Учора в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького відбулася масштабна зустріч випускників. Усі навчально-наукові інститути запрошували колишніх студентів, які раніше навчалися в стінах ЧНУ.
Загалом 9 жовтня випускники зустрічалися у чотирьох навчальних корпусах. Журналісти "Про все" відвідали захід і запитали колишніх студентів, що вони пам'ятають із університетських буднів.
Випускниця ЧНУ української філології Олена Попова навчалася майже чверть століття тому. Вона розповідає, що вся тодішня її група стала відомими особистостями.
- Роки навчання в Черкаському державному навчальному університеті — найкращі роки мого життя! У нас були чудові викладачі. Наша група — це яскраві особистості, а студентське життя було цікавим і насиченим.Ми організовували прекрасні заходи: літературні вечори, Дні факультету, колядки. Тут я зустріла кохану людину, з якою живу майже тридцять років, — розповідає випускниця ЧНУ.
Олена Попова зауважує, що сьогодні немає в живих уже багатьох людей, які її навчали. Проте не всі живі й із її одногрупників.
- Сумно, що немало викладачів пішли з життя. Надзвичайно шкода нашого веселого Юру Лункіна. Це ж із ним ми постійно виступали на сцені інституту, з ним ходили колядувати по місту. Навіть деякий час разом працювали в 33 школі, — згадує пані Олена.
Директорка інституту ННІ УФСК Оксана Іванченко розповідає, що після зустрічі з випускниками попередніх десятиліть спогади були навіть схожими.
- До нас приходили випускники зовсім різних років — були й ті, які завершили навчання в 1958 році, приходили й ті, які лише цього року закінчили навчання. Але всі розмовляли так, нібито це просто зустріч усіх членів великої родини. Наші студентські спогади розділені багатьма десятиліттями, а враження таке, ніби всі ми вчилися в одній групі, — зізнається Оксана Іванченко.
Світлана Пічугіна, випускниця факультету російської філології 2005 року, згадує роки навчання в ЧНУ з теплотою та посмішкою.
- Роки навчання в університеті завжди згадую з теплотою: як найвеселіші і найромантичніші. Запам'яталася подорож на олімпіаду з російської мови в Ужгород. Завдяки невтомній енергії і організаційним здібностям нашої викладачки Інни Тарасинської, яка везла нашу групу, мивстигли побувати у Львові. Там прогулялися колоритними вуличками, відвідали Личаківське кладовище і костел. А сам Ужгород вразив тим, що там було вже тепло і студенти засмагали на балконах, тоді як у Черкасах було ще холодно, адже була рання весна. Вразило те, ще в Ужгородському університеті студенти курили просто у коридорах. Тоді ми привезли до альма-матер з олімпіади 3-тє місце, — пригадує пані Світлана.
Тоді ж студенти встигли на зворотному шляху заїхати у Хмельницький на базар, де вона купила одне з найулюбленіших пальт.
- На роки нашого навчання припали події Помаранчевої революції. Наш факультет не брав активної участі у боротьбі. Проте запам'яталося, як перед парами на зупинці роздавали помаранчеві хустинки і шарфики. Потім на вході стояла проректор з господарської роботи і зрізала їх ножицями зі студентів. Мене не хотіла пускати на пари лише через те, що моя куртка була оранжевого кольору. Думаю, такі недолугі дії навпаки схиляли студентів на користь помаранчевого табору, адже будь-який тиск викликає супротив у студентських лавах. Пригадую мізерні стипендії, на які можна було придбати хіба що проїзний квиток на тролейбус. Вони діяли також і в 700-х автобусах "Вольво". Їх студенти любили за місткість і комфорт. Двері там відкривалися назовні, що дозволяло втиснутися у вщент забитий автобус ще з десятку студентів і встигнути на пари. Також згадую величезні черги на ксерокс, — розповідає Світлана Пічугіна.
Любов Полтавець, випускниця навчально-наукового інституту фізичної культури розповідає, що саме Черкаський національний подарував їй кохання усього її життя.
- Я як прийшла навчатися, була геть молода. І не цілувалася, — жартує пані Любов. - А тут же хлопці — красені. От як на першому курсі закохалася у свого чоловіка, який тоді був на два роки старший, так і досі живемо. Виховуємо двох діток, обоє навчаються в Черкаському національному. Не на нашому факультеті, але ми раді.
Любов Полтавець пригадує, що 36 років тому, коли навчалася в університеті, навчилася планувати свій час, аби все встигати.
У мене все було розплановано: я в інститут зраночку пішла, там провчилася до другої години дня. Потім прибігала, їла стоячи або й під час того, як вчила уроки. Скільки сторінок зошитів було викинуто, бо на них падала смажена картопля! А потім, годині о шостій, з роботи повертався коханий. І ми з ним із шостої до восьмої бігали, спортом займалися. Пам'ятаю, як ми поверталися додому, а зранку ж на навчання. Але які раді були, — розповідає випускниця.
Олена Кретова, доцент кафедри російської мови, зарубіжної літератури та методики навчання розповідає, що зустріч їхніх випускників пройшла надзвичайно душевно й тепло.
- У нас була дуже цікава зустріч випускників, бо наші філологи, які свого часу навчалися на факультеті, були і з Туркменістану, і з Казахстану, і коли ми організовували цю зустріч, то дізналися, що багато з них повернулися за кордон або переїхали туди і тривалий час живуть не в Україні. І з багатьма, хто закінчував у 1993-1994 роки, ми вийшли на зв'язок завдяки інтернету — організували онлайн-зустріч, — розповідає Олена Кретова. — І було так приємно, коли вони нам дякували з такою теплотою...
Доцент розповідає, що найбільше студенти, які живуть за кордоном, згадували каштанову алею поблизу корпусів університету.
- Вона найбільше запам'яталася студентам, ця каштанова алея. Ще згадували Дніпро, гуртожиток...А найголовніше, що згадували — це те, як їх прийняли в університеті. Дітей, які відразу й не могли розмовляти російською (тоді навчали російською). Згадували, з якою теплотою до них поставилися, — розповідає освітянка. - Можливо, нам не все вдалося, бо поєднували різні формати зустрічей. Але все намагалися зробити якнайкраще, аби було душевно. Було приємно відчути себе студентами, ніби в іншій іпостасі побули ці години. Викладачів згадали... На жаль, багатьох вже немає в живих. Але ті, хто ще є, але не зміг бути, ми обов'язково їм передамо все почуте. А ті, хто на небесах, думаю, і так нас чують, — каже Олена Кретова.
Фото: пресслужба ЧНУ, Аліна Євич
Читайте також: "ЧНУ — це любов": у Черкаському національному відкрили капсулу часу, написану в 1996 році (ФОТО)
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
