Міністр інформаційної політики Юрій Стець оголосив про формування "інтернет-війська" для донесення правдивої інформації про Україну і боротьби з російськими фейками (фальшивками, на кшталт сюжету про розіп’ятого хлопчика). Наміри МінСтець (як в журналістській спільноті називають Мін-інформ-політики) зрозумілі. У провалах 4-ї хвилі мобілізації звинувачують російських інтернет-тролів, і взагалі всю пропагандистську машину країни-агресора. Активізація російської пропаганди дійсно відчутна і видна навіть неозброєному оку. І за неписаними законами війни, вороги б’ють по найболючіших місцях. Але хто вважав, що війна має бути до нас милосердною та справедливою? Не менше за російських «ватників», на згасання добровольчого ентузіазму і черг біля військкоматів вплинула і та реальність, яку ми бачимо навколо себе. Перераховувати можна довго і нудно. Але ключові елементи, що обрамляють загальну картину, варті уваги. Незабезпеченість військових елементарними речами, не кажучи вже про дороговартісні прилади й обладунки. Вчора довго слухала розповідь знайомої активістки, яка ледь прорвалася в зону АТО до наших хлопців що сплять у наметах (зараз!), з зібраними по людях продуктами та речами. Пишучи ці рядки, бачу в пошті нового листа: прохання виділити гроші на мобільний операційний комплекс для військових. Четверта хвиля мобілізації в розпалі. Вчора в Фейсбучній групі активістки збирали речі для хлопця, що отримав повістку і вирушив до учебки. Знову все лягає на волонтерів, небайдужих громадян, підприємців. Державо, а куди йде військовий збір? Де оті щоденні 95 млн.гривень на АТО, про які казав Яценюк?!
Російські канали у нас не транслюють. Але люди дивляться наші рідні українські новини і бачать бадьорий репортаж про солдат, яким нарешті вручили комплекти зимового одягу (26 січня!). Сюжет, як затриманого під час одержання хабаря чиновника тилу Нацгвардії відпускають із тюрми під заставу в 240 тисяч (а поміж рядками – збирайте гроші на харчі армії далі, волонтери, бо вся надія тільки на вас!). У новинах читаємо, як шурують фури з нашими продуктами в окупований росіянами Крим і (увага!) як працює фабрика «Рошен» у російському Ліпецьку. Ви не подумайте, нічого особистого. Просто факти. Які доповнюються реально пережитими чи побаченими історіями: про хабарництво (яке нікуди не ділося), про правову незахищеність воїнів АТО, які витримавши бої, змушені відвойовувати у кабінетах чиновників свої права і статус. Я навіть не повторюю ліричні відступи про курс долару та «шагреневу шкіру» зарплат і пенсій, у які людям усе важче втискувати елементарні потреби.
І відповідно люди роблять висновки. Що в разі загибелі, твою сім'ю нікому буде захистити, а на державу в цьому питанні не дуже покладешся. Що твоя війна (де можливі смерть і каліцтво) це одне, а великий бізнес, який і дотепер жваво торгує в Росії і з Росією, це щось інше. Говорячи розумною мовою, це — когнітивний дисонанс, розпад картини навколишньої реальності. Де не вистачає головного наскрізного елементу. І російські фейки та вкиди російської пропаганди в інтернеті якраз і заповнюють цю прогалину, схиляючи шальку терезів не на нашу користь.
Нашвидкуруч створені батальйони «інтернет-війська» Міністерства інформ-політики нічого не вдіють із добровольцями, які «живуть» у інтернеті. Чим ближче реальне джерело новин, тим складніше моделювати вигадки (навіть якщо вони роблять із благими намірами). Повідомленням про те, що в Дебальцевому чи Щасті стало спокійніше, ще можна повірити. Але на деякий час і тільки за умови, що там не служать твої родичі чи знайомі. Проте, повірити запевненням про цілковиту забезпеченість воїнів АТО одягом, зброєю, ліками та продуктами коштом держави - зась! Так само як і в цільове витрачання коштів військового збору. Чого б інакше чи не в кожному супермаркеті стояли візки з волонтерами? Словам про увагу держави до оборонного комплексу повірять не тоді, коли інтернет-батальйон перепощуватиме в Facebook картинки з Президентом що оглядає розробки черкаських конструкторів. А тоді, коли в Черкасах знатимуть, що на «Фотоприладі» виконують потужне держзамовлення, а на «Богдані» терміново шукають нові робочі руки.
Щоб суспільна думка змінилася, до цього має призвести низка подій. Відповідно, треба моделювати не інформацію (яка є вторинною), а ті події, які сформують до неї довіру!
Хтось дорікне – мовляв, чого постійно киваємо на державу, треба ж і самим щось робити. Власне, громадськість і робить. Щодня знаходимо та поширюємо інформацію про масу прикладів громадської активності, самовідданості, самопожертви. Але сили волонтерів, підприємців та громадянського суспільства, на жаль, знекровлюються. І все частіше люди задаються питанням – якщо ми все робимо та організовуємо самі, чи варто утримувати владу? Яка на виклики інформаційної війни сьогодення реагує ініціативами навіть не вчорашнього, а позавчорашнього дня.
Інтернет-військо блогерів не треба штучно створювати. Вони вже є, і чудово самоорганізовуються, складаючи конкуренцію державним ЗМІ, що утримуються за кошти платників податків. Варто знайтися бодай маленькому приводу радіти і підняти бойовий дух одне одного — і наше добровольче інтернет-військо із задоволенням та безкоштовно розповсюдить цю інформацію де тільки можна.
