Євромайдан. Майдан. Революція Гідності. Для когось ці події вкладаються у 94 дні, для інших – не завершились і досі… Для декого усе розпочалося із протесту молоді, для когось точкою відліку стало побиття студентів, події на Грушевського, Інститутська, пише ГромЧе.
Про яскраві моменти початку, про атмосферу і враження, про перше знайомство з Майданом можуть розповісти лише його учасники. Презентуємо історії черкащан, котрим у тій чи іншій мірі довелося пропустити ці події через серце…
Тетяна БОГОМОЛ, громадська активістка, в минулому – депутат Черкаської міської ради, пенсіонерка, з 2012 року – член партії «Удар».
– Їхала 23 листопада на день-другий, а у результаті повернулася додому аж 3 березня наступного року… Було спокійно. Люди між собою спілкувалися, обговорювали життєві питання. Була молодь, люди старшого віку. Студенти і пенсіонери, художники і робітники.
Тиждень ми мешкали в хостелі, а потім почали просити передати нам намет. На той час, правда, на Майдані так ще ніхто не жив. Але люди гуртувалися, приїздили з усієї України. І якось так сталося, що наметове містечко виросло за півдня.
Ми поставили намет за сценою, з правого боку. Поруч івано-франківці організували блок харчування. Йшов то дощ, то сніг. Готували просто під відкритим небом. Харчі звозили цілодобово і так само цілодобово тривало приготування їжі.
Я була комендантом черкаського намету. Відповідала за людей, котрі приїжджали з Черкаської області. Приїжджали на день, а лишалися на п’ять, тиждень, на місяць. За день до мене зверталося безліч людей. Залишалося, як правило, десь півсотні.
Вражало, що ніхто нікого не запрошував, не змушував нічого робити, розумієте? Люди самі вирішували усі труднощі. І мене вражало, як блискавично все з’являлося на Майдані. Потрібні продукти – ось вони. Так само ліки, одяг, бензин…
До нас підходили волонтери, кияни. Вони забирали хлопців додому – помитися, постригтися, перевдягтися, привести себе до ладу. Приїжджала Ірина Геращенко. Коли до нас підійшла, сказала: «Боже мій, а як же ви тут всі спите?!». Я лягла вздовж намета і кажу – отак (посміхається). Десь двадцятеро осіб постійно залишалися. Бочком, усі вміщалися.
За нами закріпили 7-му барикаду. Чергувати мали по 12 годин. Але я змінювала людей кожні 4 години, оскільки постійно йшов дощ зі снігом. Сама по дві-три доби не спала. Могла забути чи їла ы який сьогодні день. Хлопці казали, що я для них там була і мама, і бабуся, і сестра, і медичний працівник…
Вікторія ФЕОФІЛОВА, громадська активістка, координатор проектів КМГО «Молода Черкащина»
– Ми якраз готували семінар для молоді, присвячений темі громадської активності та роботі зі ЗМІ. Одним із експертів мав стати Єгор Соболєв. Ми не знали чи приїде він, оскільки це був другий день після початку Євромайдану і він був одним з організаторів. Але таки приїхав. Ми спілкувалися. І про Євромайдан мова йшла у тому числі.
Семінар відбувався у Свидівку. Було вирішено дати учасникам практичне завдання вигадати і провести акцію на підтримку євронтеграції безпосередньо тут, у селі. І вони вигадали! Акція називалась «Позич владі яйця». Ідея була в тому, що Янукович не підписує угоду про асоціацію, оскільки на нього тисне Росія і йому не вистачає мужності відмовити. От яйця якраз і були символом мужності. Учасники ходили по сільських дворах і якщо господарі підтримували євроінтеграцію, то мали дати яйце. У результаті зібрали купу яєць – від гусячих до перепелиних! І люди так відгукнулися, що ми вирішили продовжити цю акцію у Черкасах.
Це була неділя. Якраз «Демальянс» організовував мітинг, під час якого ми і запросили черкащан долучатися. У результаті дехто приносив яйця лотками! Яйця підписували – «для Януковича», «для Азарова» і клали по два в пакетик. Ми обіцяли, що відвеземо презенти владі у столицю. Відтак, на Майдан я вперше потрапила із ящиком яєць. Мені дали слово зі сцени. І люди досить жваво і весело сприйняли таку черкаську ініціативу.
Що побачила на той час? Не було враження, що це повстання. Це більше сприймалося як молодіжна акція. Був буккросинг, листівки і було дуже потімтно що це не сплановано політиками, а йдеться про людську ініціативу. Все було дуже по-різному.
Увечері ми з другом поверталися додому і говорили про те, а що буде якщо просто візьмуть і розженуть всіх цих людей… Але на той час не вірилося, що подібне може відбутися.
Олексій ЮРІН, митець, поет
– Про Майдан дізнався коли здобував закордоном другу вищу освіту. Перше, що тоді зробив – організував іноземних студентів і ми зняли кліп «Україна – це Європа». Студенти з Африки, Азії, Латинської Америки, Європи тримали планшет, на якому був зображений прапор України та прапор ЄС.
Побиття студентів стало шоком. В цей день почав писати вірш «Ніч на 30 листопада». Хотілося з кимось поділитися і я надіслав його Мирославі Гонгадзе, яка була у мене в друзях у Фейсбуці. Вона розмістила його на власній сторінці і він пішов гуляти мережею. На ранок я вже побачив півтисячі лайків.
А вже 27 грудня прилетів до України і подався просто на Майдан. Жив у наметі. Неподалік завжди стояв хлопець із густою бородою. Коли я проходив, то показував йому три пальці і він у відповідь вітався так само. Вже пізніше я дізнався як його звати. То був Сергій Нігоян.
Майдан вражав відчуттям колосальної свободи. Складалося враження, що ти потрапив на Запорізьку січ. І він таки був подібний – побутом, колосальною повагою до людей і братерським ставленнями одне до одного. З іншого боку люди були втомлені. Але в один момент, зрозумів, що Майдан стоятиме до кінця. Така впевненість з’явилася після знайомства з одним чоловіком. Йому було років 75, не менше. Він приїхав з Севастополя і ще під час побиття студентів потрапив під кийки «беркута». Після чотирьох днів у лікарні знову втік на Майдан. І після всього цей літній чоловік з такою впевненістю говорив, що Майдан переможе… Тоді зникли сумніви, що може бути інакше.
Наталія ВЕРНИДУБ, митець, секретар Антикорупційного комітету Громадянського руху «За процвітання Черкащини», член Координаційної ради сил Майдану Черкащини
– На власні очі уперше довелося побачити Майдан регіональний. Це була п’ятниця. До нас приїхали опозиційні на той момент політики – Микола Томенко, Тетяна Чорновол. Мітинг на підтримку євроінтеграції був запланований зарані. Але паралельно з ним виник імпровізований пікет, організований владою. Ці люди розповідали, що нам не можна в Європу, що Європа нас погубить і що нам тільки з Росією жити…
Їх звук заглушав наших спікерів. Слухати було неможливо. На наш захід тоді прийшло багато літніх людей. І ці бабусі та дідусі просто розгромили провладний мітинг! Повисмикували дроти з гучномовців і просто прогнали верхівку місцевої «політичної еліти»! Жінки, які прийшли з біло-блакитними прапорами, кидали їх в калюжі і зникали.
До столиці потрапила 22-24 листопада. Пам’ятаю дійство на Європейській площі. Зі сцени виступали політики. Окрім вимоги підписати євроінтеграційні угоди, почали вести мову про місцеві вибори 15 грудня. Народ гудів. Адже мова вже йшла не про вибори і навіть не про те підпише Янукович ці угоди чи ні. Народний лозунг вкладався у фразу «Банду геть!». Коли ж наприкінці було оголошено виступ співаків натовп взагалі заулюлюкав, розвернувся і рушив до Кабінету Міністрів. А там уже була проба сили – люди розкачували загорожі, кидалися на міліціонерів. Ми бачили, що за парканами, в урядовому кварталі дуже багато «Беркуту». Але всі відчували себе у безпеці.
Майдан набрався сили після побиття студентів. Коли зранку прийшли на Михайлівську площу, там все працювало як єдиний механізм. За ніч з’явилися намети аптечні, медичні, продуктові. Афганці налагодили охорону… Наступного дня були біля політехнічного інституту. Під’їхати неможливо – так багато людей! Натовп гудів, однак у якийсь момент запала відносна тиша. Я закричала «Слава Україні!». У відповідь пролунало багатотисячне «Героям слава!». Цю енергію можна було відчути на дотик…
Майдан запам’ятався дивовижними людьми. Ми зайшли в якийсь заклад на Прорізній. Туди ж зайшов дядечко у формі, явно «майданівець». З ним – молода жінка, дуже схожа на безхатька. Але… вона сіла за фортепіано, і почала неймовірно грати! Тобто, у людей по-різному склалося життя, але Майдан – це була ніби демонстрація яким може бути суспільство, в якому кожна людина може реалізувати найкраще в собі.
Людмила СВИСТУН, медик, волонтер, координатор Благодійного фонду «Сила Доброти»
– Уперше до столиці поїхала після побиття студентів. Їхали з донькою. Чоловік не міг на той час відлучитися і, чесно кажучи, не хотів відпускати нас, мовляв, а якщо «Беркут», а якщо знову будуть бити? Але я гадала, що чим більше нас буде, тим менше буде шансів просто розігнати людей.
Донька одразу на кухню пішла допомагати. Я – у пункт медичної допомоги у будинку профспілок. Уночі ми трохи спали, а ніч і ранок я чергувала. На той час важких випадків не було. Видавали людям ліки від кашлю, від головного болю, міряли тиск.
Пам’ятаю, йшов мокрий сніг з дощем. Але погода не могла завадити. Тому що, коли ти вже побачив Майдан, відчув його дух, то не міг дозволити собі зупинитися. Це був ковток свіжого повітря, волі. Коли згадую, ніби й зараз відчуваю запах цього диму. Ці бочки… І люди, люди, люди… Просто шалена енергія у центрі України! Ти заходиш, а до тебе вітаються, розпитують як справи, чи ти бува не голодний… І ти вже з першої секунди ставав залежним від цього позитиву.
Вражало, як відгукувались кияни. Масово несли ліки. Це була ніби окрема така держава самостійних людей. У них не було ні президента, ні уряду… І кожен знав що має робити. І це, на мій погляд, і було прикладом суспільства, до якого ми прагли. Думаю, що якби так було у нас в країні, то Європа просилась би до нас, а не ми до неї.
Світлана РИБАЛКА, вчитель української мови та літератури, соціальний педагог, волонтер
– Точкою кипіння стало побиття студентів на Майдані. У Черкасах був тоді складний момент. Йшли перевибори, довибори до Верховної Ради. І, відповідно, нас теж це стосувалося, оскільки важливо було обрати нормальну людину, а не скупника голосів. Люди збиралися на віче біля драмтеатру. Коли ж питання виборів відсіялося, регіональний Майдан помітно змілів…
Попервах, Майдан у Черкасах мало хто сприймав. Повертаємося з віче додому у транспорті, обговорюємо… Навколо – абсолютна тиша. Всі на нас дивилися як на прокажених. «Як це? Хто це? Що це вони?.. Як вони сміють?… Та ще й причепили якісь там стрічки!» – приблизно такою була реакція. Траплялися словесні сутички. Але були й інші люди – ті, хто запитував і намагався розібратися. Так долучалися все нові і нові учасники…
Врешті-решт черкаський Майдан дійшов до формату, коли люди щодня збиралася на шосту вечора у центрі. Але через певний час владці зрозуміли що це всерйоз і надовго. З’явилися рішення про заборону зібрань на центральних площах. Ми не могли збиратися ні біля мерії, ні біля облдержадміністрації, ні біля драмтеатру… Це було важко. Адже фактично влада забороняла нам просто спілкуватися між собою! Не вірилось, що таке взагалі можливо…
Андрій МЕРЕЖКО, приватний підприємець
– Про Майдан уперше почув коли молодь почала збиратися на знак підтримки євроінтеграції. Але не надто звертав увагу аж до моменту побиття студентів. Тоді зрозумів, що потрібно їхати.
Приїхали з другом. Цілий день гуляли Майданом. Враження неймовірні. Удень були там більше як туристи. Уночі ж заступили на варту. Це була барикада на Інститутській. Чергували з восьмої вечора до восьмої ранку. У той день усе було спокійно, але з часом все змінювалося.
На Майдан приїздив на 2-3 доби. Намагався бути там у найбільш важливі моменти. Коли трохи заспокоювалась ситуація – їхав додому. Пам’ятаю нічний штурм 10-11 грудня. Тоді приїхали годині о сьомій. Ще пройшлися Банківською – там мали забрати металеві щити, якими перегороджували дорогу. Коли вийшли за кордони ВВшників, побачили перевдягнутих у комунальників міліціонерів. Почали під’їжджати автобуси з «беркутом». Це означало лише одне – хочуть зносити барикади. Ми швидко повернулися, передали інформацію, забарикадувалися. Об одинадцятій вони почали наступ. Спочатку їх стримували депутати. Потім вступили афганці. Більшість людей перебували за барикадами, а тих, хто поліз через барикаду до ВВшників могло просто розчавити об барикади. Це, власне, і відбувалося. Але люди почали стрибати на допомогу і таким чином вдалося стримувати цей натиск. Відбувалася та ж бійня, хоч на той час ще не стріляли.
Так продовжувалось до ранку. Збоку підходили дівчата і підносили канапки, чай, каву. Хлопці самі не пили, а передавали тим, хто попереду. Стояв мороз, але тут було жарко. Над людьми стояв пар. Коли запрацювало метро, почали масово підходити кияни. Людей ставало все більше. А на душі легше – ми не самі…
Перша акція на підтримку євроінтеграційних процесів відбулася 21 листопада 2013 року. Того дня на Майдан Незалежності вийшли 1500 людей – переважно журналісти, громадські активісти та опозиційні політики. Згодом до них приєдналися студенти вишів з усієї країни.
Увечері 21 листопада у соціальних мережах хтось вперше використав слово «Євромайдан». Цей хештег майже одразу став топовим. У Twitter до 22 листопада його використали понад 21 тисячу разів.
Неля Раіна, фото: Олександр Ядін
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
