Максим Ніколаєв, випускник кафедри журналістики, реклами та PR-технологій Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, вже близько року служить у Галицькій десантно-штурмовій бригаді.
Це історія про шлях захисника, який у дитинстві та підлітком був спортсменом, в юності опанував фах журналіста, а зараз узяв до рук зброю і знищує ворогів.
«Дитинство було таке, як і у всіх»
Максим Ніколаєв народився у Черкасах у сім’ї будівельника та вчительки. Змалечку хлопець почав цікавитися спортом, спочатку це був футбол. Прикладом для формування його особистості був рідний батько. Саме він показав хлопцеві, що таке чоловічий характер.
"Насправді дитинство було таке, як у всіх. У підлітковому віці вже почав цікавитися, а потім і займатися бойовими мистецтвами. Ходив на хокей на траві в шкільну секцію. Тренер зібрав усіх охочих", - розповідає Максим Ніколаєв.
Хлопець зізнається, що відбір на секцію витримали не всі. Проте він був серед тих, хто зумів пройти і стати частиною команди. Так розпочався шлях майбутнього військового у хокеї на траві.
"Мені було 14-15 років, а я вже грав у команді з дорослими за збірну Черкаської області. Брали участь в кубку України і стабільно посідали друге-третє місця. Також перебував у резерві національної збірної", - пригадує спортивну кар’єру Максим.
Тренер з хокею став для нього другим батьком. Він підтримував його починання, цікавився шкільними здобутками та особистим життям.
Так формувався характер Максима Ніколаєва. Тоді він ще не знав, що в майбутньому його частіше називатимуть не на ім'я, а за позивним - Нік. Але до цього моменту тоді ще було далеко.
Від спорту до журналістики
Після закінчення 11 класу у 2016 році Максим обирав між спеціальністю реабілітолога та журналістикою в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.
"Журналістику я обрав як більш пріоритетну. Завжди спілкувався з людьми і налагоджував стосунки. Вирішив, що все життя спортом не займатимусь", - розповідає про вибір професії.
Максим Ніколаєв зізнається, що з часом він таки трішки розчарувався в своєму виборі. Втім студентські роки згадує з позитивом.
"Перші два курси було дуже цікаво. Потім не стало батька і довелося мені самому йти працювати, щоб забезпечувати сім’ю. У цей момент навчання відійшло на другий план. Але я все одно задоволений тим, що вступив на журналістику. Приємні викладачі, - згадує студентські роки Максим Ніколаєв. - Пам’ятаю, як робив репортаж з ринку на першому курсі. Та й інші активності: Сокирно, бігати до дівчат в гуртожиток. Усе це добре запам’яталося".
Юнак говорить, що згодом у житті з’явилися інші пріоритети. Журналістики серед них не було. Втім, окрім спогадів, навчання подарувало йому майбутню дружину.
Як зустрів повномасштабне вторгнення
Через рік після закінчення університету у 2020 році Максим Ніколаєв відновив спілкування зі своєю однокурсницею Дарією. Вони стали ближче і більше, ніж друзі. Надалі їхні стосунки переросли у шлюб, а зараз у них вже є син.
Але в цій історії про звичайне людське життя є дата, яка поділила його на «до» і «після». Це повномасштабне вторгнення росії 24 лютого 2022 року. Цей день Максим зустрів вдома у Черкасах. Хлопець пригадує, що за декілька днів до цього у нього вже була зібрана тривожна валіза.
"Тоді в мене якраз закінчувався лікарняний. Я мав виходити на роботу. Прокинувся, заварив каву, закурив і відкрив новини. Побачив, що українські міста обстрілюють. Сходив на роботу, забрали касу, опісля з дружиною виїхали за місто", - говорить Максим Ніколаєв.
Хлопець зізнається, що першочергового думав про сім’ю. Тим паче, що напередодні, 20 лютого, пара дізналася про вагітність. Жодного варіанту, крім лишитися в Україні, ані Максим, ані його дружина не розглядали.
Як Максим Ніколаєв потрапив до війська
Максим Ніколаєв думав про підписання контракту з армією ще до початку повномасштабного вторгнення. Після закінчення університету він навіть пройшов ВЛК, але отримав рішення - не придатний у мирний час. Через це підписати контракт не вдалося.
Утім повномасштабне вторгнення розставило всі крапки над «і». Максим Ніколаєв таки отримав шанс доєднатися до війська. Зробив це добровільно у 2025 році.
"Коли знизили мобілізаційний вік, то добровільно пішов проходити ВЛК. Ніхто мене не ловив. Отримав висновок - придатний. На той момент я вже мав певний досвід, адже пройшов кілька тематичних курсів", - розповідає хлопець.
За рік до приєднання до війська Максим Ніколаєв вчився літати на дронах. Робив це у Черкасах у школі FPV «Кілхаус», яку започаткувала Третя окрема штурмова бригада.
Так після навчання у цивільному житті Максим Ніколаєв став воїном 80-ої окремої десантно-штурмової Галицької бригади.
Талісман від сина - гонщик із «Щенячого патруля»
Своє рішення мобілізуватися Максим Ніколаєв обговорював з коханою завчасно. Зізнається, що їй важко як дружині. Втім Дарія поставилася до рішення чоловіка з розумінням, без скандалів та ультиматумів.
Захисник пригадує, що коли був у навчальному центрі, йому вдалося побачитися з дружиною та дитиною. Тоді син привіз Ніку іграшку - гонщика із «Щенячого патруля».
Відтоді ця іграшка завжди з Максимом. Вона лежить у нього під сумкою і супроводжує захисника під час кожного бойового виїзду, як оберіг.
Досвід захисника в лавах Сил оборони
Після базової загальновійськової підготовки у липні 2025 року Максим Ніколаєв став військовим підрозділу РУБпАК «Китайці» у складі Галицької бригади. Тут же він отримав свій позивний - «Нік».
«Нік» тоді мав знайомого у підрозділі, тому вони покликали його до себе. Посаду у війську він обрав самостійно. Хлопець став оператором дронів, адже вже проходив відповідні курси в цивільному житті.
"Моє життя перевернулося з ніг на голову. Ти починаєш переоцінювати багато речей. Дивитися на світ іншими очима. Я почав по-іншому ставитися до їжі та води. Елементарно - до сонячного світла. Буває, що ти не можеш цілий день вийти на вулицю", - розповідає Нік.
Нині військовий перебуває на Сумському напрямку. Говорить, що йому подобається бути пілотом дрона. Це дає можливість хлопцеві ефективніше знищувати ворога.
"Воювати технологіями - це майбутнє. Війна дуже змінилася. Було б добре, якби в майбутньому не потрібна була піхота. Хоча без неї ніяк", - каже Нік.
Захисник пригадує перший момент на війні, який залишив в нього особливий спогад. Це був третій бойовий виїзд. Перші два пройшли спокійно.
"Найскладніше і найстрашніше - зайти на позицію. На третьому виїзді, повертаючись із позиції, зустріли ворожий дрон, який чекав нас і почав працювати по хлопцях, що їхали попереду. Їх було двоє. Обидва загинули. Я бачив, як вони підірвалися і горіли, - згадує Нік.
Найважче на війні - це очікування
Нік зізнається, що на війні, безумовно, важко фізично. Потрібно багато кілометрів рухатися пішки з боєприпасами та бронею. Військовий наголошує, що також є й психологічний непростий виклик. Для Ніка - це очікування.
"День перед виїздом, коли ніхто не може спати. Накручуєш себе. Розумієш, що назад можеш не повернутися. Очікування, коли хлопці несуть доставку і їх довго немає. Зв’язатися теж не можеш. Очікувати, коли повідомляють про роботу авіабомб, а ти розумієш, що цілий день над тобою літав дрон. Очікування…" - ділиться Нік, неодноразово повторюючи це слово.
Сюрреалізм в деталях: між війною та цивільним життям
Повернення до цивільного життя завжди викликає дисонанс. Нік говорить, що опиняєшся ніби в іншому світі:
"Ти виїжджаєш з позиції, постійно перевіряєш небо, аби не догнав ворожий FPV. Їдеш дорогою, яка затягнута антидроновою сіткою, а за нею, де небезпека, граються діти на дитячому майданчику. Це сюр…"
Ще одна ситуація сталася безпосередньо у Сумах. У місті, яке розташоване приблизно за 30 кілометрів від зони бойових дій.
"Нас відпустили в місто відпочити. Ми зайшли в один із закладів пограти в настільну «Мафію». До нас підійшли цивільні чоловіки. Ми закінчили гру, і я кажу побратиму, мовляв, росіяни в близько 20 кілометрах від їхнього міста, а вони вечорами в «Мафію» грають. Я відчув у цей момент несправедливість", - розповідає Нік.
Мотивація на війні - перебувати з найкращими людьми
Нік говорить, що він дуже задоволений і радий, що потрапив саме у підрозділ «Китайці». Війна подарувала захисникові відчуття справжнього побратимства.
"У підрозділі, де я служу - найкращі люди. У цивільному житті я б їх ніколи не зустрів. Це честь бути з хлопцями, які служать ще з 2022 року. Вони стільки пройшли, що мозку важко усвідомити цю інформацію", - зізнається Нік.
Захисник не шкодує про свій вибір. Навпаки, говорить, що чітко знає, за що бореться.
"Краще зупинити ворога за 500 кілометрів від рідного міста і не пустити їх далі. Це і є моя мотивація", - наголошує Нік.
Денис Непогодьєв
За інформацією пресслужби ЧНУ імені Богдана Хмельницького
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
