Цьогорічна провесінь поманила на “міську природу” задовго до відкриття паркового сезону. На таких прогулянках, допоки тут тихо та навіть якось ніжно, поза іншим пригадується чуте про наші парки від старших черкащан, бачене особисто. Хочеш-ні, а підсвідомість провокує порівняння, а зрештою й запитує: то чим же відрізняються колишні Першотравневий, Ювілейний, інші від теперішніх? Що в них було, чого немає тепер і що навряд-чи з’явиться, бо усьому свій вік? Ось, десь тут чмихав дитячий паровозик. А втім...
Про це пише Акцент.
Паровозик
У травні 1972 року прямісінько посеред Черкас ввели в експлуатацію справжнісіньку гілку залізниці. А ще депо, перон, семафор, ну й паровоз з вагонами, звісно. Проект дитячої залізниці створив конструктор авторемонтного заводу Олександр Соколенко, а укладали колію справжні професійні залізничники з бригади Антона Пилипенка, які безоплатно відпрацювали у Першотравневому парку кілька суботників. Про них знаю лише, що були ті добродії з “6-ї дистанції колії”. Депо і перон виготовили машбудівці та працівники тресту “Черкасхімбуд”. Ну а ганяв паровозика за кільцевим маршрутом, між іншим – не дуже й бутафорського, адже робили його за зразком зі старої фотографії, Серафим Кузьмич Демчук. Все те добро на початку 1990-х розтягли солідні дяді...
Скульптури
Ще у передвоєнні роки у парках великих міст почали масово встановлювати садово-паркові скульптури, а вже у 1950-ті вони стали окрасою й черкаських. Власне – одного, центрального: імені 1 Травня. Нічого нового скульптори не винайшли, адже амури і німфи біліли на алеях ще дореволюційних садів, але в нові часи такі не вписувалися. Тому з’явилися ідейніші персонажі – робітники, піонери, фізкультурники.
Технологія їх серійного виготовлення прописувалася у спеціальних кресленнях, які централізовано розсилалися у провінційні художньо-мистецькі установи. Там вказувалися довжина арматурин каркасу, вміщувалися схема їх зібраного вигляду та фото того, що має вийти в результаті. Такий собі конструктор “Зліпи сам”. Однак, хоч з десятків тисяч таких скульптур три чверті різнилися лише малопомітними деталями, траплялися й ексклюзиви. Один з них відкривав вхід на центральну алею Першотравневого. То була скульптурна група – Ленін і Сталін на лавочці про щось “бесідують”. З відомих причин її прибрали 1956-го, тоді ж дали вказівку вождями парки не прикрашати.
Часто скульптури ставали центральними елементами фонтанів, і в цьому парку то були “Гуси-лебеді” з каскадного. Загалом в період розквіту скульптурної культури тут налічувалося 12 фігур і композицій, а вціліла лише одна. Вона символізує дружбу різнорасової молоді, а де знаходиться – не скажу, бо ще “декомунізують”. Тим більше, що це не цементно-гіпсова штамповка, а справді високохудожня робота.
Естради
Від прикінцевих років 1920-х і до середини 1960-х обов’язковою складовою парків “культури та відпочинку трудящихся” були літні естради: такі собі міні-концертні зали просто неба. Над сценою напівсферою зводилася “ракушка”, часто саме у вигляді мушлі, глядачі сиділи рядочками на простих лавочках.
Особливу популярність ці майданчики мали до війни та у 1950-ті. Слід сказати, що виступали на них не лише самодіяльні артисти, але й митці з іменем. Так у розповіді краєзнавця Василя Страшевича про Пролетарський сад, нині це сквер Богдана Хмельницького, побіжно згадується, що після виходу на екрани стрічки “Небесний тихохід” на тамтешній естраді з глядачами зустрічалися всесоюзні улюбленці Микола Крючков і Василь Меркурьєв. Відомо, що такі майданчики були тоді у старому Соснівському парку по той бік залізниці, Шевченківському саду, що згодом став Піонерським парком, а дещо пізніше естрада з’явилася у Першотравневому. Парк 50-річчя Жовтня закладався в часи, коли як “найважливіше з мистецтв” остаточно утвердилося кіно, тому там проектом передбачили літній кінотеатр. Але й у старому амплуа – як концертна сцена, – він також використовувався. Як не дивно – ще й не так давно, коли у Черкасах проходили яскраві фестивалі “Живий камінь” та “Співочі вечори”. А ось старих, класичних літніх естрад вже давно ніде немає...
Танцплощадки
...Як і танцмайданчиків: загороджених в кращому випадку акуратним штахетником, в гіршому – металевою сіткою, “романтичних” паркових ділянок. Переважно вечори танців молоді проходили у музичному супроводі котрогось із домкультурівських ВІА, траплялося просто під магнітофон з динаміками, але це вже значно пізніше. Спочатку – від кадрилі до твісту – під акордеон у Комсомольському парку, яким з 1948 року став Пролетарський сад. На танцях “любов і кров” не лише римувалися. На сцени того і іншого можна було легко натрапити вже за кількадесят метрів від музики. При цьому, народні дружинники із очевидним задоволенням ганяли парочки, натомість вкрай неохоче втручаючись у бійки. Особливо завзято товклися у 1970-ті у Першотравневому. У колі босякуватого черкаського парубоцтва танці без махачу взагалі вважалися позбавленими сенсу.
Випердос і квіти
Виставки передових досягнень, або на сленгу відповідальних товаришів - “випердоси”, упродовж 1960-х незмінно відбувалися теж у Першотравневому. Два загальних міських у травні та вересні, та щомісяця теплої пори – дні тієї чи іншої організації, переважно торгівельної. Таке собі місцеве “Експо”, на якому справою престижу вважалося придбання якогось ширвжитку місцевого виробництва (одне діло – в магазині, інше – на випердосі). Для презентації більших товарів – таких, приміром, як меблеві набори “Дніпро”, споруджувалися дощаті павільйони.
Виставкові дні збирали у парку десятки тисяч черкащан та гостей міста, і ця цифра не перебільшена. А про їх організаційний рівень свідчить те, що спеціально до кожної такої події на Машбуді штампували пам’ятні значки
Ще славився Першотравневий виставками квітів. У такі дні парк потопав у тисячах букетів та десятках оригінальних живих композицій багатометрової квадратури чи у кілька ярусів висотою. На жаль, сьогодні флористичну пишноту можна бачити лише по телевізору в сюжетах про майстерність європейських квіткарів, а було ж, як на ті часи, і тут не гірше. До речі, вазонні квіти тоді “пропагувалися” прямісінько перед вікнами Будинку рад, де щорічно влаштовувалася тижнева виставка-продаж. Зі встановленням пам’ятника Леніну її перенесли у сквер за будівлею, але невдовзі як окрему згорнули.
Проводи зими
Та сама Масляна, але на радянський лад. Тобто із лозунгами на червоних розтяжках. А загалом – наймасовіше народне гуляння в останні вихідні лютого чи перші березневі залежно від календарної ситуації та прогнозу погоди. “Нейтральна територія” між чоловічим та жіночим днями. У 1960-ті – у Першотравневому, у 1970-ті – у Ювілейному. Ключові слова програми - “руська тройка”, прощальне фото із Дідом Морозом, шашлики-млинці-чебуреки-пиво, театралізований концерт, змагання КВН, музика з репродукторів, народні забави з призами... На цій світлині: черкащани проводжають зиму 1966 року у першотравневому парку.
Фото yavlgr,blogspot.com
Головний атракціон
Не було у місті ще не старої людини, котра б собі відмовила хоч в одноразовій порції адреналіну на “чортовому колесі”. Встановлювали його у Ювілейному парку упродовж кількох квітневих тижнів 1971-го, тож якби атракціон дожив до наших днів, невдовзі святкували б ми його 45-річчя. Офіційно називався він “Круговий огляд”, але ж всім відомо, що насправді був “чортовим колесом”. Звідкіля ця бісівщина?
Річ у тім, що за два роки до означеної події поет Євгеній Євтушенко і співак Муслім Магомаєв видали пісенний хіт, у якому були слова “а ты помнишь как с тобою по весне, мы на чертовом кружились колесе”, і неймовірна популярність пісні миттєво змела офіційну назву колеса огляду. Правда чи ні, але такій назві є наступне пояснення. Кажуть, монтуючи атракціон в одному з московських парків, робітники були настільки незадоволені організацією робіт, що “чортове” – то найневиннішще слово, яким вони називали і колесо, і начальство. На моціоні Євгеній Олександрович випадково став свідком такої “звитяжної праці”, а в пісні знайшлося місце загалом-то лайливому слову. Звісно, що ніде в світі “чортовим” цей атракціон не називають.
Наше колесо встановили біля самісінького крутосхилу, тож на травневі свята найсміливішим містянам відкрилася панорама неймовірної краси. В усій величезній країні знайшлося б небагато місць, з яких можна було бачити місто, ліс, море, острови, дальній берег, кораблі, автомобілі, поїзди...
Колесо демонтували 2008-го після низки нещасних випадків на атракціонах відразу у кількох містах України. Спроби встановити нове – то окрема “чортова історія”, якій тут не місце. Насамкінець згадаємо, що недовго таку принаду мав і Першотравневий парк. Там колесо встановили у липні 1975-го, але черкащани вперто віддавали перевагу старому, тож за рік нове розібрали та вивезли у котрийсь із райцентрів.
Борис Юхно
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
