Ми йому нічого робити не будемо, бо він п’яний, – у Золотоноші з’ясовують, чому в лікарні помер побитий чоловік

09 листопада 2015, 23:46

1438684755_1436892284_32Про трагічну загибель 40-річного мешканця міста Василя Костюка ми дізналися із оперативного зведення міськвідділу міліції. У ньому повідомлялося, що 26 вересня до Золотоніської лікарні з тілесними ушкодженнями звернувся місцевий житель. Від отриманих побоїв чоловік до ранку помер у лікарні. За цей випадок узялися слідчі і виявили, що побоїв потерпілому завдав 19-річний мешканець Золотоноші, який тепер дає показання.

Про те, що брат не загинув, а помер у хірургічному відділенні центральної районної лікарні, вже наступного дня розповіли його рідні – брат Володимир та сестра Валентина, які наразі оббивають пороги усіх інстанцій, щоби добитися справедливості. Бо, як переконана родина Костюків, Василь був би живий, аби у лікарні йому вчасно надали кваліфіковану допомогу. З проханням розібратися у ситуації і покарати винних, рідні звернулися до обласного Департаменту охорони здоров’я, правоохоронних органів, прокуратури, до міської ради і нашого тижневика.

Згідно з розпорядженням міського голови Віталія Войцехівського була створена депутатська комісія на чолі з його заступником із гуманітарних питань Світланою Суддею. До її складу увійшли депутати: Володимир Буц, Олексій Строкань та Анатолій Іваненко.

Вони зустрілися з рідними померлого. Сестра Валентина похвилинно розповіла, як розвивалися події тієї страшної ночі, коли побитий брат Василь, скорчившись від болю, ледве дістався рідного дому.

За її словами, чоловік сам попросив викликати «швидку», бо біль у грудях був нестерпним і заважав дихати. Бригада «невідкладної» примчала відразу ж. Оглянувши постраждалого, досвідчений фельдшер попросила простирадло, аби обмотати грудну клітку.

- У приймальне відділення ЦРЛ ми з мамою, братом Володею і його другом Андрієм приїхали за 15 хвилин до 23-ої, - розповіла Валентина. – «Швидка» була значно раніше, після 22-ої. Брат сидів на кушетці, йшов процес оформлення. Здали аналізи і повели Василя на рентген. Він ішов дуже повільно, йому було важко рухатися. Був напідпитку, але не п’яний, чітко виконував команди рентгенолога: як стати, як закласти руки – усе без сторонньої допомоги. Знімок черговому лікарю-хірургу не сподобався, довелося повторно його робити і, звичайно, повторно оплачувати. Повернувшись до приймального відділення, брат опустився на стілець біля дверей. Спитала його: «Тобі болить? Тобі погано?». Він тільки хитнув головою, не промовивши і слова: йому було вже важко і говорити. Підійшов лікар. Подивився знімок у коридорі, при поганому освітленні. Півлегені була білою. Я запитала у лікаря: «А де ж його інша половина?» Але він гримнув на мене. Тоді я звернулася до реаніматолога Ігоря Тукалевського: «Це у брата туберкульоз чи онкозахворювання?» Мама з молодшим братом купили ліки за списком на 400 гривень. Лікаря більше ми не бачили. У хірургічному відділенні до нас вийшла медсестра і сказала, що «сьогодні ми йому нічого робити не будемо, бо він п’яний. А до 6-и ранку він полежить у палаті». Мама залишилася з братом у палаті №25. До ранку ніхто до нього не заходив і нічого не робив. О третій годині він пішов до туалету. Піт котився градом, лице було блідим. Близько шостої його покликали до процедурної. Він вийшов у коридор, зробив пару кроків і знепритомнів. Упав навзнак. Збіглися медсестри, затягли у палату, поставили крапельницю. Потім забрали на цю ж процедуру, яку не зробили звечора… Лікар сказав мамі: «Ми зробили усе можливе, але вашого сина не врятували». Як зазначив судмедексперт у довідці про смерть: причина її не встановлена.

За кілька днів члени комісії зустрілися з головним лікарем ЦРЛ Сергієм Примаком, завідувачем хірургічним відділенням Євгенієм Бабляком, заступником головного лікаря з медичної частини Юрієм Мазуром та лікарем- хірургом, який чергував тієї ночі, 26 вересня, і до якого у рідних багато претензій, - Ігорем Наумейком. За його словами, до приймального відділення ЦРЛ Василя Костюка доставила «швидка».

- Його стан був клінічно стабільним: тиск 120/80, гемоглобін 153. Вкололи знеболююче, і я відправив на рентген. Знімок був не зрозумілим, справа – підозра на крововилив. Тому він був направлений на повторне дослідження. Поклали його у хірургічне відділення. Хворого оглянув терапевт. Він констатував сильне алкогольне сп’яніння, я теж написав підтвердження цього. Для подальших маніпуляцій була розгорнута перев’язочна, ми готові були проводити лапароцентез (маніпуляція, яка полягає у проколі черевної стінки троакаром для видалення патологічного вмісту черевної порожнини. Може застосовуватися з діагностичною метою). Це було близько другої години ночі. Хлопці, які були з ним, і мама підняли його у хірургію. Він не стояв на ногах, його мова була незв’язною. На посту, під час оформлення і згодом, коли йому запропонували зайти до перев’язувальної для подальших маніпуляцій, відмовлявся, засинав-просинався. На наші умовляння – ніякої реакції, був неадекватним. О пів на четверту я оглянув потерпілого і сказав готуватися до процедури. Пішов до інших важких хворих. Коли почув гуркіт (хворий піднявся і хотів вийти), разом з медсестрами і санітарками забігли у палату. Підняли, поклали на каталку. Приєднали крапельницю, почали вводити гормони. Тиск упав на 80. Розпочали маніпуляцію лапароцентезу, але тиск падав, тому викликав реаніматолога для проведення реанімаційних заходів, які тривали протягом години, але результат був летальний…

У ході розмови члени комісії поставили багато запитань: чи повинен отримувати медичну допомогу хворий, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння? Чи підтверджено лабораторно вміст алкоголю у крові? Чи потрібна згода хворого у стані непритомності на маніпуліційні заходи? Чи вчасно була надана медична допомога? Чому потрапив до хірургічного відділення лише через дві з половиною години після того, як доставила «швидка»? Чому тяжкохворий самотужки ходив на рентгеногляд, тощо.

Як пояснив Сергій Примак, наразі у лікарні по цій справі проводиться внутрішнє розслідування, працює комісія Департаменту охорони здоров’я Черкаської ОДА. Усі крапки над «і» можна буде розставити лише після завершення її роботи та отримання результатів лабораторних досліджень, які будуть відомі лише через місяць.

Алла Капля, "Як нас лікують”,  „Златокрай”, №42 .

Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram

Поділитись
Вгору