Ксенія Корецька зі Святогірська Донецької області, крім родини, собаки та кота, перевезла до Черкас чотирьох коней. Арія, Арізона, Лавіна та Сара уже звикли до нового місця та навіть потоваришували з місцевими жителями.
Найстаршій кобилі Арії 7 років, Арізоні та Лавіні - по 4, а наймолодшій Сарі - 2. Ксенія розповідає, що її підопічні вважаються молодими кіньми, адже живуть вони 25-30 років.
- В Арії характер тяжчий, погладити себе не завжди дасть. А от Сара - молода, відкрита до спілкування. Арізона з Лавіною - подружки, завжди тримаються разом, адже народилися в один рік та навіть один місяць, - говорить Ксенія.
У Святогірську коні залишалися до останнього моменту
До повномасштабного вторгнення Ксенія працювала з цими чотирма кіньми у туристичному місті Святогірськ.
- Місто невелике, але популярне. Це така родзинка Донецької області, прекрасний край для туристичного бізнесу. Там є де покататися на конях, влаштувати екскурсії. У нас є поля, ліси та гори. Ці коні працювали саме в прогулянках, катали людей. У Святогірську вони були популярні, їх знали всі місцеві жителі. Багато хто зараз сумує саме за кінними прогулянками у Святогірську. А коні були вже як частина населення, - розповідає вона.
Там коні залишалися до травня. Спочатку до Черкас Ксенія переїхали з родиною, забрала також своїх собаку і кота. А коней залишили в сусідньому селі.
- Святогірськ розподілений річкою на два береги. Ми переправили коней на безпечніший берег у село. Ми розуміли, звідки ймовірніше почнеться наступ і якщо влучать в міст, коні будуть відрізані від евакуації. Тому ми відразу переправили їх на інший берег, щоб був шанс забрати. У селі коней доглядали, там все було добре, вони мали повно їжі. Ми думали, що все обійдеться. Але коні звикли до міста, це був їх дім. І одного дня вони злякалися якось залпу чи вибуху і втекли з того села до Святогірська, додому, - розповідає Ксенія.
Через постійні небезпеки у місті та те, що коні заважали місцевим військовим із ТРО, їх потрібно було звідти забрати.
- Тоді я почала панікувати, треба було щось робити. Та людина, яка за ними доглядала, просто розвела руками і сказала, що нічого не може з цим зробити. А коні почали заважати ТРО, - згадує Ксенія. - Більшість населення тоді вже поїхали з міста, залишилися пенсіонери, які особливо не виходили з домівок. А коли починалася комендантська година, о 6 годині вечора, починалася робота ТРО. І коні їм заважали. Також погіршилася ситуація. Якби було пряме влучання, коні дуже злякалися б, почали б хаотично бігати та могли підірватися на міні, адже заміновано було чим далі, тим більше.
16 годин у дорозі без зупинок
Евакуювали коней зі Святогірська у травні. Для цього відкрили збір на транспорт.
- Насувалося 9 травня. Ми тоді дуже хвилювалися, тому потрібно було забирати коней якомога швидше. Ми відкрили збір на трансфер, адже перевезти їх коштувало близько 50-60 тисяч гривень. Ми найняли водія, з ним до Святогірська поїхав мій напарник, - розповідає Ксенія. - Усі чотири кобили влізли в один “скотовоз”. До Черкас добиралися 16 годин без зупинок. Я радилася з водієм, він сказав, що так буде краще. Бо якби вони ще зупинялися, випускали коней та завантажували назад - це додатковий час і було б гірше.
Проте, не дивлячись на довгу та складну дорогу, переїзд коні витримали добре.
- Коли вони дісталися до Черкас, ми відразу дали їм води та випустили на траву. Я не бачила, щоб у них був якийсь сильний стрес. Вони ж разом були і це їх рятувало. У них дуже тісний зв’язок, коли бачать і чують одна одну - їм комфортно, - говорить Ксенія.
Прихистив переселенок місцевий кінний клуб.
- Те, що тут були інші коні, навіть добре. Це соціалізація. Але тут самі кобили, а в них дуже часто змінюється настрій: сьогодні вони товаришують, завтра - б’ються. Є такі, які разом добре уживаються, а є й такі, по яких видно, що ставляться одна до одної неприязно. Це залежить від характеру, звичок, від положення в табуні. Лідери між собою зазвичай конкурують та змагаються. Адже їдять, наприклад, першими завжди лідери, - пояснює Ксенія.
Чому обрали для переїзду саме Черкаси?
Ксенія не мала у Черкасах ні родичів, друзів чи знайомих. Каже, що місто обрала просто відкривши карту України.
- Відкрила карту України й побачила Черкаси. Подумала: “хм, центр, біля річки Дніпро - їдемо сюди”. Все. Приїхали сюди з нуля, - розповідає вона. - Мотивувалася тим, що захід України вже був переповнений, у Києві ще було небезпечно. Ще був варіант місто Дніпро. Але воно теж дуже переповнене, бо туди виїхала основна маса людей зі сходу. Більшість моїх знайомих та родичів, які жили у Слов’янську, Краматорську і Святогірську, зараз у Дніпропетровській області. Я ніколи до цього не була в Черкасах, тому цікаво було побачити нове місто.
"Деякі з місцевих черкащан не знали навіть, що тут є кінний клуб"
Направлення черкаського кінного клубу, який прихистив переселенок зі Святогірська, - іпотерапія. Також тут навчають їздити верхи та пропонують виїзди у ліси, поля на конях, організацію фотосесій, свят та екскурсій.
- Мої коні в цьому теж працюють. Але не кожна підійде, наприклад, для іпотерапії. Для цього потрібна дуже спокійна, широкоспинна, “м’яка” конячка. Мої три молоді не підходять, старша Арія - більш підходить. Але молодші, наприклад, підійдуть для спортивних змагань. Вони більш енергійні, можуть стрімко розвивати швидкість, - каже Ксенія.
У Черкасах зараз вона навчає дітей і дорослих верховій їзді з нуля.
- Спочатку вони отримують деякі навички, а потім діти залишаються, бо їм цікаво далі рухатися в плані досвіду, змагань. А дорослим цікавіші виїзди в поля та ліси. Дуже класно після робочого дня влаштувати собі прогулянку на конях, розслабитися, подивитися на захід сонця тощо. Коли ми тільки приїхали сюди, було багато відвідувачів, бо ця ситуація висвітлювалася. Деякі з місцевих не знали навіть, що тут є кінний клуб, - розповідає Ксенія.
На території клубу вже облаштували спортивне поле, якого раніше тут не було.
- Ціна за те, щоб прокататися невелике коло верхи на коні становить 25 гривень. Більше коло вже дорожче коштує. Вартість прогулянки становить від 400 гривень за годину. Все залежить від витрат ресурсів коня. Якщо кінь працює більше, відповідно, буде більшою і вартість. Можна придбати собі абонемент на заняття, можна купити разову прогулянку. Тобто, різні варіанти є. До нас також військові приходять покататися на конях, - говорить Ксенія.
"Без допомоги благодійних фондів, волонтерів та просто небайдужих людей було б набагато важче"
Зараз утримання коней обходиться дорожче, каже Ксенія, бо підвищилися ціни на корм.
- У серпні тюк сіна коштував 70 гривень, а одній конячці на добу потрібно трохи більше одного тюка. Протягом літа коней виставляють на траву. Поки є сезон, вони мають її їсти. Коні 20 годин на добу жують. Не можна погодувати о якійсь визначеній годині і все, ні, вони постійно мають щось жувати: сіно, солому, кабачки, кукурудзу. Якщо кінь працює, йому ще потрібен овес - це енергія. Його небагато потрібно, 1-1,5 кг на день. Але він теж коштовний.
Ксенія говорить, що без допомоги благодійних фондів, волонтерів та просто небайдужих людей їм було б набагато важче.
- Часто і місцеві привозять нам кабачки, гарбузи, те, що залишилося на полях, яблука, моркву. Без допомоги нам би було дуже важко. Бо кількість людей, які хочуть покататися та можуть принести якийсь дохід, не сходиться з витратами. А коні хочуть їсти. Ми якось балансуємо, знаходимо благодійні фонди, організації. Є навіть гуманітарна допомога для коней, - розповідає вона.
Зараз у кінному клубі готуються до зими.
- Першочергово - потрібні запаси кормів. Все інше можна добудувати, доробити. Потрібен ще навіс, з цим можуть допомогти благодійні фонди, - каже Ксенія.
"Черкаси мені подобаються, але дім є дім"
Святогірськ - невелике місто. Ксенія говорить, що там, крім приватних будинків, розташовано близько 5-ти п’ятиповерхівок, одна школа, один дитсадок та одна лікарня.
- Але у нас розташована Свято-Успенська Святогірська лавра. Саме завдяки їй місто було дуже популярним серед туристів. Це така природна туристична зона. Там 50% - приватні будівлі, 50% - туристичні бази, бази відпочинку. Наші мешканці дуже люблять своє місто. Колись у Святогірську хотіли побудувати спортивну базу олімпійського резерву, а заради цього мали зрубати ліси та гаї. Народ підіймався та протестував. Ми за свою територію, ліси, поля та лавру дуже боролися. Тому покидати рідне місто було дуже важко. Особливо мені, коли я більшість свого часу проводила у стежках, лісах.
Зараз у місті немає жодної інфраструктури. Школа, лікарня та більшість магазинів і туристичних баз, які розташовані в центрі міста, розбиті.
- Усі мої знайомі та сусіди виїхали. Зв’язку немає ніякого. Черпаємо інформацію лише із соцмереж. Сам Святогірськ поділений річкою. З одного боку була українська армія, а з іншого - російська. Зараз же українська армія повернула і той берег. Але армія лише у місті, на околицях та в найближчих селах ще тривають бої. Усі, хто залишився, зараз сидять у підвалах, - говорить Ксенія.
Вона каже, що попри те, що Черкаси їй дуже подобаються, хоче повернутися додому.
- Місто Черкаси не дуже велике, його можна взагалі пішки обійти. Це мені подобається, бо ми жили в маленькому місті й нам ближче природа. Ще річка поряд, різні ліси, є поля. І тут населення таке просте. Не зустрічала агресії у свою сторону, люди навпаки намагаються допомагати. Я бачу цих дівчаток-волонтерок, які плетуть сітки чи навіть їздять у найгарячіші місця України. Тут люди реально відчайдушні. Тут також зручна локація: це і місто, і тут є зелена зона навкруги. Але дім є дім, - розповідає Ксенія.
Вона навіть розглядала можливість повертатися до рідного Святогірська верхи на конях.
- Мені ця тема навіть подобається. Це так тішить, що ти їдеш по своїй землі, зустрічаєш свій народ, своїх людей. Якщо є можливість залишитися десь в українській хаті й за це покатати на конячці чи щось типу цього. Це було б круто, - каже Ксенія.
У матеріалі використані фото з особистого архіву Ксенії Корецької
Інга Голик
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
