Відверто кажучи, великої надії на те, що їх всіх посадять, я не маю, - промовляє Валентина.
Прокуратура вимагає для обвинувачених найвищої міри покарання. Та яким би вирок не був, він вже не поверне Василя Сергієнка.
- Якого покарання я можу бажати для тих хто не просто вбив мого чоловіка, а страшно катував його?! Я тривалий час боялася читати експертний висновок, де були описані нанесені йому травми. А коли зважилася, то ще більше жахнулася тих подробиць - сімнадцять ножових ран, різані рани, перелом черепа, носа, щелепи. Кров, напевно, все там заливала, я це як лікар розумію. Він, мабуть, вже й говорити не міг, а вони його продовжували катувати… Нелюди, - крізь сльози промовляє Валентина Захаріївна.
Нагадаємо, Василя Сергієнка викрали та катували в Корсунь-Шевченківському 4 квітня 2014 року. Пізніше його знайшли мертвим у Виграївському лісі, що за 15 кілометрів від міста. На вбивць журналіста Василя Сергієнка вивів касовий чек.
Слухання справи у суді розпочалося цьогоріч у березні. Підсудні своєї вини не визнають і від показань відмовляються.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
