Триповерхівка у центрі Черкас. Під’їзд із вишиванкою у будинку, що обліплений табличками офісних приміщень. Третій поверх, тріснута стіна та нічим не примітні двері без дзвінка, біля одвірка яких маленька візитка Тетяни Черевань. Стукаю. За дверима дитячий, але впевнений голосок:
– Хто там?
– Привіт, Міша, поклич маму,
– Із чотирирічним сином художниці ми заочно познайомилися ще на виставці “Прояви”.
– Хто там? – наполегливо запитує малий і зрештою відчиняє двері.
Багатьом доводилося побувати у цій сповненій життя оселі відомої не лише в Черкасах та Україні, а й далеко за її межами художниці Тетяни Черевань, інформує "Інфоміст". Господиня каже, що любить гостей і тому у квартирі завжди людно. Кожна річ у її двокімнатній квартирі – це спогад, це мрія, це любов, це натхнення. Тут – усе по-особливому. На кухні щось шкварчить. Тетяна готує обід та просить хвилинку зачекати.
Йдемо із Мішкою до його кімнати. Просторо, світло, на підлозі, столі та ліжечку іграшки, на стінах – картини, а з іншого боку – гардероб. Над ліжком – велика стара віконна рама. Цим часом художниця “здає пост” на кухні чоловікові та повертається до нас. Міша показує свою улюблену іграшку. Це кенгуру, якого йому привезли з Австралії. Надовго не затримуємося у "дитячій" та йдемо у кімнату, де родина відпочиває, працює та зустрічає гостей. Просторо, як і в дитячій, на стінах картини, власноруч зроблений годинник, біла підлога. У кутку робоче місце чоловіка, поряд, біля вікна, стареньке крісло, мольберт і столик від машинки "Зінгер", на якому лежать пензлі та фарби художниці. В іншому кінці маленький диван, який «окупував» Міша, а біля нього – старовинний столик із гарбузиками та квітами. Збоку, біля входу до кімнати, на спеціальних кріпленнях висять два ровери. Всідаємося на великий та зручний диван-ліжко.
Тетяна каже, що Черкаси для неї – це найулюбленіше місто в Україні. Свою квартиру любить за високі стіни, не вистачає тільки великих вікон до підлоги, якими її приваблюють країни Азії.
– Там великі вікна, є веранда, на якій я проводжу більшу частину свого часу: коли працюю, спілкуюсь із рідними, а житлова кімната – це лише ліжко, – розповідає Черевань. – Хоча коли ми приїжджаємо додому, то щоразу дивуємось, як у нас багато місця, які височезні стіни. Трішки скучаємо за Черкасами і повертаємося. У цьому є свій шарм, коли підлога старовинна, просто дерев’яна, коли будинок старовинний. Це мені завжди подобалось.
Любов до таких речей у Тетяни від татка. Він колекціонував ікони, старовинні монети тощо.
– Раніше у мене була інша квартира. Там зараз живе мій старший син. Пригадую, ми зробили там євроремонт, тато прийшов і здивувався, що ремонт такий "спокійний". Він думав, що я взагалі зроблю щось таке сучасне: малиновий колір, чорний глянець… А я дивилась на тата і казала: «Ти ж навчив мене любити усе старовинне, як ти собі уявляв, що я таке зроблю», – пригадує майстриня.
Уся її любов нині у цій квартирі в центрі міста. Тут теж без чорного глянцю та малинового кольорів. Спочатку родина Тетяни орендувала двокімнатну квартиру. Коли вони переїхали сюди, то на одній стіні відпадали шпалери, інша теж була без ремонту.
– Коли я сюди зайшла, то просто “ахнула”. А він (тато – ред.) не зрозумів, як це мені могло подобатися. Із часом він усвідомив і подарував мені цей старовинний стіл від машинки "Зінгер". Він дослухався, зрозумів, що від нього до мене прийшла любов до усього прекрасного, – розповідає жінка та показує столик із металевими, кованими ніжками. На ньому купа пензлів та фарб.
Спочатку цю квартиру родина орендувала. Але навіть той термін – це великий шматок життя, каже Тетяна, тому після заселення у кімнаті Міші відразу зробили фактурні стіни, пофарбували. Згодом родина випадково придбала орендоване помешкання.
– Її виставили на торги. А ми навіть не знали. Одного разу просто прийшли люди її оглянути. Я тоді була з животиком (посміхається). Ми з чоловіком і мамою прийшли до директора банку і сказали: "У вас ще так багато усього буде, а в нас нічого немає. Будь ласка, віддайте цю квартиру нам", – пригадує історію жінка.
Зрештою вони придбали квартиру. Тут родині комфортно. – Я маю дуже багато друзів і люблю, коли мій дім наповнений людьми. Часто запитують: "Звідки ви черпаєте натхнення і сили?" От саме сили я черпаю від людей. Я віддаю їм усю себе і дуже прошу ділитися своєю енергією зі мною. Кожна людина, коли приходить сюди, то почуває себе як удома. У мене дехто із друзів навіть може без зайвих запитань відкрити холодильник, приготувати собі каву, чай. Усе, що хочуть, усе, що маємо, – ми їм віддаємо, – емоційно розповідає жінка.
Каже, що навіть меблі обирають так, щоб зручно було усім. Адже додому до художниці приходять як у майстерню. Раніше у кімнаті стояв 15-річний диван, але родина перетягнути його новим матеріалом не мала змоги. Тому знайшли йому "наступника", тільки осучасненого: який трансформується у двомісне ліжко та має ортопедичний матрац.
– Є у кімнаті ще й дизайнерський стіл, який змайстрував мій рідний брат Олексій Благовісний. А стілець зробив Рома Прокопчук. Я ці меблі планувала для себе, щоб робити у цьому куточку графіку. Але зараз за ним працює Сергій, а я – за своїм мольбертом, – каже жінка.
Художниця розповідає, що творчість, роботу, відпочинок і побут із легкістю поєднує у житті.
– Коли ти художниця-жінка, ти не можеш відокремлювати усе це. Ти повинна бути і з родиною, і працювати. Пригадую, коли Мішці було три місяці, я відродила навчання для учнів. Він спав у своїй кімнаті близько 1,5 годинки. Ми цей час займалися із дівчатами. Потім він прокидався, я брала його на руки і продовжувала заняття. І навіть коли я працюю у вихідний, він може прокинутись, прийти, сісти до мене на ручки, а я просто продовжую свою роботу, – розповідає Тетяна.
Ділиться простим рецептом: "Треба вміти планувати свій час". Друзі часто запитують у неї, коли вона все встигає.
– Потрібно дозволити дитині бути частиною твого світу і показати йому, коли він заважає, а коли він може прийти, сидіти і не відволікати. І якось у нас так виходить. Зараз він може піти погратися, але йому цікаво побути тут, показати себе, щоб йому приділили увагу, – розповідає жінка про сина. Тим часом він вмостився у мами на руках та міцно обіймає її.
Частиною інтер’єру квартири художниці стали і два велосипеди, які висять на спеціальних кріпленнях справа на стіні біля входу. Тетяна Черевань розповідає, що вони обожнюють кататися на роверах.
– Коли ми приїхали з Таїланду такі щасливі, натхненні, у нас буквально наступного місяця в коридорі украли велосипед. Минуло місяці два, я зрозуміла, що не можу, щоб Сергій сумував так сильно. Я знайшла на ОLХ такий самий ровер і придбала його. Там набагато дешевше. Але навіть не в цьому річ. Я не хотіла, щоб він говорив і відчував: "А в мене був…" В тебе він є, – розповідає Тетяна.
Більше за велосипеди їй подобається їздити на скутерах. Але у Черкасах вона не може собі дозволити цей транспорт не через його вартість, а й через страх, що його вкрадуть.
– В Україні скутер не може бути універсальним транспортом, бо тут є осінь, зима. У теплих країнах увесь рік їздять на цьому транспорті. Нам взимку його десь треба зберігати. Ще одна причина – це те, що коли я їду до магазину, то боюсь його залишити, бо можуть вкрасти. У нас бідні люди, низький рівень життя. Коли ми будемо трішки краще жити, матимемо роботу, буде більший достаток, тоді кожен зможе дозволити собі таку річ і не думатиме про крадіжку, бо матиме її, – із сумом розмірковує жінка.
Окрім бабусиного столика та крісла, у квартирі майстрині ще чимало цікавих речей. На одній із полиць поряд із декоративним гарбузиком та квітами стоїть старенька гасова лампа.
– Це тато подарував. Він хотів її продати. Я подивилася на нього такими очима, як у котика з мультику: "Ти її продаєш?", – і наступного дня він мені її подарував. Він відчуває, що я таке люблю дуже сильно, – посміхається черкащанка. На вікні, що виходить на бульвар Шевченка, велике дзеркало та кілька шкатулок із прикрасами. Жінка порівнює їх із картинами.
– У них щось є. Це як картина, яку намалював художник. Вона унікальна, особлива. Так і з прикрасами. Бо ж не можна за витвір видавати китайські штамповки. Тому я люблю прикраси ручної роботи. Ось цю я ще навіть не одягала, – демонструє річ, яку для неї виготовила дружина відомого українського художника Олекси Манна. – Я знаю Ліну Дегтярьову завдяки соцмережам (про дружину художника – ред.). Я побачила цю прикрасу, коли була в Таїланді. Вона коштувала дорого. Але мені не терміново було, я попросила у неї знижку. Зрештою Ліна зробила мені її за півроку, але дешевше.
Зараз Тетяна із захопленням розповідає про цікаву роботу із Санкт-Петербургу від художника-скульптора Кирила Козлова, який робить прикраси зі срібла. – Тубус фарби скручений навколо пальця і там крапелька фарби витікає. Він зробив цю крапельку із хризопразу – камінчика, який мені притаманний. Перстень теж випросила зі знижкою у 50 %, – захоплено розповідає Черевань. – Ці всі штуки – з Таїланду (показує на браслети – ред.). А ця із Камбоджі. Це 100% шовк.
Художниця обожнює такі речі. Каже, що вони несуть якусь особливу енергетику. – Тому знаєте, я розумію людей, які слідкують за моєю творчістю в "Інстаграмі", на «Фейсбуці». Іноді я навіть не знаю, що вони це роблять, – каже майстриня і різко переключається на історію однієї зі своїх картин. – Я не змогла цього не зробити. Я змушена була сісти на місточку у Венеції, бо того хотіла, і просто малювати те, що бачила, бо, а як інакше!? Бо я це так відчувала. Він (прихильник творчості – ред.) це побачив і написав відразу: "Так, я бачу, що ти там була, і я знаю, що ця робота там намальована, і я її хочу". Він теж попросив знижку, і я її зробила. Люди, які спілкуються безпосередньо, вони і відчувають цю енергію і отримують те, що хочуть. Це дуже приємно. Одну хвилиночку… Там щось пахне.
На кілька хвилин перериваємо бесіду. Тетяна йде на кухню проконтролювати обід. Я тим часом продовжую оглядати кімнату. На стіні від сходів намальована величезна кольорова картина.
– Тут раніше було дерево авокадо. Я дуже люблю авокадо, – повертається до бесіди художниця. – Ми намалювали фактурне дерево. Ви коли будете спускатися, то побачите, що у нас тут наскрізь тріщина у стіні. Будинок старий, дах протікав, усе зсунулося. Коли ми сюди заселилися, то я відразу зробила фактурне дерево, листя було із картону. Люди приходили до нас, фотографувалися.
Минув час. Коли Мішка захворів, жінка не могла до нього прийти, бо не можна було “нести інфекцію”. Під час “ізоляції” вона вирішила зробити ремонт.
– Я перефарбувала стіни у білий колір. Мені зняли лінолеум, відшліфували підлогу, і я її пофарбувала. А потім я перемалювала на стіну картину. Це робота, яку я написала у Таїланді. Вона мені дуже подобається, і я розуміла, що колись її придбають, хотілося б лишити її на згадку, – каже Тетяна.
Та вже минув час, тож жінка зізнається, що хочеться чогось нового. Припускає, що згодом на стіні може з’явитися щось чорно-біле, графічне… Окрім унікальних прикрас, художниця обожнює й оригінальні годинники. Над картиною на стіні висить один із таких. Зроблений на платівці. Каже, що усе просто: купуєш корпус і стрілки, а далі – твори, що хочеш.
– Годинники у мене усі такі. Цей зроблений на платівці. Там планетка, повітря, а на кухні годинник зробила із кришки від каструлі, яку я викинула. Ми назбирали шматочків кераміки на березі черкаського Дніпра, ще давненько, років п’ять тому. От їх і використала для декору. Але ще багато лишилось. Якщо колись робитиму ремонт у ванній, то викладу щось із цих шматочків кераміки, – ділиться планами Черевань.
Жінка з чоловіком та сином часто подорожують. На згадку із різних країн привозять мушлі. Їх складають у велику дерев’яну тарілку, що на вікні у кухні.
– Тут є і камінчики із Таїланду, і з Греції… Це вже Мішка грається, усе наповнювалось по-іншому, – посміхається жінка. – А ще я дуже люблю рослини. Учора я придбала в “Епіцентрі” таку квіточку. Біля неї тут є й орхідеї. Бо в нас у Таїланді просто на деревах вони ростуть. А тут ми маємо такі в горщечках. А он ту квіточку привезли звідти (з Таїланду – ред.). Оці всі бурульки теж звідти.
– Цю штучку (показує металевий прилад, який вішають на двері замість дзвінка – ред.) для стукання у двері ми з Греції привезли. Дуже хочу його на двері повісити. Я не люблю, коли дзвонять, я люблю, коли стукають.
– Це частина картини Пеллі, – показує яскравий камінчик. Пеллі – це жінка, яку Тетяна малювала у Греції.
– Вона додалась до нас у друзі на "Фейсбуці". Ми затоваришували. Коли наступного разу прийшли до неї, то замовили багато усього, бо тоді ще до мене приїхала моя подруга із України. У закладі нам додатково дали і пляшку вина, запропонували свою традиційну страву, ми навіть не розуміли, що то таке. Сказали, що це дуже подобається грецьким дітям. Принесли фаршировані помідори. Ми усе це з’їли. У кінці приносять нам рахунок під цим камінчиком, а в ньому: «З любов’ю, Пеллі. Наступного разу», – пригадує Тетяна. – У мене просто покотилися сльози. Я себе справді відчула художницею, яка щось творить, і людям це справді подобається, і вони вдячні за це. Поки ми спілкувалися, Сергій увесь час був на кухні. І на запитання, хто все ж частіше готує, жінка з посмішкою відповіла: "Коли отак приходять журналісти, то готує Сергій. Да, Сірьожа?".
Зазвичай чоловік робить заготовки, каже майстриня, а готує потім вона. Якщо ж її вдома немає, то він без проблем може приготувати вечерю.
– Коли я була на Fashion Week, дивилася колекцію, то він у "Вайбері" мені надіслав селфі, як він готує соте (тушковані овочі ) і зазивав мене скоріш додому, – розповідає художниця.
Усе частіше вона годує рідних стравами із тайської кухні. Каже, що вона дуже “швидка” і смачна. На приготування страви витрачає близько 7-10 хвилин. Каже, що у їжі надають перевагу овочам. Але буває, що іноді хочеться чогось іншого.
– Наприклад, сьогодні Сергій мені каже: " А купи чогось жирненького, якісь реберця, і якийсь соус гострий, і насмажимо картоплі". Ми любимо різне. І любимо піти у якусь грузинську кухню, – додає Тетяна. У холодильнику Черевань багато помідорів, паросточки пшениці (додаток до усіх тайських страв), виноград, кабачки, баклажани. Якраз у час зустрічі чергову партію помідорів привезли батьки Тетяни. – Мама в мене бізнес-вумен у відставці. Вона чомусь дуже просто робить паралелі: "Я у себе на городі вирощую помідори, а ти – малюєш картини". От для неї це однакова робота. Я мамі кажу, що картини і помідори – це зовсім ріні речі. А їй здається, що це не так, – обурюються художниця.
Із кухні повертаємося до кімнати Мішки. Вона не менш простора, аніж кімната батьків. Найбільше впадає в око величезна стара віконна рама над ліжком хлопчика. Виявляється, її художниця "виклянчила" у робітників, які демонтували старий будинок на перехресті бульвару Шевченка та Пастерівської.
– У 99-му році я просто стала на алеї і намалювала цей будинок. Я дуже пишалася ним. Люди, які починали жити у цьому будинку, мали смак. Тому я вчилася там реалізму. Ось він був такий, – художниця демонструє картину із зображенням будинку, з якого й витягнули цю віконну раму. – Я не знаю, чи хтось із черкаських художників таке малював, але я цей будинок запам’ятала, і я його дуже любила. Я не знаю чому. Бо він був у центрі. У нього був балкончик, схожий на веранду, там були навіть квіти. Минуло років 20, і він почав руйнуватися. Однієї стіни вже не було, і ця рама висіла… Я була з таким животиком, підійшла до хлопців і кажу: "Я так хочу цю рамку". Вони зняли і принесли мені її, – розповідає історію Тетяна Черевань.
Усі інші рами теж забрали. Тоді їх використали в одному проекті Тетяни під час мистецького заходу, на який з’їхалися художники із усіх міст України.
– На сходах я одну за іншою поставила ці рами, а Славко Могильов намалював Рембрандта, і це був такий ніби портал. Усі ці рами ми зберегли, – каже майстриня.
На стінах по всій квартирі висять картини художниці, але зітхає, що усі не поміщаються. Частина складена у дитячій кімнаті. Тетяна мріє, щоб кожна картина мала своє місце.
– Після київської виставки ми привезли роботи до Черкас. Тут їх штурхають, смикають, буцають. І вони трішки псуються. Мені хочеться, щоб у кожної картини було своє місце, щоб вони не просто валялися на підлозі, хоча у нас така біла чиста підлога, – каже художниця. – Мені дуже приємно розлучатися зі своїми картинами, коли я їх намалюю, бо я знаю, що у цієї людини вона буде висіти на стіні на своєму гвіздочку.
Зараз черкащанка планує поїхати до Мюнхена зі своїми картинами, а одну роботу відправити у Лондон.
– Це кожен раз стрес для мене і для картин. Я хвилююся, як вони доїдуть, як повернуться, якщо ж продадуться – то дуже добре. Пропонували мені виставку на АртПРИЧАЛі у Києві. Але там є така проблема – це місце не дуже пристосоване до виставок. Під час проведення виставки у цьому активному просторі відбуваються й інші події. І картини час від часу зніматимуть і знову вішатимуть. Я відмовилася, – розповідає Черевань.
Натомість вона організувала виставку у Черкасах. У Києві планували влаштувати 20 жовтня, але на цей час запланована поїздка у Мюнхен. Тому виставку у столиці доведеться або ж знову відтермінувати, або взагалі скасувати.
У їхній оселі якось по-особливому відчуваєш тепло, спокій і гармонію. Тетяна каже, що все через те, що найрідніші люди поруч.
– Я щаслива тим, що я наповнена коханням, любов’ю, що Сергій має змогу бути постійно біля мене. Я настільки "шебушна" жінка, що мене треба берегти. Мені більше нічого не треба, він завжди зі мною, поруч, і я від цього шаленію. Тому ми разом снідаємо, разом вечеряємо і все робимо разом, – говорить переповнена почуттями художниця. – Напевно, якби у нас тут були вікна до підлоги і веранда, то може б ми навіть… Та ні, усе одно б ми подорожували. Маленький Міша вже відчув "конкуренцію". Ми «забрали» у нього маму на цілу годину. Тому він наполегливо просить нарешті вирушити на Укрпошту, де йому прийшли чергові книжечки для вправ з наліпками. Усі збираються і йдуть гуляти осінніми Черкасами.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
