Росіяни не навчилися воювати на полі бою і ніколи не навчаться. Це не про «на папіросі» українського бійця, це про військові традиції та системні підходи. Нам складно не тому, що у них професійна армія, а тому, що вони застосовують абсолютно не співмірну кількість сил і засобів для досягнення мінімального результату.
Втім, якщо вони стільки століть не навчилися воювати якісно - то вже й не навчаться, ми ж завжди були однією з найелітніших армій Європи:
- Княжі дружини Київської Русі, які билися під Доростолом із Візантією.
- Козацькі війська, які нищили найкращі армії світу в XVII столітті.
- Українські частини в складі Австро-Угорщини та УНР, які воювали на рівних із великими імперіями.
- УПА, яка змогла протистояти совкам навіть після закінчення Другої світової.
Але чому ж ми завжди стратегічно програвали?
Чому століттями не могли відродити державність і щоразу, відновлюючи її, знову втрачали?
Це питання не військової сили. Це питання стратегічної хитрості. Ми ніколи її не мали. Особливо її відсутність ставала кричущою у поєднанні з «вільним духом», який не хоче визнавати нікого, окрім почуття власної важливості.
Мені не подобаються методи ТЦК. Очевидно, що будучи начальником рекрутингу найуспішнішої в рекрутингу бригади, було б дивно, якби я розділяв цю методологію.
Але хочу поставити одне просте питання: як ви думаєте, на росії всі добровольці?
Єдина причина, чому в них немає публічних скандалів із мобілізацією, а у нас є, дуже проста - там за таку публічність можна спочатку поїхати на зону, де взимку відключають опалення, а потім - в «Шторм Z», де теж набирають без «особливих запрошень».
Ілюзія перемоги в інформаційній війні 2022 року стала однією з основних причин поразки в інформаційній війні 2024-25.
Термін «бусифікація», введений ФСБ через соцмережі, розділив українське суспільство на «за» і «проти». Очевидно, що ІПСО не виникає на рівному місці. Очевидно, що в питаннях мобілізації існує класова диференціація.
Але так само очевидно, що жодна держава у світі, маючи війну, не вигравала її виключно добровольцями. Ніколи.
Ми можемо сперечатися про методи мобілізації, про справедливість, про людський фактор у ТЦК. І в кожній із цих суперечок буде правда. Але війна не чекає, поки ми домовимося.
Росія не навчилася воювати - і вже не навчиться. Але їй це і не потрібно, якщо вона зможе виграти в тилу. Їй не треба проривати наші оборонні лінії, якщо вона зламає нашу волю.
Тому головне питання не в тому, хто правий: ТЦК чи ухилянти.
Головне питання - чи зможемо ми об’єднатися в критичний момент?
Я вірю, що зможемо. Але мені потрібна ваша підтримка.
Дмитро Кухарчук, майор ЗСУ, командир 2 штурмового батальйону 3 ОШБр, начальник рекрутингу 3 ОШБр, допис на власній сторінці у Facebook
