35-річний Владислав Тимченко із Черкас працює лікарем швидкої допомоги. Після того як мало не заразився ВІЛ-інфекцією, думав покинути роботу, пише "Газета по-українськи".
— Маю вісім років стажу, — розказує. — Раніше ніколи не замислювався над особистою безпекою. Що може статися з медиком — ліки всі є, аналізи на віруси проходжу стабільно, вожу завжди в машині газовий балончик — від неадекватних захищатися.
Торік на нічному чергуванні виїхав на виклик до вагітної, яка поскаржилася на болі внизу живота.
— Після зимових свят був на нічному чергуванні. Сидів, куняв. Коли чую — телефон у коридорі розривається. З трубки голос ридаючої жінки. Кричить, що дома залишилася сама, у животі почало дивно колоти, боїться, щоб з дитиною нічого не сталося, бо на восьмому місяці вагітності. Водія розбудив і поїхали на виклик. Тільки через 40 хвилин добралися до її квартири. Там оглянув, запропонував до лікарні лягти на збереження. Такі випадки не вперше трапляються, якщо воврємя не лягти, дитина може померти, — каже Владислав.
Жінці заболіло ще більше. Набрав водія, щоб ніс носилки. Повезло, що на першому поверсі жила. За 5 хвилин у машину погрузили. Тільки від'їхали, в неї води відійшли. До лікарні все рівно не вспіли б довезти. Я роди ніколи не приймав, тільки був присутній у лікарні на практиці. Думав, що на "швидкій" не пригодиться, бо в основному тільки серцеві напади, інсульти, апендицит, інфекції та з обострєнієм язви спасаю, а тут на тобі — роди. Ні води, ні стерильних рушників, тільки аптечка зі шприцами, парочкою антибіотиків та спиртом. Водій перелякався, поїхав на повній швидкості. Я обробив руки антисептиком, надів перчатки та й приступив. Тільки голівка показалася, у мене руки затрусилися. Не знав, як бути далі. Добре, що до лікарні під'їжджали, там акушери вийшли допомогти. Але доки заставляв жінку тужитися та підтримував дитинку, щоб повільно виходила, то перчатка тріснула, від резинки аж до пальців. Тоді цьому уваги не придав, боявся, щоб тільки немовляті інфекцію не занести. Все ж у крові було.
Роди пройшли добре, акушери пуповину перерізали. Новонародженого зразу в бокс поклали, а матір — під крапельницю. Їй стало гірше, не приходила до тями. Я зразу дружину набрав, похвалився, що перший раз у житті приймав роди. Вранці після закінчення зміни зустрів у коридорі чергового лікаря. Той розказав, що породілля моя ВІЛ-інфікована.
Тимченко стискає кулаки, прикушує нижню губу.
— Коли почув, чуть не зомлів. Подивився на руки, згадав, що перед цим дома малину із жінкою обривали, руку об кущ роздер, а рана свіжа. Тоді згадав, що резинові перчатки тріснули якраз у тому місці, де була подряпина. Думаю: все, доробився. Завжди антисептиком лишній раз обробляв руки, колеги сміялися, що такий чистоплотний, а тут попав.
Три місяці здавав кров на ВІЛ. Почав курити, думав покинути роботу.
— Усі заспокоювали, дехто поради давав, як із цим жити далі. Мені обідно стало: спасай людям життя, а взамін зараження получи. А дома діти малі, дружина, батьки. Доки чекав на аналізи, волосся на висках посивіло від нервів. Дружині про все зізнався. Запропонувала поїхати у монастир та скупатися в цілющій воді. Дасть Бог — пронесе.
Із дружиною три місяці молились, їздили святими місцями. Узяв на роботі вихідні, у Почаєві молився цілу ніч. Та жінка з немовлям виписалася, до мене навіть подякувати не зайшла. Після того її у місті не зустрічав, але якби й побачив, нічого не сказав би, бо сам мав необережність. Якось зранку приходжу на роботу, а мій друг-анестезіолог стоїть із пляшкою коньяку. В руках тримає результати аналізів, де написано, що я абсолютно здоровий, кров у нормі, інфекції немає. Дружина сказала, що то мені знак піти з медицини. Не послухався, залишився працювати. Тільки тепер завжди одягаю дві пари перчаток, беру з товщої резини. Руки стараюся берегти від порізів, але як щось і трапиться випадково, то на зміну не виїжджаю, прошу колег замінити.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
