Минає перша зима театру після липневої катастрофи. Зовні за цей час з ним нічого помітного не відбулося: обласний осередок культури без даху, із розбитими вікнами та помітними слідами закопчення на бічних стінах. У середині “здійснені першочергові заходи”: глядацька зала звільнена від завалів, тому опади лягають чисто і рівно. Активно освоюючи виділені кошти, з моквою борються будівельники. Це замість того, щоб бути таки будівельниками, а не надзвичайниками, і вчасно звести тимчасове накриття. Правда, їхні керівники переконували, що це технічно неможливо, а якщо можливо, то недоцільно, адже конструкція все одно не витримала б навантаження. Залишається припустити, що вони ніколи не бували на критих стадіонах, де пластикові козирки над трибунами, видаючись на десятки метрів від вісі кріплень, за багато років ще й не таке витримували. Щоб котрийсь здуло чи він провалився, чути не доводилося. Мабуть, все залежить від того, хто проектує і накриває. Тож в нашому випадку гроші пішли з водою. Але найгірше – невідомо, скільки тієї води ще буде і скільки з нею піде грошей. Зрештою, скільки попереду таких зим, пише Акцент.
Тим часом, черкаські зодчі свою справу знають. Пропонують, дискутують та навіть професійно трохи сваряться. В тому сенсі, що по ділу. Минулого четверга вони зібралися на архітектурну раду, щоб за максимального представництва колег та миців, дотичних до теми – скульпторів і художників – висловитися про перспективу 50-річної будівлі театру. До речі, йому самому як закладу культури у квітні наступного року виповниться 85. Теж стимул для влади переходити “від води” до справи. Бо ця “переписка Енгельса з як його... Каутським” потроху втрачає ознаки адекватності. Принаймні, коли на прес-конференціях вслухатися в її суть.
Архітектурних концепцій повноцінного повернення театру у міське та культурне середовище налічується дві: базова та альтернативна. Першу втілює колектив ПрАТ “Черкасицивільпромпроект”, другу – творча архітектурна майстерня Юрія Калашника. І ось в чому іх відмінність, переваги та недоліки.
ЧЦПП чітко дотримується “дорожної карти”, ухваленої обласними посадовцями відразу після оприлюднення висновків комісії, яка вивчала ступінь руйнації приміщення у пожежі 1 липня 2015 року. Чи то в прямому розумінні, чи з підтекстом, але Анатолій Нагорний назвав проект свого колективу “пожарним”. В цілому його суть зводиться до відбудови театру в існуючих з 1965 року формах з незначним переплануванням приміщень, ну й звісно, їх оновленням. Концептуально такий варіант пропонувався ще 1989 року автором будівлі Борисом Яковичем Кучером, повторно він допрацьовувався вже в ЧЦПП 2013-го, коли уперше в сучасності обласне чиновництво взялося вирішувати це нагальне питання. До 200-річчя Тараса Шевченка за 19 млн. грн. планувалося реконструювати дах та фасади, замінити вітражі, відремонтувати сцену. Наприкінці жовтня у театрі розпочалися відповідні підготовчі роботи, а в грудні вони припинилися. Улітку 2014-го заступник голови ОДА Віталій Коваль проінформував, що подання в Мінкульт на фінансування було зроблене ще в березні, але через ситуацію в країні наразі воно не передбачене.
Тож платформа для втілення задумів у ЧЦПП була. І спеціалістам установи запропонували її триматися. Вони виконали стадію “Проект”, що передбачала все зазначене, плюс оновлення прилеглої території та детальні інтер’єрні рішення як то “вітражі під бронзу” чи “венеціанську штукатурку”. Разом все це діло буде коштувати майже 143 млн. грн (серед присутніх хтось не стримався від шокованого “143 мільйони за інтер’єри?”) Анатолій Нагорний пояснив, в яких умовах колегам працювалося. Мовляв, відразу після пожежі начальство орієнтувало коли по-простому – зробити все, як було, але запропонувати нові рішення тих позицій, які за минулі десятиліття зазнали впливів. “Дерективних документів немає. Ми виконали те, що нас просили: дай це, дай те, і все без грошей. Тепер з’являються нові запити: а може повна реконструкція? Тоді треба призупиняти все на сьогодні чинне і готувати інше”.
Справді, сторонньому свідку поважного зібрання наразі не зовсім зрозуміло, що відбувається. Чи то рішення є, і воно остаточне, чи його немає і творчий конкурс не виключає інші. Тоді чим 8 місяців займається ЧЦПП, а власне – чому лише він? Якщо це лише один з варіантів реконструкції – чому офіційно не оголошено про творче змагання? Якщо такого не передбачено – навіщо щось обговорювати?
Альтернативою “жорсткому прагматизму” ЧЦПП став проект, презентований Юрієм Калашником. Він окреслює новий театр як 5-секційний мистецький комплекс та орієнтований не в середину ХХ століття, коли у кресленнях й народжувався перший варіант черкаського драмтеатру, а десь так у середину ХХІ-го. Робота передбачає наявність таких модулів як зимовий сад, музей, кабаре, велетенського зовнішнього акваріума та 80-метрової Театральної вежі із оглядовим майданчиком, яка б перебрала на себе просторовий акцент з того “посилочного ящика” (вислів одного з архітекторів), який виріс у колишньому Театральному сквері. Схоже, автор пішов на свідому провокацію в дусі Гюстава Ейфеля, вежа якого спочатку викликала шок, а потім стала головною візитівкою Парижа. Це цікаво, оригінально, сміливо чи навіть зухвало, одна біда – дорого. Адже й без такої “фішки” корисна площа театрального центру збільшиться удвічі, а це, як кажуть знаючі люди, тягне збільшення витрат у 3-4 рази. Тобто цифра на сьогодні вимальовується понад 500 млн. грн., або ж близько 20 млн. долл. “По суті це не проект реконструкції, а бізнес-проект”, – прокоментували презентацію Юрія Калашника його колеги.
Нехай так. Нехай зараз, що наймовірніше, з цього нічого не вийде. Але принаймні, приємно усвідомлювати, що і в наш час у Черкасах є архітектори, які творять по-справжньому, а не в рекомендованих рамках.
Борис Юхно
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
