Давно хотіла написати про це. А сьогодні почула розповідь, яка заставила більше не зволікати.
З полону повернувся черкащанин. Захищав Маріуполь - Азовсталь...
Про те, що вони пережили в Маріуполі, треба знімати фільми і вчити по них історію третьої світової.
Вчити всім: нам, щоб не забути наших Героїв і те, якою ціною дається незалежність; світовій спільноті - бачити на власні очі, до чого приводить рашизм та путінська недоімперія.
Та про полон я нічого не хочу писати, бо психіка людини, яка навіть прочитає, це не може витримати.
А пережити?
Все, що найстрашніше може бути на цій землі, це полон "сусідів".
Та от солдат, який вже сотню разів себе хоронив, і смерть сприймав як порятунок, повертається додому...
Повертається з війни..
А тут війни нема!
Кафешки переповнені людьми, на пляжах засмагає молодь, атракціони запалюють вечорами свої яскраві вогні, пробки з дорогих пікапів, джипів, які б могли рятувати життя на фронті! Та їх там немає...
По тєліку ми наступаємо і от-от вийдемо до моря...
Когнітивний дисонанс?
І от не вкладається в нього в голові все це. І намагається заглушити алкоголем, таблетками, музикою...
На днях в Черкасах стався конфлікт.
Отакий військовий голосно включив музику в багатоповерхівці. І заважав спати.
А на ранок прийшов з вибаченнями і шоколадкою. На що жінка, яка проживала зверху і, знаючи його історію, послала його за "руським кораблем". І сказала, що наступний раз викличе поліцію, ВСП, СБУ і ще кучу всіх служб, щоб його забрали...
Забрали куди?
Чи готове суспільство прийняти Захисників після Перемоги?
Чи готові ми їх розуміти і прощати, як вони прощають нам те, що в нашому житті війни нема? Бо вони закривають її собою?
Чи готові ми зрозуміти, що війна змінює всіх! Чоловіків, жінок, бідних, багатих?
А не змінює тільки тих, для кого вона не існує...
Чи розуміють люди, що ворог рвався до Переяслава, а це менше, ніж 100 км.від Черкас? І Черкаси були б новим Бахмутом, де нам нема де вкритися і заховатися, бо спалювали б КАБами все!
Суспільству треба змінюватися!
Суспільство не готове до Перемоги...
Бо солдати вже ніколи не будуть такими, як були до війни!
І Перемога прийде тільки зі зміною свідомості кожного з нас!
Інакше війна не закінчиться...
Вона буде жити в душах тих, хто її пережив...
Коли ворог наступає, вбиває, катує, ми кричимо:
" Слава ЗСУ!",
"Найкращі!",
"Віримо у вас!"
"Дякуємо!"
"Боже, вбережи наших Воїнів"...
Коли небезпека минула, готові розіп'яти...
Оксана Циганок, керівниця Центру допомоги армії, депутат Черкаської облради, допис на власній сторінці у Facebook
