21 листопада, у День Гідності та Свободи, спливає термін „добровільної декомунізації“. До цього дня громади мають визначитися з новими назвами тих населених пунктів та загалом топонімів (вулиць, провулків, парків, скверів тощо), які пов’язані з тоталітарним минулим. Часу залишається 30 діб, і з огляду на майже цілковиту статику процесу, можна лише уявити, що нас очікує у найближчі кілька тижнів, пише "Акцент".
А якщо ігнорувати?
У випадку, коли місцеві ради не ухвалять відповідних рішень, обов’язок зробити це покладено персонально на сільських, селищних та міських голів. Термін — 3 місяці, тобто до 21 лютого 2016 року. Раптом не впораються, тоді упродовж наступного етапу, що триватиме до 21 травня, це мають зробити голови ОДА. На цьому відтині часу до запізнілого голосу громади вже ніхто не дослухатиметься, оскільки очільники областей керуватимуться рекомендаціями Українського інституту національної пам’яті.
Як справи в області?
Об’єктивно — так само посередньо, як і по всій Україні, окрім західної її частини, де все „кумачеве“ давно перейменували, не чекаючи президентського указу. Загалом згаданий інститут при Кабміні ще усередині червня ц.р. визначив 19 сіл та селищ області, які в будь-якому разі змінять назви. Це Незаможник (Городищина); Ленінське, Петровського, Радгоспне (Драбівщина); Крупське, Чапаєвка, Петровського (Золотоніщина); Петрівське (Кам’янщина); Кірове (К.-Шевченківщина); Жовтневе (Маньківщина); Чапаєвка, Жовтневе (Монастирищина); Ленінське (Смілянщина); Здобуток Жовтня (Тальнівщина); Політвідділовець (Уманщина); Ленінське, Жовтневе, Жовтневий Промінь, Комінтерн (Чорнобаївщина).
Можна сказати, що „київський список“ видався значно поблажливішим до місцевої історії, аніж запропонований у квітні черкаськими науковцями Віталієм Масненком та Михайлом Сиволапом. В їхню версію „тоталітарно-колоніальних назв“ потрапило аж 33 населених пункти, зокрема Ватутіне, Катеринопіль, Родниківка, Первомайське, Червона Слобода, Красносілля, Придніпровське та інші доволі нейтральні топоніми.
Дотепер ухвалою громад перейменовано лише 4 села: Здобуток Жовтня стало просто Здобутком, драбівські Ленінське — Богданівкою, а Радгоспне — Квітневим. Днями попрощалися із Іллічем і чорнобаївці: іхнє Ленінське отримало назву Степове. На думку селян, ця назва найточніше відтворює як географію місцевості, так і історію, адже при створенні Кременчуцького водосховища їхніх земляків переселяли „з низу на степи“. Та поки що депутати ВР не знайшли часу на затвердження таких змін.
Окрім цього, у 428 населених пунктах області необхідно перенаректи ще понад 1000 об’єктів малої топоніміки, здебільшого вулиць. У процентній реалізації цієї складової взагалі катастрофа: у 30 містах, селищах та селах по-новому їх називається лише 150. І якщо стосовно „великих“ назв процедура хоч і зі скрипом, але з причини неминучості прописаного фіналу ще якось рухається, то звичні адреси жителі змінювати ніяк не хочуть. Але не лише їх. Наприклад, політвідділовці так прикипіли до назви свого села, хоч якраз воно й найодіозніше, що посилаючись на декларовану добровільність, закріпили відмову рішенням сільської ради. Інакше як тим, що люди переплутали засади децентралізації з декомунізаційними, цього не пояснити.
А що в Черкасах?
В обласному центрі понад 400 вулиць та провулків, і назви 160 з них так чи інакше пов’язані із радянською добою. Ще у 2007 році Михайло Сиволап та Віталій Масненко склали базову топонімічну концепцію щодо нашого міста, взяту тоді міськвиконкомом за основу для подальшої роботи у цьому напрямку, але відтоді були перейменовані лише вулиця Енгельса і площа Леніна. Нині, з огляду на „цейтнот“, йдеться вже про зміну назви лише 21 вулиці, узвозу та провулка. Днями виконком погодив відповідні пропозиції, сформовані під час громадських слухань. Останнє з таких відбулося цогоріч 30 липня у БК ім. І.Кулика. Ось повний перелік погоджених тоді нових назв:
Вул. Вербовецького — на вул. Монастирську, вул. Ворошилова — на вул. Дахнівська Січ, узв. Дзержинського — на узв. Білоцерківський, вул. Фрунзе — на вул. Верхня Горова, вул. Калініна — на вул. Нижня Горова, вул. Кірова — на вул. Святотроїцька, вул. Комунарів — на вул. Змагайлівська, вул. Луначарського — на вул. Генерала Момота, вул. Мініна і Пожарського — на вул. Соснівська, вул. Піонерська — на вул. Митницька, вул. Р.Люксембург — на вул. Гуржіївська, вул. Сєдова — на вул. Пречистенська, вул. Постишева — на вул. Праслов’янська, узв. Островського — на узв. Старособорний, пров. Герцена — на пров. Хижняківський, узв. Клубний — узв. Остріжий, пров. Кірова — на пров. Ручай, узв. Котовського — на узв. Грецький, вул. Чкалова — на вул. Татинецька, вул. Ільїна — на вул. Героїв Майдану, вул. Петровського — на вул. Гайдамацьку.
Ніби все за процедурою. Однак, саме „ніби“, адже в список закралося кілька „невинних неточностей“. Як мовиться, погоди вони не роблять, але влітку на згаданому громадському віче присутні голосували за дещо іншу „комбінацію“. Нагадаємо, тоді ухвалили: вул. Петровського — на вул. Героїв Майдану, вул. Вербовецького — на вул. Кобзарську, вул. Ільїна — на вул. Гайдамацьку. І на якому непередбаченому етапі погодження з’явилися „останні штрихи“, дізнатися було б цікаво. Зрештою, виходить, що у такий спосіб на виконком можна „пропхнути“ й те, про що на громадських слуханнях взагалі не йшлося. У конкретному ж випадку підміна, очевидно, мала місце з тієї причини, що вулиці Ільїна називалася Гайдамацькою, а Вербовецького — Кобзарською, в роки окупації. Тож щоб не було „точно як при німцях“.
Дивним видається й та обставина, що залишили в спокої Григорія Котовського, ім’я якого носить одна з магістральних вулиць міста. Ще 14 січня 2009-го топкомісія затвердила рішення про повернення їй назви 1893-1923 років „Білоцерківська“, але позиції кримінально-бригадного комдива відтоді залишилися непорушними. Це таки трохи ненормально, коли „декомунізують“ льотчика Чкалова, полярного дослідника Сєдова чи бойового царського офіцера, уродженця Яснозір’я, Феофана Ільїна, який уславився ще в роки Першої світової, натомість залишаючи в назві вулиці кривавого рекетира, завсідника одеських борделів та затятого кокаїнщика.
Не поставлено крапки в довгій історії із офіційною зміною назви Парку 50-річчя Жовтня, а за документами — Радянської влади. У 2013 році із наближенням 200-ліття Тараса Шевченка нову назву намагалися пов’язати із його іменем, згодом зупинитися на котромусь із інших варіантів — вже офіційно „Ювілейний“, або ж „Соснівський“, „Наддніпрянський“, „Сосновий Бір“. 27 лютого ц.р. топонімісти вирішили пропонувати саме останній варіант (хоча об’єктивно бір не є парком за визначенням), але на громадські слухання він не виносився.
Борис Юхно
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
